Каргер Михайло Костянтинович – керівник археологічної експедиції в селі Городище Шепетівського району Хмельницької області.
Трагічна доля давньоруського укріпленого міста, яке було розгромлене і спалене в результаті татаро-монгольських набігів в середині XIII ст., привела до формування на цьому місці унікального культурного шару з численними артефактами. За вісім років було досліджено майже всю площу городища (3,6 га), зібрано багатотисячну колекцію археологічних і антропологічних матеріалів. На жаль майже всі вони сьогодні зберігаються у Державному Ермітажі у Санкт-Петербурзі. Лише деякі екземпляри знаходяться у фондах Музею Пропаганди, що в Шепетівці, у сільському музеї с. Городище Шепетівського району та у фондах Хмельницького краєзнавчого музею.
Учасники розкопок в с. Городище згодом опублікували численні статті про їх результати. Серед них були статті Михайла Каргера, Олега Овсяннікова, Веніаміна Цалкіна, Анатолія Кірпічнікова та інших. Останній підготував працю про озброєння давньоруських воїнів, які були знайдені на території давньоруського міста поблизу Шепетівки.
Анатолій Кірпічніков, початок 1960-х років.
Уже в перший рік розкопок М. К. Каргер ототожнив досліджуване городище з літописним містом Ізяслав, яке загинуло під час штурму військом хана Батия взимку 1240-1241 рр. В даний час ця гіпотеза ставиться під сумнів. Конкретної назви міста так і не було віднайдено.
В ході дослідження було з'ясовано, що поселення, що становило в основному одношаровий пам’ятник, проіснувало приблизно сто років, після чого життя на ньому було раптово і насильно обірване близько 1241 р. Причина - облога і руйнування монгольськими полчищами, що рухалися від Києва на Захід.
Окрім великої кількості ювелірних виробів, на даному городищі було знайдено і велику кількість зброї, що дає нам уявлення про озброєння давньоруського воїна в середині ХІІІ ст. В ході розкопок було віднайдено понад 1500 одиниць металевих речових предметів пов’язаних з військовою справою. Як уже зазначалося вище, про них досить детально описує учасник розкопок у 1957-1964 роках Кірпічніков Анатолій Миколайовиич. Нижче подаємо перелік знайдених на городищі в с. Городище одиниць озброєння та кількість віднайдених предметів. Отже:
- Наконечники списів – 40
- Наконечники дротиків - 2
- Бойові сокири – 12
- Клинки мечів, частково з ручками – 4
- Навершя від мечів – 3
- Перехрестя від мечів – 4
- Наконечники піхов мечів – 14
- Частина шабельного клинка з руків'ям – 1
- Клинки шабель (уламки) – 3
- Навершя від шабель – 4
- Перехрестя від шабель – 13
- Манжети для скріплення верхньої частини клинка з перехрестям- 3
- Кільця від шабельних піхов – 3
- Стрижні для утримання кілець на піхвах – 9
- Наконечники шабельних піхов – 3
- Кинджал – 1
- Булави бронзові і залізні – 22
- Кистені бронзові, залізні, кістяні та кам'яні – 9
- Наконечники залізних стріл – 977
- Наконечники кістяних стріл – 17
- Кістяна накладка від руків’я лука – 1
- Петля кістяна від сагайдака – 1
- Кільце для натягування тятиви – 1
- Наконечники арбалетних болтів – 17
- Гак для натягування арбалета – 1
- Шоломи – 2
- Маска – 1
- Кольчуга ціла – 1
- Кольчужні обривки – 10
- Шпори – 270
- Стремена – 44
- Навершшя кістяні та бронзові від батогів - 3
Зброя була розкидана по всій площі городища. Однак більшість їх була знайдена поблизу валів. У руїнах ворітної вежі посаду, на яку було направлено вістря ворожого штурму, було віднайдено близько десятка обгорілих списів і останки згорілого воїна в кольчузі. Біля нього лежали посріблений шолом, спис, меч і арбалет. Судячи з екіпіровки, мова йде про знатного воїна. Можливо це був командир чи ватажок, який загинув на передовій на найважливішій ділянці оборони міста.
