Шепетівка на той час стала адміністративним центром гебіту, або так званого округу і німці, розуміючи важливу роль залізничного вузла, намагалися задушити будь-які прояви опору "нового порядку", тому винищували найбільш активну частину населення, які не корилися новому режимові. Гебіткомісаром було видано розпорядження: за кожного німецького солдата смерть чекала 100 заложників.
Так хоч як не скаженіли окупанти, шепетівчани, особливо молодь, не корилися німцям і активно включалися в боротьбу із ворогом.
В радянській історії є багато міфів про героїв, проте Валя Котик дійсно існував. Уже восени 1941 року В. Котик разом з товаришами підпільниками С. Кищуком та М. Трухан знищили на шосе "Шепетівка - Славута" начальника Шепетівської польової жандармерії обер-лейтенанта Кйонінга. Партизанські загони діяли дрібними, але чисельними диверсійно-розвідувальними групами, пускаючи під укіс ворожі поїзди, виводячи з ладу станції, вузли зв'язку, висаджували у повітря залізничне полотно та мости. В кінці 1942 року на Шепетівщині був створений партизанський загін ім. Кармелюка, командиром якого став І.О. Морозов. Саме в цьому загоні приймав участь в боях Валя Котик.
В жовтні 1943р. Котик здійснив ще один подвиг - знайшов підземний телефонний кабель, який згодом був обірваний, і зв'язок зі ставкою Гітлера у Варшаві припинився. Сміливі операції здійснював Валентин Котик по підриву шести залізничних ешелонів та складу. 29 жовтня 1943 року був у дозорі і побачив карателів, що збиралися зробити облаву на партизанський загін. Він підняв тривогу, убив офіцера і завдяки його діям, партизани встигли дати відсіч ворогу. В бою за Ізяслав 16 лютого 1944 року був смертельно поранений і на другий день помер. Перезахоронений у центрі Шепетівки, в парку, точніше біля школи №4.
На Шепетівщині в роки війни загинуло багато дітей. Гинули не тільки ті діти, які брати участь у боротьбі з окупантами. Гітлерівці вбивали дітей як заручників за те, що їхні батьки або старші брати чинили опір фашистському режимові.
В кожній із 140 братських могил, що залишили по собі окупанти є закатовані і розстріляні діти.
У боях за Ізяслав загинув також 15-літній Володимир Водський, який постачав підпільникам з шепетівської друкарні різні службові бланки та листівки.
3 липня 1943 року в селі Городище розстріляний 6-річний Микола Стецюк. 7 січня 1943 року в селі Корчик розстріляний 15-річний Микола Мальчук за те, що його брат був партизаном. У селі Хутір живими спалені брати Жигадло: 14-річний Анатолій, 4-річний Віталій і 2-річний Петрик. В лютому 1943 року по-звірячому було замучено 9-річну Тетяну Мельничук.
Про кожного з цих дітей можна написати окремі оповідання. Та виникає питання, чому саме Валентин Котик став відомим? Справедливості ради, необхідно засвідчити той факт, що вже на момент смерті Валі Котика носив на грудях медаль "Партизану Отечественной войны" 1-го ступеня та по інформації деяких джерел - орден Леніна. А історія про надання йому звання Героя Радянського Союзу зовсім окрема і вона є такою.
Неодноразово в Шепетівку на зустріч з юними читачами у міську дитячу бібліотеку приїздила українська письменниця Марія Авакумівна Познанська. І саме в бібліотеці вона вперше почула про Валю Котика. Працівники бібліотеки організували її зустріч з тими, хто безпосередньо воював з ним, познайомили з матір'ю юного Героя і його друзями. побувала вона і на станції Майдан-Вила, де Валя, переодягнувшись пастухом, пустив під відкіс ешелон з боєприпасами німців, відвідала вона і могилу хлопчика. Все це справило враження на письменницю і згодом у 1954 році вона написала відому поему "Валя Котик". На той час велась велика пропагандистська робота, про Валентина Котика дізналась уся країна і вже у 1958 році йому посмертно було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
На героїчних традиціях міста Шепетівки виховували молодь усієї країни: проводились мітинги, експедиції по місцях бойової слави, різні акції всесоюзного масштабу. І вже тільки після проголошення незалежної України почали відходити від радянських ідеологічних постулатів. Проте напевне, молодим людям сучасної України, коли йде неоголошена війна і є зовнішній ворог, стає зрозумілим, що любов до Батьківщини і ненависть до ворога були і тоді не по наказу партії чи завданням редакції газети "Правда".
Сьогодні молоді люди ціною власного життя захищають рідну землю, виховують дійсний патріотизм і забезпечують мир і спокій на шепетівській землі.
