Про ці страшні події не дозволялося відкрито говорити, бодай навіть згадувати в офіційних документах, газетах. Проте найсуворіше вето не могло викоренити з пам’яті народу спогади про голод і репресії. Розповідь про цю драму передавали від старих до молодих.
Вже в грудні 1932 року на Шепетівщині почали вмирати з голоду. В багатьох опухали ноги, набрякали обличчя. Діти на смітниках шукали чогось поїсти, не знаходили, йшли у мандри, з яких не поверталися.
З початком 1933 року голод у Шепетівських селах посилився. Проте гостра коса голоду найбільше стяла людських голів весною 1933 року. Люди били худобу, коней, їли падло, м’ясо собак і котів, харчувалися різними відходами, збирали в лісі кропиву, щавель, подорожник, спориш, але це не допомагало.
Голод в Шепетівці був, але не такий масштабний, як на селі. В першу чергу тому, що місто було промисловим. Хоча трупи померлих від голоду валялися на вулицях, під тинами, в ровах, на залізничному насипу, по дорозі до лісу, однак, можна стверджувати, що це були в більшості не місцеві , які приїхали в Шепетівку з навколишніх сіл та міст Центральної та Східної України, шукаючи спасіння від голоду.
Продуктових магазинів в місті було дуже мало, їх називали “рундуками”. В цих непривабливих, обшарпаних, брудних будівлях на полицях можна було побачити тільки сіль, оцет, сурогатну каву і інколи карамельки. Туди також завозили хліб, який розбирали дуже швидко і його не вистачало усім. На базарі стояли пусті прилавки. Селяни не завозили свої продукти на продаж. Пізніше в місті з’явилась крамниця, де уряд подав новий вид торгівлі. Там можна булопридбати різні продукти харчування в обмін на золото. Це був торгсин. Держава таким чином намагалась поповнити свої золоті запаси за рахунок населення, користуючись скрутою і голодом. Цей обмін був явно несправедливий. Голодні люди віддавали усе, щоб не вмерти з голоду.
Коли кількість померлих стала збільшуватись, місцева влада виділила людину, яка займалось захороненням померлих. Це був їздовий лікарні на прізвище Треска. Він збирав таких людей і хоронив за мостом через річку Гуску, де сьогодні знаходиться так званий “Комсомольський парк”. За виконання незвичайних обов’язків він одержував за день 200 гр. хліба. Сам Треска був розстріляний в 1937 році як свідок тих страшних подій.
В документах зареєстровано чимало випадків людоїдства та дитиновбивства.
Назвати точне число загиблих від голоду у Шепетівці не можливо, бо, по-перше, війна знищила всі первинні статистичні матеріали про природний рух населення; по-друге: аналіз тих документів, які чудом уціліли, показує, що сільські ради того року не могли вести точний облік природного і механічного руху у зв’язку з безконтрольним виїздом громадян з сіл, охоплених масовим голодом.
Матеріали, які збереглися в облдержархіві, в районному архіві РАЦСу м. Шепетівки засвідчують, що в Грицівському районі голодна смерть скосила 6000 чол., в Шепетівському – понад 5 тис. чол., переважно стариків і малолітніх дітей.
Найвища смертність зафіксована в окремих населених пунктах району, а саме: в с. Хутір в 1933 р. – 124 чол., для прикладу, в 1931 – 11 чол.; в с.Білопіль 1933 р. – 90 чол., 1930 р. – 19; с. Плесна – 94 чол.; с. Хролін – 111 чол.; с. Судилків – 87 чол.; с. Брикуля – 21 чол.(із 120 дворів).
В міському бюро РАЦСу довоєнні метричні книги не збереглися. Думається, що втрати від голодомору були значно більшими. Адже ретельних записів про смертельність населення не велося. Чимало людей у пошуках хліба вмирали на станціях, узбіччях шляхів, у притулках. Офіційні документи фальсифікувались, нищились. Невблаганний час поступово стирав у людській пам’яті подробиці того страхіття....
У День пам’яті жертв голодоморів закликаємо вшанувати загиблих хвилиною мовчання або молитвою, згадати невинно вбитих комуністичним тоталітарним режимом, заморених голодом людей. Традиційною скорботною акцією цього дня є «Запали свічку пам’яті». Долучитися до неї доволі просто – після загальнонаціональної хвилини мовчання достатньо запалити свічку на своєму вікні.
Запалюйте свічки у пам’ять про жахливу трагедію українського народу, де б не були. Вшануйте жертв Голодомору, виразіть їм свою повагу і шану.
Музей пропаганди
