Оврашко Сергій Миколайович (22.10.1976 - 18.12.2014 р.р.)
Великою повагою серед бійців добровольчого батальйону « Айдар» користувався Оврашко Сергій. Його чесність, прагнення справедливості, а ще сміливість та відвага, високий ступінь патріотизму вражали кожного. Він мав позивний «Динаміт», який повністю відповідав його характеру .Сторінки життя героя захоплюють.Дитинство та юність Сергія пов'язані із мальовничим селом Коськів Шепетівського району. У школі його пам'ятають надзвичайно допитливим, розумним, непосидючим хлопцем. Його енергії вистачало н а все: і на успішне подолання вершин науки, і на заняття спортом, і на допомогу батькам по господарству.
Улюбленими предметами Сергія були історія, математика, фізика. Він був найкращим помічником вчителя історії Терещука Леоніда Костянтиновича в проведенні археологічних розкопок, учасником районних, обласних олімпіад з історії , фізики, приймав участь в спортивних змаганнях з легкої атлетики, любив грати волейбол, футбол, займався боротьбою, боксом. Він хотів осягнути все, всьому навчитись. Сергію дуже подобалась техніка, з 6 класу - за рулем машини, трактора, мотоцикла, мотор розібрати, скласти - це його улюблене заняття. Дід був мисливцем, тож Сергій з ним ходив на полювання, вчився стріляти, читав книги про всі види зброї. Читання книг займало весь вільний час.
В автобіографії Оврашко пише : « Я робив себе сам. Звісно, без підтримки сім'ї нічого б не вдалося». Він гартував себе з юних літ, ріс вольовим, працьовитим, цілеспрямованим. Хотів бути військовим, та доля розпорядилась по іншому : у 1993- 1997 pp. навчається в Хмельницькому комерційному коледжі, де отримав спеціальність інженера - технолога громадського харчування. У цей же період у його житті відбувається знакова подія - у 1997р. Сергій одружується на красуні Лесі, з якою дружив з дитинства. Через рік у них народилась донечка Діана, у 2009 р. - синочок Данилко. Він був хорошим сім'янином, опора і друг Олесі, найкращий, найрідніший татусь для дітей. Сергій завжди прагнув забезпечити сім'ю, допомогти батькам, меншому брату Ігорю. Родина для нього -це було святе, де б він не був. А життєві дороги Оврашка не були з легких.
Після навчання поїхав на заробітки у Київ простим зварювальником. Він починав з нуля. Розум, велика вимогливість до себе і до підлеглих, відповідальність і чесніть перед замовниками, а ще не вичерпна енергія, завзяття, витривалість - все це дало можливість Сергію за короткий проміжок часу створити свою будівельну фірму у Києві. Він займається повномасштабними будівельними проектами, які схвалюють і високо оцінюють відомі архітектори.
У нього було загострене почуття справедливості та чесності - це покликало його на Майдан в листопаді 2013 року. Із автобіографії Оврашка: «Коли почався Майдан, я вступив до лав Самооборони Майдану і захищав мирних протестувальників до квітня місяця. На Майдані 18 лютого отримав контузію, але довго в лікарні не витримав - 20 лютого я повернувся в стрій.» Рядки автобіографії дуже скупі. Адже під час подій на Майдані він мало не загинув: на ньому загорівся одяг від кинутого «коктейлю Молотова». Врятували струмені води водомета, який включили силовики. Йому здавалось, що після Майдану настане життя гідне Героїв Небесної Сотні.
До глибини душі вразили Оврашка події на Сході. Не задумуючись, Сергій продає фірму, купляє військове спорядження для добровольчого батальйону «Айдар». Починається його героїчна фронтова дорога, яка пролягла через бої на Луганщині: коли брали з боями селище Металіст, він по рації коректував вогонь нашої артилерії, група Оврашка проклала «зелений коридор» до села Георгіївка, де були в оточенні десантники 95-і" аеромобільної бригади, вели запеклі бої, утримуючи місто Щастя - важливий стратегічний об'єкт, який постійно прагнули захопити бойовики.
Він був командиром розвідроти 24-го батальйону територіальної оборони «Айдар». Не просто командиром, а батьком, мудрим наставником молодих солдатів. Побратими стали для нього другою сім'єю. В одному з інтерв'ю Сергій говорить: «Коли загинули товариші , було одне бажання- помститися за їх смерть. Проривались на ворожу територію, нищили блокпости, розстрілювали ворогів. Бувало, по 5 днів не виходили з бою. ». За його голову сепаратисти обіцяли 250 тис. доларів.
Із автобіографії: «22 липня в боях під Луганським аеропортом з Божою поміччю лишився живий». А бойова ситуація була складна: у бою айдарівці обійшли з тилу ворожу техніку і захопили кілька танків та БТР-ів. Оврашко із друзями їхав у трофейному танку. Рація не працювала. Наша артилерія почала обстріл по них. Сергій виліз із люка навідника і в цей час український снаряд влучив в бетонний стовп вагою 600 кг. Стовп обвалився на нього - численні переломи тазу, кінцівок. Довгий час лікування. Дві неділі йому кололи знеболюючі, а потім ще потрібно було лежати нерухомо дві неділі. Та, тільки стало легше, Сергій почав ходити, обговорювати бойові завдання.
Балотується у Верховну Раду. На жаль,- не пройшов. Сергій знову повертається на фронт. Завжди говорив: «Їду захищати Україну, воюю за свою землю, за своїх дітей. Не хочу, щоб війна прийшла в мій дім».
Загинув, потрапивши в засідку в районі міста Щастя під Луганськом, поблизу села Старий Айдар. Указом Президента України № 109/2015 від 26 лютого 2015 року, "за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
У Шепетівці одну з вулиць названо в честь Сергія Оврашка. Пам'ять про героя житиме вічно.