Напевно зброї було більше. Втім татаро-монголи завжди забирали зброю переможених, хіба що за винятком лука і стріл, яких в них було вдосталь.
Вся розкопана внутрішня територія міста представляла не поле битви, а місце страти і побиття в основному мирного населення. Перші антропологічні дослідження і характер виявлених кісткових травм показали, що загарбники, очевидно, вже після взяття фортеці методично вбивали беззбройних людей. Значна частина поранень була нанесена ззаду і збоку. Такі смертельні поранення холодною зброєю можуть бути нанесені вже пораненому, поваленому і зв'язаному полоненому. Вбитими були діти і старі люди. За знайденими людськими кістяками вдалося встановити, що жертв було понад 2500. Після погрому вцілілі люди зібрали тіла мертвих і, як могли, їх присипали. Це «санітарне» прибирання торкнулася всієї площі, де колись було місто. Давньоруське городище біля с. Городище представляло собою суцільне кладовище з сотнями братських могил. Це було в буквальному розумінні «місто мертвих».
Частина військових речей була пошкоджена в момент битви і пожежі (від пожежі і обвалення будівель гнулися стріли, списи, плавилися булави (з них витікав свинець), ламалися шоломи, спікалась кольчуга), інша частина піддалася поступового корозійному руйнування (особливо невеликі речі - шпори, стріли).
Досить багато в даному городищі було знайдено наконечників списів. Напевно вони були найпопулярнішими засобом ближнього бою. Звертають на себе увагу насамперед досить стандартні наконечники довжиною 24-29 см з вузьким чотиригранним лезом та воронковидною втулкою діаметром 3,5-3,8 см і вагою 150-200 г. Точне найменування цієї форми - піка.
Серед усього набору списів, піки були найлегші і маневрені. Ширина їх втулок свідчить про міцне кріплення з товстим держаком і великим упором при ударі. Це не випадково. Піки служили спеціалізованим кавалерійським бойовим інструментом, розрахованим на пробивання обладунку. В городищі с. Городище піки склали 76% усієї кількості списів, що відносяться до давньоруського періоду.
Що стосується інших форм списів, то вони могли бути як бойовими, так і мисливськими. До цієї категорії віднесені наконечники видовжено-трикутної форми довжиною до 40-50 см, шириною леза до 4-6 см і вагою 400-700 гр.
Окремо слід звернути увагу на городищенську рогатину. Довжина її 48 см, ширина леза 5,5 см, вага 1050 гр. У найдавнішій згадці (1149 г.) рогатина була бойовою зброєю, але використовувалася і для полювання на великого звіра. Вся колекція списів вказує на присутність вершників, які в умовах облоги билися без допомоги коней.
Іл. 1. Накончники списів: 2-3, 5-6, 9 – піки; 1-4 – деформовані наконечників списів; 7-8 – наконечники списів.
До піхотної зброї слід віднести бойові сокири. На давньоруському поселенні в селі Городище їх було знайдено 20. Лише один з предметів - сокирка-чекан міг використовуватися в кінній боротьбі (довжина 15 см, ширина леза 4 см, розмір обушного отвору 2,4 × 2,1 см, вага 240 г). На відміну від своїх попередників X-XI ст., даний зразок має молотовидний виступ обуха (квадратний, а не круглий в поперечному перерізі), і трикутні, а не напівкруглі бокові щічки.
Сокири з витягнутим, трішки розширеним до вістря лезом були універсальним похідним і бойовим засобом. Типові розміри похідний-бойових сокир, які були знайдені в с. Городище наступні: довжина леза 12-14 см, його ширина 9,0-13,5 см і 7,0-8,5 см, розмір обушного отвору 2, 5-3,0 см, вага 320-380-400 г. Для порівняння зазначимо, що звичайна вага робочої сокири становить 700-800 г, отже, чекан важив в чотири рази менше робочої сокири, а універсальна сокира - в два рази менше.
