Про специфіку подільських лісів, капризи грибного сезону 2026 року, смертельні пастки для початківців та наукові дива підземного світу він розповів у розмові із «Суспільним».
Рідкісні скарби та «біла пляма» Хмельниччини
Павло Мартинюк — автор кількох унікальних знахідок, які до нього в Україні офіційно не фіксували. Зокрема, у наших лісах він уперше виявив:
- Моховик парку Сілвуд (Xerocomus silwoodensis);
- Моховик моравський (Aureoboletus moravicus);
- Павутинник яскраво-синій (Phlegmacium eucaeruleum).
Дослідник переконаний, що Хмельницька область — це справжнє ельдорадо для мікологів, яке досі залишається недослідженим.
«Як не дивно це прозвучить, але Хмельниччина, особливо її центральна та південна частини, унікальна в плані грибного різноманіття. Поєднання карбонатних, насичених вапняком ґрунтів створює специфічну екосистему, яка дуже рідко повторюється деінде у світі. Тут можна зустріти гриби, які в Європі ростуть хіба на Балканах, півночі Італії чи у Франції. Але через загальний брак фахівців і польових експедицій наш регіон досі залишається такою собі "білою подільською плямою"», — ділиться міколог.
Грибний світ області чітко ділиться на зони. На півночі, у сосновому та піщаному Малому Поліссі (Славута, Ізяслав, Нетішин), панує типова поліська флора. У центрі області, на карбонатних суглинках, ростуть дубово-грабові ліси зі своїм особливим грибним складом. А південний захід, завдяки тепличному мікроклімату Товтрового кряжа, приваблює теплолюбні види, притаманні значно південнішим широтам.
«Якщо бачиш чорнозем — багато грибів не буде»
За 50 років практики Павло Мартинюк навчився оцінювати перспективність лісу ще до того, як побачить перший гриб. Його головні орієнтири — ґрунт та дерева.
Які ґрунти полюбляють гриби?
- Фаворити: суглинки та супіски (ними багаті Летичівщина та Деражнянщина на схід від Хмельницького).
- Аутсайдери: чорноземи. Вони занадто важкі та кислі, тому великого врожаю на них чекати не варто. На піщаних ґрунтах півночі волога не тримається, тож там сезон зазвичай стартує лише восени із холодними росами.
З якими деревами товаришують гриби?
Більшість шапинкових грибів виживають завдяки мікоризі — взаємовигідному симбіозу з корінням дерев. Найкращими «партнерами» для них є дуб, сосна, граб та береза. Трохи гірше товаришують осика та липа, ще менше — верба й вільха.
А от такі дерева, як ясен, клен, берест чи будь-які плодові культури, мікоризи взагалі не утворюють. Тому в чистому ясеневому лісі підберезників чи білих не знайти — там ростуть лише руйнівники мертвої органіки (печериці, парасольки, опеньки). Найгіршим же лісом для грибника є насадження білої акації — ця чужорідна для Європи рослина має отруйне листя, під яким вітчизняні гриби рости так і не навчилися.
Чому грибний сезон 2026 року є «трудовим»
Поточний грибний сезон 2026 року на Хмельниччині Павло Мартинюк називає відверто слабким та провальним. Поодинокі білі та лисички наприкінці червня давалися грибникам важкою працею.
Причина криється у постійному порушенні балансу тепла й вологи. Грибниця надзвичайно чутлива до температурних коливань:
«Буває, у землі вже з’явилися "пуп’янки" плодових тіл, але подув сухий холодний вітер — і вони зникли. Або пройшла злива, але температура піднялася вище 27 градусів — і ріст грибів миттєво зупиняється, вони розтріскуються, чорніють і червивіють. Після гарного дощу не потрібно одразу бігти до лісу — зачекайте щонайменше десять днів».
Смертельні двійники: розбір небезпечних видів від експерта
В Україні налічується понад дві тисячі видів шапинкових грибів. Їстівних та умовно-їстівних серед них трохи більше 200, і Павло Мартинюк особисто скуштував близько 160 з них. Проте більшість грибів є просто неїстівними (гіркі, жорсткі чи смердючі), а близько двох десятків — смертельно отруйними.
