За матеріалами справи Мартиненка звільнили 23 жовтня 2014 року на підставі Закону України «Про очищення влади». Видаючи спірний наказ про звільнення, генпрокуратура керувалася одним лише фактом – зайняття Мартиненком у минулому певної посади (з 4.09.2012 до 12.03.2014 року посади першого заступника прокурора Хмельницької області).
Також апеляція зіслалась на справу № 800/186/17, в якій Верховний суд дійшов висновку, що застосовані люстраційним законодавством заходи, не можуть вважатися заходами юридичної відповідальності, оскільки не є санкцію за конкретне протиправне діяння. Їхня мета полягала у відновленні довіри до органів державної влади, а не притягненні до відповідальності відповідних посадових осіб.
У цьому контексті апеляційний суд заявив, що генпрокуратура не надала доказів належності позивача до кола осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади президентом Віктором Януковичем, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини. При цьому посада, яку займав експрокурор Мартиненко, не є політичною.
Крім цього, апеляція наголосила: Окружний адміністративний суд Києва, який 5 лютого 2021 року виніс рішення на користь Мартиненка, не врахував у розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу коефіцієнт підвищення, на який необхідно прокоригувати виплати позивачу. Після перерахунку сума виплат на користь експрокурора зростає з 1 млн 876 тис. грн до 2 млн 451 тис. грн.