Військові сокири носилися при собі, що і визначило їх відносно малу вагу. Не можна також виключити того, що в хвилину небезпеки поряд з військовими в хід йшли звичайні сокири лісорубів і теслярів.
Бойові сокири знайдені в с. Городище
Під час розкопок на давньоруському поселенні в с. Городище були знайдені фрагменти мечів. Їх було 8. Серед них чотири клинки, які зігнуті і зламані. Всі клинки однакові по ширині (біля перехрестя 5 см) і відрізняються довжиною (97-117 см), а також вагою (добре збережене лезо довжиною 94 см, без руків’я, важило 745 г). У трьох клинків руків’я збереглися або їх можна було реконструювати. У четвертого руків’я або зовсім відсутнє, або було зроблено з органічного матеріалу (кістка, дерево, шкіра) і не збереглось.
Один з клинків мав надпис латинськими літерами SNEX. NEX. NEX. NS, а на іншій стороні, мабуть, зображення сфери і хреста.
Спершу припускали, що надпис складається з трьократного повторення слова NEX — смерть. Однак філолог О.Й. Зайцев розшифрував надпис як скорочення і в ньому йшлося як: S (anctum) N (omen) E (terni) X (risti), N (omen) E (terni) X (risti), N (omen) E (terni) X (risti), N (omen) S (anctum). З латині воно перекладалося як «Святе ім’я вічного Христа, ім’я вічного Христа, ім’я вічного Христа, ім’я святе».
Польський професор О. Гейштор припустив, що частково збережений знак, який прийнятий нами за роздільну межу частинами напису, являється нічим іншим, як літерою Е. На його думку, напис розгортається таким чином: S (anctum) N (omen) E (ius) X (ristus), E (t) N (omen) E (ius) X (ristus), E (t) N (omen) E (ius) X (ristus), E (t) N (omen) E (ius). Запропоновані трактування напису по суті не відрізняються один від одного і цілком відповідають духу хрестових походів.
На частині іншого меча з городища біля с. Городище відкрилися залишки інкрустованої золотом фігури, скоріш за все хреста. На третьому мечі ніякого клейма не виявлено. Відкриття латинського напису і знаків на городищенських мечах було дещо несподіваним. Це свідчило про те, що мечі завозилися до нашого краю з західних країн Європи.
Мечі:
- Східноєвропейського походження;
2,3. Західноєвропейського походження
(2 клинок з латинським написом)
В городищі с. Городище були також віднайдені шаблі. Їх кількість, якщо судити по уламках лез і перехресть, було близько 14, тобто майже в два рази перевищувало кількість городищенських мечів. Все це вказує на велику популярність шабельного бою в даному городищі. Всі шабельні смуги (їх чотири) були обламані, найкращими були ті, в яких була відсутня нижня третина (довжина двох з них 64-65 см, ширина леза біля перехрестя 3,2 см, вага 445-560 г). Один клинок (довжина 70 см, ширина 4,2 см, край обламаний) зберіг навершя, одну скобу для вішання і наконечник піхов. Цей зразок був на 1 см ширше інших і, отже, важче (вага 720 г, спочатку не менше 1000 г).
Всі клинки трішки викривлені і мали руків’я, які ледь нахилені в сторону гострого краю леза. Шаблі, які описані вище, не рідкість в Русі і в кочівників і пов’язані вони з східноєвропейською чи руською військовою практикою.
Шабля з орнаментованим клинком.
До колекції клинкової зброї, яка була знайдена в городищі с. Городище відноситься рідкісний і нетиповий для свого часу дволезовий кинджал. Загальна його довжина становить 21,2 см, ширина леза 3,2 см, вага 80 г. Він використовуватися в рукопашному бою, однак основне його призначення не було пов’язано з військовою справою.
Кинджал. Залізо.
