Я про це не задумувалася, доки сама не попала у зону ризику. Так сталося, що в одного з моїх членів родини з’явилися симптоми. Симптоми застуди. Підвищена температура, кашель, головний біль, слабкість, сонливість… Чи то КОВІД-19? Та ні, певно звичайна застуда. Ну нічого, що серед літа, з ким не буває… Підвищена, але не критична, температура продовжує триматися наступного дня. В розмовах зі знайомими дізнаємося, що один з колег, з яким попередньо контактував член родини, виявили коронавірус. Колега знаходиться в інфекційному хмельницької лікарні під апаратом ШВЛ. Відразу зв’язуємося з сімейним лікарем. Повідомляємо факт контактування і наявність симптомів. Що далі? Ніби ж у контактної людини з симптомами мали б відразу взяти зразки для тестування. Але мобільна бригада все не приїжджала. Самому йти у лікарню робити тест теж не дозволили.
Розуміючи всю серйозність ситуації, Марина вирішила взяти ініціативу в свої руки та розібратись чому її та близьких не визначають контактними особами, не беруть тест на коронавірус.
Я почала не нав’язливо дзвонити у різні структури, дізнаватися чи існують якісь алгоритми. Чому до потенційного інфікованого з симптомами не їдуть робити тест? Про певну процедуру реагування дізналася, але чому до нас не спішили їхати - так і не зрозуміла.
У Шепетівці на місто і район діє лише одна мобільна бригада, підпорядкована Шепетівському центру первинної медико-санітарної допомоги. Може збіг, але днями головний лікар Центру виставив публічний допис з подякою мобільній бригаді. Я цілком і повністю підтримую те, що ці люди справді дуже молодці. У таку спеку вони щодня в парких захисних костюмах їздять до інфікованих і відбирають зразки для тестування. Це заслуговує великої поваги і вдячності за працю та служіння. Разом з тим, сумно, коли головний лікар домівки потенційних інфікованих називає “вогнища COVID”.
Мобільна бригада таки доїхала до близької людини Марини, але лише через три дні, коли вже і симптоми минули.
Через 6 днів, з часу повідомлення сімейному лікарю про симптоми, ми отримуємо інформацію про позитивний результат. Я офіційно стаю контактною особою.
Ще коли ми сповістили сімейного лікаря про симптоми, для себе прийняла рішення залишитися вдома на ізоляції. Скасовувала усі зустрічі і цілий тиждень не виходила з дому. Можу собі це дозволити, бо працюю фрілансеркою і більшу частину роботи роблю віддалено.
Але інший член родини Марини не міг собі дозволити сидіти вдома на самоізоляції, тому що сімейний лікар не мав право оформляти лікарняне, адже не було офіційно підтвердженого позитивного тесту на COVID-19. Таким чином, щоб не було прогулів, потенційно інфікована людина змушена була ходити на роботу. Марина Ложкіна цілком резонно обурюються:
Не йти на роботу з власних переживань через потенційне інфікування не маєш права. Трохи по-дурному, хіба ні?
Станом на зараз, ні Марині, ні іншим членам родини, які контактували з інфікованим, досі не зробили тесту. Згідно алгоритму тест роблять на 14-й день, у разі якщо немає симптомів.
Кругом так багато пишуть про те, як вберегтися від інфікування коронавірусом. Щодня нагадують про засоби індивідуального захисту. Ми вже достеменно знаємо скільки часу має тривати ретельне миття рук, як виготовити і носити захисну маску. Але насправді так мало інформації про те, як діяти, якщо ти потенційно можеш бути інфікованим. Тобто ми знаємо, що варто відразу звернутися до свого сімейного лікаря. А що далі? Як потім повинні діяти лікарі, проводити тестування, скільки чекати результату, чи чекати взагалі?
Марина взяла собі за мету розібратись, на якому ж етапі алгоритми реагування дали збій і як сталось так, що потенційно інфікована людина змушена була ходити на роботу та наражати на небезпеку колег. Чому на місто та район працює лише одна мобільна бригада?
Ми впевнені, що подібний випадок не поодинокий і ми про подібну проблему дізнались лише завдяки професійній діяльності Марини Ложкіної. А скільки ще людей змушені ходити на роботу, тому що їх за незрозумілих причин не хочуть визначати як контактні?
