Від реанімації лікарні Мечникова до власної справи
Потребу в адаптивному одязі Анжела Магерко відчула на власному досвіді 27 травня 2024 року, коли її чоловік дістав важке поранення на фронті. Жінка три тижні провела поруч із ним у реанімації Дніпропетровської обласної клінічної лікарні імені І. І. Мечникова, де познайомилася з військовими медикинями.
«Ці дівчатка — медсестри, лікарі — пішли "на нуль" рятувати хлопців. Я з ними зв’язалася, і вони попросили: "Анжело, вже немає одягу, хлопці голі". І ми їм відшиваємо, туди посилаємо — на Харківський, Донецький, Запорізький напрямки», — згадує шепетівчанка.
Щоб облаштувати робочий простір, родина придбала за кредитні кошти невеликий будинок поруч із власною оселею та зробила там ремонт. Рік тому Анжела виграла грант на 500 тисяч гривень, за які закупила необхідне швейне обладнання.
1 грудня 2025 року, після півтора року боротьби за життя та лікування, чоловік Анжели помер. Попри важку втрату, жінка не залишила майстерню та продовжує щодня працювати заради інших поранених воїнів.
Кнопки замість липучок та індивідуальний крій під апарати Ілізарова
Щомісяця команда з трьох жінок формує та відправляє на гуманітарні й медичні хаби великі посилки, до яких входять 20–30 пар адаптивної спідньої білизни, стільки ж футболок, спортивні штани та кофти. Загалом за рік майстрині відшили близько 1 500 одиниць таких виробів.
Конструкцію одягу продумують до дрібниць, орієнтуючись на реальні потреби поранених:
- Довговічна фурнітура: замість липучок, які швидко зношуються під час прання, використовують надійні кнопки;
- Адаптація під медичні конструкції: якщо у бійця встановлений апарат Ілізарова чи інші фіксатори кінцівок, майстрині додають виробам додаткового об’єму, щоб захисники могли зручно застібати кнопки безпосередньо між металевими спицями;
- Персональний підхід: військові надсилають майстриням фотографії в месенджерах, показуючи місця поранень або розташування фіксаторів, після чого одяг шиють за індивідуальними мірками.
За словами Анжели Магерко, кожна щомісячна відправка на хаб обходиться майстерні у 35–40 тисяч гривень. Оскільки майже весь одяг для захисників передають безоплатно, а витрати на податки, комунальні послуги та матеріали є значними, жінки паралельно запустили лінійку пошиття звичайного одягу на замовлення для цивільних, щоб утримувати майстерню на плаву.
Команда, безкоштовна реабілітація та плани на майбутнє
Пліч-о-пліч з Анжелою працює її колега Альона Сидорко. За освітою жінка — залізничниця із 17-річним стажем, яка раніше ніколи не тримала в руках швейної машинки, але під наставництвом Анжели опанувала ремесло з нуля.
Окрім шиття, Анжела Магерко не полишає і своєї довоєнної професії масажистки — проводить реабілітаційні сеанси, приймаючи українських військовослужбовців абсолютно безкоштовно.
Найбільшою нагородою для майстринь є зворотний зв’язок із передової та шпиталів: бійці надсилають світлини в новому одязі й щиро дякують за турботу. Зараз шепетівчанки мріють залучити інвесторів або благодійників, щоб масштабувати виробництво та закривати ще більше запитів від українських захисників.