Під час розкопок біля с. Городище була знайдена ударна зброя. Найбільшу категорію знахідок складали залізні булави у вигляді куба зі зрізаними кутами. Їх ширина становила 2,8–4,5 см, висота 3,2–4,2 см, діаметр втулки 1,7–2,4 см, вага 200–350 г. Вони належать до простонародної зброї.
Видозміною описаної конструкції є кубовидні навершя з одностороннім дзьобовидним виступом. Ширина навершя разом з дзьобом 6,2-6,8 см, висота 2,1-2,8 см, діаметр втульчастого отвору 1,3-1,4 см, вага 100-160 г).
Інший приклад форми, що виникла, мабуть, в той же період, являє залізне округле навершя з вісьмома плавно виступаючими гранями. Його ширина 4,6 см, висота 3,8 см, діаметр втулки 2,4 см, вага 180 г.
Заможні дружинники, ймовірно, вважали за краще не залізні, а більш ошатні і вишукано оздоблені бронзові навершя з вісьмома або дванадцятьма пірамідальними шипами. Їх ширина 4,6-6,5 см, висота 4,4-5,5 см, діаметр втулок 1,7-1,8 см, вага однієї булави 200 г. Булави використовувалися і вершниками, і піхотинцями.
Також як ударну зброю використовували кістені, яких також було знайдено на території давньоруського городища. Кистені були дещо легші булав – 100-160 г. Зазвичай булави і кистені використовувалися на війні для того, щоб оглушити супротивника.
Всі знайдені кистені діляться на три типи, між якими не завжди є різка різниця. Найбільш численні бронзові і залізні гирі округлих форм. Вони мали ширину 2,8-3,5 см, висоту 5,3-7,0 см, вагу 90-165 г. Вони гладкі, мають грані або декоровані «крупною зерню», колами і смужками. Також вони увінчані круглою або довгастою петлею.
До речі, бронзові і залізні приплюснуті кистені незграбних обрисів з продовгуватими петлями були виготовлені місцевими майстрами. Їх ширина 2,5-4,1 см, висота 6,5-7,0 см, вага 100-120 г.
Окрім металевих, були ще кістяні і шиферні кистені. Їх ширина 4,6-5,0 см, висота 4,5-4,6 см, вага 165 г. В них просвердлений отвір для вставки металевого стержня з петлею. Якщо кістяні кистені були поширені на всій території Русі, то шиферні напевно були місцевими.
Зразки булав і кістеней: 1-6 – булави; 7-12 – кістені.
Зброя далекого бою з розкопок біля с. Городища представлена кістяна накладка від руків’я лука, кістяна петля сагайдака і досить рідкісне для свого часу кільце для натягування тятиви. Перераховані предмети являють собою типовий для Східної Європи гарнітур складного лука. Також дуже багато було знайдено наконечників стріл – близько тисячі. Приблизно дві третини всіх наконечників стріл знайдені в районі ворітної вежі посаду, куди монголи, як правило, направляли вістря штурму при захопленні міст Русі. Отже, ці наконечники в основному татарські. Взагалі монголи були відмінними стрілками, вони не любили штурмувати відразу напролом і вплутуватися в рукопашний бій. Взагалі, за деякими припущеннями, мечами і списами вони билися менш пристойно. Тому і не дивно, що стріл татаро-монголів в районі в’їзду була досить великою.
Судячи з кількості розкопаних наконечників, по городищенському укріпленню в місці штурму було зроблено не менше 700-800 пострілів, а в дійсності, ймовірно, набагато більше, так як частина стріл пізніше напевно зібрали. Масований, швидше за все залповий вогонь монгольських вершників, мабуть, буквально зрешетив всю зону ворітної вежі. Судячи з рівномірною густотою знахідок, стріли не тільки були спрямовані в оглядові отвори бійниць, але потрапляли поруч, в стіну.
Мабуть, особлива влучність при штурмі була зайвою, брали кількістю пострілів і швидкістю стрільби. За повідомленням одного східного джерела, кочівницьких стріл «в десять разів більше втрачалося в повітрі або ламалося об землю, ніж потрапляло в ціль».
