Освітіть душі поетичним словом

До вашої уваги декілька рядків, написані поетесою:

На світі можна жить без еталонів,
По-різному дивитися на світ:
Широкими очима,
З-під долоні,
Крізь пальці,
У кватирку,
З-за воріт.
Від того світ не зміниться нітрохи,
А все залежить від людських зіниць –
В широких відіб’ється вся епоха,
У звужених – збіговисько дрібниць.

Сьогодні - Всесвітній день поезії. Свято для невеличкої когорти людей, які люблять і цінують поетичне слово. Але хіба тільки для них?

Так, скажете ви, поетів зовсім мало, яке вже тут велике свято… Але я б сказала, величне свято і це більше відповідало б дійсності.

На превеликий жаль, з кожним роком стає все менше людей творчих з ніжними душами,закоханих в мистецтво, пісню, поезію. Все більше прагматиків, які вміють «заробити» на наших проблемах, отаких хвацьких молодиків для яких гроші в кармані – все надбання і радість. Їм поезія не потрібна. Але ж не всі такі… Прості люди щирі у своїх почуттях, вони розуміють поезію і серцем відчувають її навіть краще, ніж славетні літератори, закоснілі у своїй величі.

Поети теж не схожі між собою. У кожного з них свій «почерк». Я не буду говорити про високу поезію і знаних поетів. Це не мій фах. Просто хочу написати про таких, як сама, самобутніх поетів, яким сьогодні болить душа за рідну країну, яку розривають і свої, і вороги, за народ, який страждає. Повірте, немає більшого болю у людини, як тоді,коли болить душа!

А який біль і фізичний, і душевний доводиться терпіти нашим захисникам, на долю яких щоденно випадає стільки важких випробувань. Кожен, хто побував ТАМ, окрім фізичного болю - має зранену душу. І немає іншого методу лікування цього недугу, як тепло наших сердець, щирість у стосунках із кожним із них, увага і повага за те, що вони робили і роблять для нас з вами.

Тільки люди обдаровані талантом, отією Божою іскоркою доброго поетичного слова можуть зігріти душу такої людини теплом. Це ота Божа ласка, яку Господь передає через іншу людину тій, яка страждає і потребує цілющого слова. Отой поствоєнний синдром потрібно лікувати не тільки медикаментозно, а в першу чергу словом, поетичним, художнім, просто добрим, щирим і теплим, яке відігріє серце учасника АТО.

Саме поети обдаровані Божим талантом – мистецтвом слова.

Поезія володіє однією дивовижною властивістю. Вона повертає слову його первісну, незайману свіжість. «Затерті до дірок», вимовлені сотні разів слова, які зовсім втратили для нас свої образні якості, які живуть тільки як словесна шкаралупа, в поезії починають виблискувати і дзвеніти.

Сьогодні багато людей пишуть тому, що хочуть вилити свій біль з душі.

Пишуть вранці, вдень, вночі, коли приходить Муза, і хочеться творити поетичні рядки.

Пишуть в години розпачу і смутку, на війні, в лікарні, далеко від домівки, коли холоне серце, завмирає душа від болю і туги…

Пишуть, коли закохані - про любов і зраду, про радість і щастя.

Пишуть про філософсько-незбагненні речі… і, водночас, про герані, або як ми їх називали в дитинстві – калачики, що росли у бабусі на підвіконні, навіть про маленький кактус, який роками «сидить» і не квітне.

Ми пишемо завжди, якщо рука тягнеться до ручки і аркуша.

В цей день згадаймо поетів, які створили поетичне слово. Українська література – це література заборонених і загиблих, розстріляних і зацькованих, вигнаних і забутих, через десятиліття згаданих, через півстоліття надрукованих.

Маємо надію на тих, які продовжать поетичну історію своїм словом.

Шепетівська літературно-мистецька студія «Доля», яка об’єднує близько 60 поетів-шепетівчан у різних куточках світу, теж впише в місцеву історію свою поетичну сторінку.

І нехай наші вірші не такі досконалі, але вони заслуговують на те, щоб їх читали.

У кожного автора є свій читач. Вірю, що кожен написаний нами вірш знайде відгук у серці небайдужої людини.

Поети перші відгукуються на події, що відбуваються в нашій країні чи світі. Політична ситуація в країні не може не впливати на настрій поетів, саме тому особливої актуальності набуває громадянська лірика.

Ми можемо сьогодні говорити про революційну лірику, яку породив Майдан, про таких самобутніх творчих людей, як Марія Карнаух, яка почала писати вірші саме під впливом подій на Майдані, про Сергія Доскача, який проявив себе, як щирий патріот. Він відгукується на всі події  патріотичними віршами і виставляє їх в ютубі.

У збірнику «Небесна сотня» зібрано кращі зразки Майданної поезії 18 –ти наших самобутніх поетів.

Збірка «Трави пахнуть кров’ю» явила зразки поезії воєнної  - віршів про війну 38-ти авторів, членів студії «Доля». Вони не потребують оцінки. Наші вірші живуть і воюють там в АТО. Тільки протягом останніх місяців нами підготовлено і передано в АТО більше десяти таких збірок по 160 сторінок кожна. А справжню ціну цим віршам  складуть наші захисники.

Протягом всіх цих 15-ти нелегких років, коли ми не отримували ніякої фінансової допомоги, все ж зуміли тільки за останні 4 роки видати 47 самовидавничих збірок.

З них:

- 9 колективних збірників студійців

- 31 авторських збірники

- 7 дитячих збірок

У розробці ще маємо поетичний альманах і 12  збірок віршів, з них 5 – дитячих. Тільки протягом останнього місяця до студійців долучилися четверо школярів-старшокласників. Сподіваємося, що ці обдаровані діти продовжать свій шлях на крилах поезії.

Поезія підносить нас духовно, збагачує новими відчуттями та своєю неповторністю.

Хочу сказати тим, хто не наважується вголос заявити, що пише вірші. Приходьте до нас, не змарнуйте цей дар. Ми будемо разом радіти вашим успіхам, разом подбаємо про те, щоб українська мова запанувала скрізь на Вкраїні: в родині, в усяких справах, як приватних, так і загально-суспільних, у громаді, у літературі і навіть у зносинах з усіма іншими народами.

Талант Бог дає людині, щоб вона віддала його іншим. Ми одержали свою частинку таланту, маємо свою невеличку нішу чи частку в поезії. Якою завбільшки буде ця частка – залежить від того, наскільки ми зуміємо скористатися своїм талантом. Тож вивчаймо творчість поетів - українських, зарубіжних, захоплюймося поезією, бо вона підносить нас духовно, збагачує новими відчуттями та вражає своєю неповторністю.

Сьогодні День поезії. Відірвіться на хвилинку від буденності, освітіть свої душі поетичним словом. Сподіваюся, що поезія не залишить байдужими нікого. Адже байдужість – це найбільший порок сьогодення. Читайте, творіть, цікавтеся, і це повернеться вам сторицею!

І на завершення знову вірш Ліни Костенко:

………………………………

Любіть травинку, і тваринку,
І сонце завтрашнього дня,
Вечірню в попелі жаринку,
Шляхетну інохідь коня.

Згадайте в поспіху вагона,
В невідворотності зникань,
Як рафаелівська мадонна
У вічі дивиться вікам!

В епоху спорту і синтетики
Людей велика ряснота.
Нехай тендітні пальці етики
Торкнуть вам серце і вуста.