Громадський і політичний діяч Валентин Садовський

Валентин Васильович Садовський—український громадський і політичний діяч, журналіст, економіст, член Центральної і Малої Ради, Генеральний секретар із справ судових (юстиції), народний міністр праці Української Народної Республіки. Він був одним з органі­заторів і лідерів національно-визвольного руху, мріяв бачити Україну вільною, незалеж­ною та правовою державою.

Валентин Садовський народився у сім'ї священика у с.Пліщині на Волині, нині Шепетівського району Хмельницької області. Середню освіту юнак отримав в Острозькій гімназії, а по закінченні у 1909 році юридичного факульте­ту Київського університету Святого Володими­ра вступив на економічний факультет Петер­бурзького політехнічного інституту. У Петер­бурзі брав активну участь у створенні укра­їнських студентських громад, входив до скла­ду їх керівних органів — Інформаційного бюро та Головної ради. Співробітничав із часописом «Український студент».

У1904 році 18-річний студентський активіст стає членом Робітничої української партії (РУП), а згодом — одним з керівних діячів Ук­раїнської соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП). У1907 році йому, як члену Цен­трального комітету, доручають вести листу­вання з місцевими організаціями, у зв'язку з чим він був заарештований. У 1909-1910 ро­ках В.Садовський разом з Д.Донцовим, В.До­рошенко і А.Жуком редагує партійну газету «Праця».

Після падіння російського самодержавства, на Україні активізувався рух за відродження національної державності. У березні 1917року В.Садовський став одним із засновників Украї­нської Центральної Ради. У квітні того ж року на Всеукраїнському національному конгресі

він проголосив доповідь «Про територію автономної України», був делегований від УСДРП до скла­ду УЦР, а невдовзі став членом Комітету Централь­ної Ради (згодом — Малої ради). Займався роз­робкою організаційних засад діяльності УЦР та об­ґрунтуванням її економічної політики.

П'ятнадцятого червня 1917 року Центральна Рада створила перший український уряд— Гене­ральний секретаріат, до складу якого увійшло 14 генеральних секретарств. Серед них значилось і генеральне секретарство зі справ судових або, як ще його називали, із справ юстиції. Очолити його було доручено представнику УСДРП В.Садовському, який мав юридичну та економічну освіту.

Надане секретарство покла­далося завдання негайно роз­почати відновлення і творення українського права «на підставі даних науки та життєвого дос­віду», впровадження судочин­ства українською мовою, відповідно до «прагнень рево­люційної демократії» і «колек­тивної волі свідомого народу», а також «підготовка судових інстанцій на Україні до тих форм і до того стану, в якому вони мають бути в автономній Україні». Слід зазначити, що за відсутності голови уряду В. Вин-ниченка, Валентин Васильович нерідко викону­вав! його обов'язки.

За доби Української держави гетьмана П.Ско­ропадського, Валентин Васильович брав участь у роботі політичної комісії українських парламен­тарів на переговорах з делагацією РСФРР. Одно­часно викладав на курсах українознавства та позашкільної освіти. В.Садовський входив до складу Українського національного союзу — політичної організації, яка ставила за мету повален­ня гетьманської влади. За доби Директорії УНР в кабінеті А.Лівицького колишній перший кермач генерального секретарства судових справ у жовтні 1920 року був призначений народним міністром праці та обіймав цю посаду майже два роки у декількох кабінетах уряду УНР на чужині. У листопаді 1920 року В.Садовський разом з

урядом Директорії емігрував до Польщі, а потім до Чехословацької республіки, де працював у наукових інститутах і вищих навчальних закла­дах. Викладав на професорській посаді в Ук­раїнській господарській академії у м. Подебрадах. Займаючись науковою і педагогічною діяльністю, Валентин Васильович продовжував брати участь у політичному житті. Тривалий час він був експертом з економічних питань в уряді УНР на чужині.

Професор Садовський був автором численних наукових праць з економіки, економічної гео­графії, демографії, національної політики. Найбільш вагомими серед них є наступні робо­ти: «Нарис економічної географії України» (1920), «Проблеми індустріалізації у народно­му господарстві» (1929), «Районізація України» (1931), «Сучасні проблеми економіки України» (у співавт.) (1931), «Праця в УРСР» (1932), «З підсумків колонізаційної політики в СРСР» (1936).

Вчений плідно співпрацював з різними видав­ництвами, друкував свої статті у часописі «Прометей», що виходив у Парижі французькою мо­вою та був «органом оборони інтересів Кавка­зу, України та Туркестану». Він обирався дійсним членом Наукового товариства ім. Т.Шевченка (1935), членом Українського науко­вого інституту у Варшаві

Після капітуляції фашистської Німеччини, у травні 1945 року військова контррозвідка Пер­шого Українського фронту заарештувала у Празі професора Українського вільного універ­ситету Валентина Садовського. Колишньому міністру уряду УНР інкримінували друк антирадянських творів та іншу допомогу міжнародній буржуазії, що передбачало санкцією статті 10 років ув'язнення або вищу міру покарання — розстріл.

Більше двох років тривало попереднє розслі­дування у його справі, але вироку військового трибуналу Валентин Васильович не дочекав­ся. 24 листопада він загинув у Лук'янівській в'яз­ниці від рук кримінальних злодіїв. Так трагічно обірвалося життя першого українського «міністра» юстиції, вірного і відданого борця за соборну Україну.