Дослідник виділяє топ-небезпечних грибів нашого регіону та пояснює, як не припуститися фатальної помилки:
| Назва гриба | Чим небезпечний та на що схожий | Головна ознака для розпізнавання |
|---|---|---|
| Бліда поганка (Amanita phalloides) |
Смертельно отруйна (достатньо половини гриба). Світлі чи оливкові форми схожі на зелені сироїжки або печериці. | Завжди виривайте гриб із коренем! Лише так можна помітити білу мішкоподібну вольву (піхву) біля основи ніжки. У сироїжок та печериць її немає. Якщо зрізати ножем — цю ознаку не побачити. |
| Галерина оторочкувата (Galerina marginata) |
Містить величезну концентрацію отрути. Росте на пнях, мімікрує під літні опеньки або зимову фламуліну. | Їстівний літній опеньок має сильний приємний солодкий запах і темні лусочки на ніжці. Фламуліна має характерну оксамитово-чорну ніжку. У галерини ніжка волокниста з білуватим нальотом. |
| Ентолома отруйна олов'яна (Entoloma sinuatum) |
Великий масивний гриб із приємним запахом, який часто плутають із печерицями або рядовками. | Має рожеві пластинки. У печериць пластинки з віком темніють аж до чорного, а у їстівних рядовок рожевих пластинок не буває взагалі. |
| Строчки (Gyromitra) |
Містять небезпечний токсин гіромітрин. Їх часто плутають із безпечними зморшками (сморчками). | Гіромітрин — водорозчинна отрута, що може вбиратися навіть через шкіру з вологого гриба. Категорично заборонено вдихати пару під час відварювання та використовувати цей відвар. Краще взагалі відмовитися від збору строчків. |
| Пантерний мухомор (Amanita pantherina) |
Дуже токсичний, викликає важкі отруєння. Зовні схожий на їстівний сіро-рожевий мухомор (маремух). | Пантерний мухомор ніколи не рожевіє і не червоніє у місцях зламів та пошкоджень м’якуша, на відміну від їстівного маремуха. |
| Свинушка тонка (Paxillus involutus) |
Хоч її часто продають на ринках, вона є смертельно небезпечною через кумулятивний ефект. | Її антигени накопичуються в організмі роками. Руйнування еритроцитів та відмова нирок чи печінки можуть статися через місяці або навіть роки після вживання. |
«Головний ворог грибника — це самовпевненість. За пів століття в лісі я сам якось нахилився до крихітної блідої поганки, сплутавши її з молодою зеленою сироїжкою. Це стало для мене хорошим уроком: помилитися може навіть найдосвідченіший професіонал», — застерігає Павло.
Культура збору та залізні правила Павла Мартинюка
Для безпечного грибництва міколог радить дотримуватися трьох простих правил:
- Тільки плетені кошики. Жодних пластикових відер чи пакетів. У поліетилені гриби моментально пріють, у них запускаються процеси розпаду білків, що може призвести до важкого отруєння навіть їстівними грибами.
- Жорсткий відбір. Старі, червиві, занадто м'які, розмоклі чи пліснявілі гриби мають залишатися в лісі. Вони вже є токсичними.
- Обробка в той самий день. Усі гриби потрібно перебрати й переробити у день збору. Якщо бракує сил — хоча б проваріть чи просмажте їх кілька хвилин із сіллю, але не залишайте сирими на ніч.
Таємниці підземного «інтернету» та ліліпутські галюцинації
Сучасна наука доводить речі, які раніше вважалися фантастикою. Сьогодні достеменно відомо, що гриби спілкуються між собою за допомогою електричних імпульсів, які передаються через підземну мережу гіфів (грибницю). Саме цим можна пояснити феномен, коли в один день на величезній території одночасно з'являються мільярди грибів одного виду.
Водночас дослідник вкрай критично ставиться до популярного нині захоплення мікродозингом мухоморів:
«Я різкий противник подібних експериментів через тотальну профанацію та нездорове прагнення отримати нові відчуття. Знаю людей, які після такого "лікування" отримували жахливі галюцинації і тепер обходять мухомори десятою дорогою».
На підтвердження того, наскільки мало ми знаємо про гриби, Павло Мартинюк наводить дивовижний приклад азійського боровика Lanmaoa asiatica. Якщо з’їсти його сирим або недосмаженим, у людини виникає стійкий психічний розлад: вона починає бачити маленьких ліліпутів, які повзають у тарілці та чіпляються за одяг. Найцікавіше те, що люди різних культур та віку бачать абсолютно ідентичні «ліліпутські галюцинації», хоча вченим досі не вдалося виділити з цього гриба жодної психоактивної речовини.
Сам же Павло Мартинюк має професійну мрію — знайти та сфотографувати легендарний червонокнижний сатанинський гриб (Rubroboletus satanicus), який за 50 років пошуків йому так і не зустрівся. І саме цей азарт першовідкривача щоразу повертає його до подільського лісу.
