У лютому 1918 р. Шепетівку несподівано окупували австрійсько-німецькі війська, які заявляли, що прийшли як друзі, щоб звільнити Україну від більшовиків, але в дійсності поводилися як окупанти. Український Уряд не мав реальної сили, щоб ставити спротив, тому окупанти господарювали у місті майже до кінця року. Потім влада перейшла до Директорії.
У другій половині квітня 1919 р. в районі Шепетівки розгорнулися жорстокі бої. Частини 1-ї та 2-ї Українських радянських дивізій 7 травня захопили містечко. Війська Української Народної Ради у травні-червні залишили Корець, Шепетівку, Остріг.
У цей час в армії УНР було проведено ряд ґрунтовних реформ, завдяки яким вона стала дійсно регулярною українською армією. В перших днях червня українські війська повели наступ на більшовиків; 6 червня зайняли лінію Старокостянтинів-Проскурів-Кам'янець-Подільський. Успіхи на фронті піднесли бойовий дух повстанців.
Під час наступу Армії УНР і УГА у серпні 1919 р. - момент найвищого підйому української революції - було взято Старокостянтинів, Бердичів, Фастів і в тому числі Шепетівку.
Просування з'єднаних сил УНР та галичан здавалося справді нестримним. Осередком політичного та військового життів став Кам'янець-Подільський. Але незабаром стало ясно, що розбіжності між двома українськими урядами були більші, ніж їхня здатність розв'язати їх. Вже наприкінці червня і на початку липня більшовики відтиснули УНР, зайняли Проскурів і підійшли до самого Кам'янця-Подільського. І все ж, попри хитке становище на маленькому клаптику подільської землі, лишилася надія, що два уряди і армії, з усіх боків оточені ворогами, зіллються в одне ціле.
У той же час із заходу йшли поляки, захоплюючи територію Галичини й частину Волині і наприкінці року Шепетівку окупували польські легіони.
У вересні 1919 р. генерал Денікін, який наступав на більшовиків, припинив похід на Москву і розпочав війну проти армії УНР на всьому фронті. Денікінці вдерлися до Києва і витиснули з столиці українське військо. Цією ситуацією скористувалися більшовики, їх 14-та армія затиснута між українцями й денікінцями біля Одеси, прорвалась через Ольгопіль і Сквиру до Житомира. Україна наприкінці 1919 р. опинилась в дуже тяжкому становищі. Станом на 1 листопада 1919 р. Добровольча армія займала фронт проти армії УНР по лінії Київ-Козятин-Старокостянтинів. Червона армія займала проти армії УНР фронт по лінії Київ-Бердичів-Шепетівка. Вже в кінці вересня 1919 р. наступила сильна холоднеча і спалахнула епідемія тифу. Найбільше захворювань було у підрозділах УГА, що призвело до значних втрат і 6 листопада УГА ввійшла до складу Добровольчої армії.
17 листопада члени урядових установ, штаби і військо залишили Кам'янець-Подільський, вирішивши переміститися у Шепетівку, у той час ще не зайняту ні польськими, ні більшовицькими військами.
Більшість військових частин Дієвої армії УНР зосередились в районі Старокостянтинів-Шепетівка-Чуднів, щоб звідти почати акцію проти Денікіна.
В історії України є надзвичайно тяжкий драматичний період, коли під натиском білих Армія УНР змушена була відступити до м. Шепетівки. Виснажена в кровопролитних боях без будь-якої зовншньої допомоги, вона опинилася у так званих "лещатах смерті" або, говорячи історичним терміном, у "трикутнику смерті": Любар-Шепетівка-Миропіль, по боках якого більшовики, денікінці й поляки чекали на повний розклад і самознищення Армії УНР.
Симон Петлюра, який опинився в безвихідній ситуації, прийняв рішення припинити регулярні воєнні дії і перейти до партизанської боротьби.
В історії Шепетівки є одна важлива дата, коли вранці 6 грудня 1919 р. Симон Петлюра, відповідно зробивши належні розпорядження, саме з шепетівської платформи спеціальним потягом від'їхав через Рівне до Варшави. Ще на нараді уряду УНР та військових командирів, що відбулася 5 грудня 1919 р. в Чарториї було вирішено, що головний отаман Симон Петлюра та міністр військових справ В. Сальський виїдуть до Варшави з метою проведення переговорів про об'єднання з поляками для боротьби проти більшовиків.
Рештки української армії 6 грудня здійснили рейд по тилах денікінців і Червоної армії. Рейд, що тривав до травня 1920 року і увійшов в історію як Зимовий похід. Армія пройшла 2500 км, провівши 50 боїв, і врешті-решт перейшла на польську територію. Українці зазнали поразки.
У липні 1920 р. в Шепетівку увійшли частини 45-ї стрілецької дивізії під командуванням Й. Якіра, які незабаром змушені були залишити містечко під тиском військ Петлюри. Лише в другій половині листопада 1920 р. в Шепетівці було відновлено Радянську владу.
Документальні дані засвідчують значну інтенсивність українського політичного життя в Шепетівському краї впродовж 1917-1920 рр., активну участь шепетівчан у подіях національно-визвольних змагань на всіх її етапах.
Відновлюючи забуті або заборонені в радянські часи сторінки історії, варто пам'ятати ці перші спроби утвердження української державності на нашій землі.
Якщо хочете поринути в героїчне минуле Української революції 1917-1921 рр. дивіться документальний кіносеріал "Невідома Україна", фільм 89: "Трикутник смерті" режисера Ореста Драгаєва-Бобчука.
Голова Шепетівського товариства "Просвіта" Г.А. Островська