Наконечники стріл, подібні до тих, що знайдені біля воріт, виявилися і на внутрішній території міста, включаючи дитинець. Стріли нападників в окремих випадках, мабуть, потрапляли значно далі лінії укріплень. Декілька разів на майданчику городища були знайдені кістки і черепи, пробиті стрілами. Ці загиблі, очевидно, виявилися жертвами стрілометної підготовки, що передувала початку штурму. Можливо, що ворожа стріла вбила вже згаданого вище витязя в повному озброєнні, так як він, судячи з усього, загинув, перебуваючи в башті або на стіні.
Надійним критерієм приналежності городищенських стріл монголам (крім топографії знахідок) слід вважати їх повторювану і стійку за місцем розташування деформацію. Тут мається на увазі таке істотне пошкодження, як різкий перегин леза стріли навпіл. При цьому враховувався і згин черешка, але це могло статися і при обставинах, пов'язаних з подальшим збереженням предмета в землі.
З 977 знайдених на городищі стріл 157 виявилися зігнутими (до речі, всі вони з району воріт), при цьому 144 наконечника мали перегин леза і часто сліди випалу. Місця згину лез віддалені від краю зазвичай на 3,5-4,5 см і вказують на не що інше, як глибину проникнення стріли в конструкцію стіни (ймовірно, дерево-глинобитну).
Це судження можна підтвердити і доповнити на вітчизняних матеріалах. Монголи прийшли з Азії з уже виробленим асортиментом стріл. Однак деякі форми, подібні до монгольськими (і ширше - з азіатськими), існували у Східній Європі. Все це зводить до думки, що багато стріл були монгольськими не по формі і походженням, а лише по використанню.
Один з найбільш численних стріл мали вузькі, чотиригранні леза, бронебійні, відокремлені від черешка фігурною шийкою. Їх розміри мали 6,0-15 см, частіше 8,0-10 см, ширина леза 0,6-0,8 см, іноді до 1 см. Вага 9-17 г. Ці наконечники стріл мали протикольчужний засіб боротьби.
Деякі наконечники мали витягнуте прямокутне лезо, як би у вигляді стамески. Їх розміри були 8,3-12,3 см, частіше 9,0-9,5 см, ширина леза 0,6-0,9 см. Вага 14-16 г.
Звертає на себе увагу особлива міцність конструкції, явно розрахованої на проникнення не в м'які, а в жорсткі тканини.
За даними дослідників, ці наконечники були поганими для пробивання і розколювання щитів. Загалом зауважимо, що монголо-татари, мабуть, націлювали свою
зброю як проти воїнів, так і в основному проти найбільш численних і погано захищених ополченців.
Наконечники стріл. Залізо.
Кістяні наконечники стріл.
Серед маси городищенських стріл виявилося 17 самострільних болтів від арбалетів. До ворожого зброї їх зарахувати не можна. Для вершників вони не годилися. В першу чергу через повільність та великий розмір. Зазвичай хороший арбалетник стріляв у 3-5 разів повільніше лучника.
Болти відрізняються від стріл як формою, так і їх масивністю. Якщо звичайний городищенський наконечник стріли мав вагу 12-15 г, то вага болтів 27-55 г.
Більшість болтів з с. Городище мали квадратне в поперечному перерізі перо біпірамидальної форми. Їх розміри: довжина 9,0-12,3 см, ширина леза 1,1-1,4 см, вага 17-55 г, частіше близько 25 г.
Болти арбалетів мають західне походження.
Серед городищенських болтів були 5 рідкісних. Вони були рідкісними не тільки на території Русі, але й Західної Європи. Вони мали втулку та піковидну форму. Їхня загальна довжина - 11,5-13,5 см, ширина леза 0,9-1,5 см, перетин пера квадратний, діаметр втулки 1,3-1,4 см, вага 27-40 г. Наконечники цієї форми мали підвищену бронебійність.
