Сьомого липня відбулася презентація збірника Сергія Доскача «Живой отклик души».
Цілий вечір лунали вірші Сергія глибоко ліричні, пронизані любов’ю до жінки… Одним словом, справжня поезія, яку не втомлюєшся слухати.
Знайомство з Анною Боєвою відбулося 14 липня ц. року. Студентка коледжу ПДАТУ вперше прийшла до нас на зустріч і залишилася. Як не дивно, різниця у віці не відлякала дівчину. Їй сподобався творчий колектив.
А 23 липня святкували 80-річчя старійшини студії «Доля» Василя Ющенко.
Вірші у авторському виконанні, пісні, вітання, шквал емоцій… Як це чудово у 80-років мати гострий розум, писати повість, видавати поетичні та прозові збірки, вибудовувати творчі плани на майбутнє.
Твори у восьми томах – ось підсумок роботи автора на сьогодні. Наразі Василь Миколайович працює над повістю «Офіцери».
Надзвичайно жвавий, як на свій вік, непосидючий, займається тим, що вирощує городину, збирає ягоди та гриби, робить соління, допомагає синові робити ремонти. Загалом немає такої роботи, яку б він не вмів робити. Про таких кажуть – має «золоті руки».
Людина складної долі, полковник запасу, батько двох синів і онуків. Доля були милостива до нього, що залишився живим і неушкодженим після випробування у 1954 році першої атомної бомби на Тоцькому полігоні під Оренбургом.
Тільки після 25 років мовчання він зміг розповісти правду про ті події.
Презентація нового поетичного збірника «Горлинка» Леоніда Жмурко відбулася 29 липня цього року. Багатий душевний світ автора, яскраві думки, і кожна з них передана мовою серця. Понад три години лунали чудові поезії Леоніда і гріли душу студійцям. Бути поетом – то нелегка доля і тяжка праця, то стан постійного неспокою і хвилювань. Але ж так хочеться донести свої римовані думки до читача, щоб вони залишили гарний слід у його душі!
Серпень розпочався із зустрічі з членами студії «Доля» Людмилою Петровою та Оленою Іськовою. Людмила Василівна проживає в селі Брикуля, і не має нагоди щотижня бути присутньою на засіданні студії. Вчителька української мови та літератури, нині вона завідувачка Старо-Бейзимсько
Для початку Людмила розповіла про своє село. А потім читала вірші про село, рідний край, вірші про війну на Сході, і в кожний твір вкладала частинку душі.
Заради миру й спокою дітей,
Заради Бога і всього святого –
Не забирай, війна, собі людей,
Не рви Вкраїни цвіту молодого!.
Надзвичайно пронизливі і болючі вірші про однокласника Сергія Оврашка, який загинув на Сході країни:
Час не верне й тебе... Не будеш між живими,
Ти янголом злетів на небеса.
Стоять в скорботі юні побратими
Вже друга в них й наставника нема.
Нехай же більш ніхто в нас не стріляє,
Нехай не гинуть люди молоді.
Хай швидше в Україні мир настане,
А смерть твоя край покладе біді!
Вірші Людмили Василівни різні за тематикою. Філософські, дитячі чи для дітей, всі вони приваблюють читача легкістю думки, щирістю почуттів, умінням передати любов до рідних серцю місць.
Так, нам потрібні патріоти,
Та не ціною власного життя!
Вкраїно, рідна, захисти нас від скорботи,
Не позбавляй цвіт нації життя!!!
В кожному вірші вона ділиться з нами своїми радощами і тривогами.
За мирне небо у очах дитини
За ясне сонце і спокійний сон
Віддати все готові мами України,
Політикам - дорожчий їх мільйон!
Тендітна жіночка виховує з чоловіком трійко діток. Вона встигає дати раду всьому в господі, на городі і на роботі.
А ще Людмила має гарний голос і любить співати. Вона заспівала «Вальс кохання» слова Марії Карнаух, музика А.Огарєва; «Осінній вальс» слова Віри Кухарук, музика А.Огарєва та народну пісню «Черемшина».
Ще одна гостя Олена Миклащук (Іськова) – завуч Вербовецької ЗОШ. Цікаво, що на зібранні з 15 студійців – були присутні 10 осіб, що мають педагогічну освіту.
Олена має власну збірку віршів «Рветься душа у небо».
Переповнені щирим почуттям вірші про кохання та роздуми про відносини чоловіка і жінки.
Шукай мене в сузір’ї віщих снів,
В легкім промінні місяця у повню.
Я барвами життя твоє наповню
Оголено-нестримн
Або ще такі рядки:
Утікала від долі, змиваючи сльози водою.
Я пила знову каву, щоб більше не бачити снів.
Відлітаючи в небо, гукала тебе за собою.
Побоявся розкрилля: буденність лишать не посмів.
Крик душі - вірші про заробітчан, покинутих дітей, забутих немічних стареньких матерів.
Пішла б за обрій – не тримають ноги,
Злетіла б в небо – крил іще нема.
Ведуть додому, кажуть, всі дороги,
Діток багато, а вона сама.
Думки про чоловіка Андрія, що знаходиться на Луганщині в самій гущі подій тривожать її зболену душу.
Ви знаєте, яка на смак війна?—
Вона гірка, немов дитячі сльози.
Коли дзвінка чекаєш допізна
І засинаєщ з донею в знемозі.
Вірші про захисників-учасн
На лінії фронту також посміхаються діти,
Ганяють м’яча, хоч не всі добіжать до мети.
І їхнє дитинство, осколками мін обігріте,
Пір’їнкою ангела в сонячну вічність летить.
Є вірші про донечку, яка так чекає татуся:
Виводила донечка букви старанно,
Святому Миколі писала листа:
«Я хочу прокинутись з сонечком рано
Від того, що тато мене пригорта…
Не хочу ляльок, і цукерків не треба!
Для інших діток ти віддай шоколад:
Щоб тільки в Вкраїні не рвалося небо,
І тато вернувся до мене назад.
Щоб мама не плакала більше ночами,
Щоб щастям засяяла в неньки весна—
Святий Миколаю, своїми ключами
Ти лихо замкни, що зоветься Війна!»
Війна непроханою увійшла в наші оселі, і всі думи та материнські молитви за синів, які захищають рубежі країни на Сході, за онуків, щоб не зростали сиротами:
Розкрають «Гради» на шматочки ніч,
Заквилять в рідній стороні трембіти….
Спинися, Доле! В нас же дома діти!
Не залишай їх, Боже, край узбіч.
Поетична душа Олени живе у єдності з навколишнім світом, вбирає в себе всю красу і вміє передати її читачам.
Наприкінці, як завше, студійці читали власні вірші. Цікавим був дует Антоніни Осецької та Сергія Доскача. Лунали вірші Катерини Кучерук, Тетяни Кушнірук, Марії Карнаух, Олени Кравчук та Олени Герасименко, а Зінаїда Русняк прочитала новелу.