Один зі знайдених втульчатих болтів має обтічно-ромбовидное перо, у поперечному перерізі також було ромбовидне. Його розміри: довжина 9,3 см, ширина леза 2,2 см, діаметр втулки 1,3 см, вага 70 г. Ця форма з'явилася після 1100 р. і повний розвиток отримала в XIV столітті. Болти цього типу збережуться аж до XVI ст. При чому витіснять інші конструкції.
До речі воїн, який загинув у районі ворітної вежі, стріляв з арбалета. Про присутність цієї зброї в нього свідчить поясний залізний гак для натягування тятиви. Його довжина - 26 см, ширина 6,5 см, вага близько 200 г, відстань між зачепами близько 3,5 см.
Один кінець гака кріпився до поясу, інший, роздвоєний на зачепи, ковзав уздовж цівки. Стрілок, упершись ногою в стремено на кінці ложа і підчепивши гаком тятиву, підтягував її і чіплявся за спусковий горіх. Городищенський натяжний гак є унікальним. В першу чергу він був технічною новинкою приблизно першої половини XIII ст. і був найдавнішим натяжним пристроєм на теренах Європи. Загальноєвропейське значення цієї знахідки не підлягає сумніву.
Арбалетний гак.
Оборонне озброєння представлено десятьма обривками і однієї цілої кольчугою (у фрагментах), фрагментами двох шоломів і лицевою маскою.
Ціла кольчуга (вага разом з барміцею (сіткою) 21 кг, ця цифра перебільшена, так як обладунок був скам'янілим і фрагменти кольчуги спеклися в полум'ї разом з землею і кістками) і шолом (вага 1 кг 300 г) належали воїну, загиблому в районі воріт. До речі воїну належали уламки шолома з кольчужною барміцею, уламки залізної напівмаски і кольчуга з хрестом-енколпіоном всередині.
Кольчуга сплетена з пласких кілець діаметром 1,5-1,6 см, шириною 0,34-0,40 см і товщиною 0,8 см. На території городища знайдені ще 95 подібних кілець, включаючи 5 обривків.
Кольчуги з пласких кілець, що з'явилися незадовго до монгольського навали, перейдуть в пізнє середньовіччя під назвою байдана.
Для кольчуг Х-XIII ст. були типові не плоскі, а круглі дротяні кільця, наполовину склепані, наполовину зварені. Таких кілець діаметром 1,1-1,3 см і товщиною 0,01-0,02 см в Городищах виявилося близько 60, включаючи п'ять обривків.
Що стосується шоломів, то один з них (знаходився біля воїна коло воріт) зберігся погано і був сильно деформований. Зовні цей шолом повністю покритий позолоченим сріблом і забезпечений напівмаскою і дзьобовидним нанісником. За своїм типом шолом належить до куполоподібних бойових головних уборів, які були винайдені і існували на Русі в останнє сторіччя перед монгольською навалою.
Розглянуті бойові головні убори повністю приховували голову воїна і для свого часу були своєрідним руським еквівалентом лицарського горшковидного шолома.
Другий шолом має куполоподібну форму, нанісні пластини та пластини біля очей. Він, найімовірніше, відносився до того ж типу, що і перший.
Найцікавішою знахідкою є маска, яка з портретною реалістичністю передає риси людського обличчя. Вона мала обриси губ, носа і очей, підкресленість ніздрів, вісім носових отворів для дихання. Висота маски 11 см, ширина 15 см, краї обламані. В битві вона виділяла командира і залякувала ворогів.
Зверху зліва – кульчуга з хрестом-енколпіоном всередині. Справа – шолом з бармицею. Знизу, справа – бойова напівмаска з дзьобовидним нанісником.
Антропоморфна бойова маска.
Отже, підбір Городищенського захисного озброєння свідчить про існування заможних важкоозброєних воїнів, які мали навіть деякі новинки як загальноруського так і загальноєвропейського значення. Це і арбалетний гак, булави, піковидні арбалетні болти. Це свідчить про високий рівень розвитку давньоруських збройних сил Городищенського міста.
Науковий співробітник Музею пропаганди Лукашук О.В.
