За багаторічну сумлінну працю, патріотичне виховання підростаючого покоління та з нагоди 90-річчя від дня народження Миколі Шадюку було вручено Почесну грамоту районної ради та районної державної адміністрації, квіти та цінні подарунки.
Привітавши ювіляра, посадовці поспілкувалися з ветераном та його родиною. Микола Леонтійович розповідав про свій життєвий шлях, про те, як воював під час Великої Вітчизняної війни, поділився спогадами про свої щедро насичені подіями роки, побажав кожному з присутніх усіляких гараздів, довголіття при доброму здоров’ї та настрої.
Ще у дитинстві Миколі Леонтійовичу довелося пережити випробування долі. Народившись у багатодітній родині сільських трударів, він змалечку пізнав ціну окрайця хліба та важку працю. З молоком матері увібрав любов до рідної землі, мови та народу. І тому, коли на рідну Україну насунула ворожа навала, Микола сказав батькам, що хоче захищати Батьківщину.
Але фашистська нечисть дуже швидко зайняла територію нашого краю і вже 27 червня ворожі чоботи топтали пшеничні лани Шепетівщини. Довелося Миколі Леонтійовичу, а тоді просто Миколці, ховатися у хлівах, льохах та горищах, аби не потрапити на роботи до Німеччини. Так промайнуло три довгих роки окупації, роки ненависті до загарбників, безсилля та власної неспроможності щось змінити, адже був ще по суті підлітком.
Коли у березні 1944 року Шепетівщина була звільнена від ворога, то з таких, як Микола, хлопчаків було організовано групу для охорони тваринницьких ферм. Його призначили головним, тому що був відповідальним та виваженим.
У жовтні 1944 року юнака призвали до лав армії. Служити довелося далекомірником зенітної артилерії у військах протиповітряної оборони.
Цілих сім років чекала родина свого Миколу зі служби. Нарешті, у березні 1951 року Микола Леонтійович у званні старшини повернувся до рідного села.
Завдяки своєму музичному таланту, співочій душі, вмінню грати на балалайці та гармоніці, почав працювати завідуючим сільським клубом.
Чотирнадцять років свого життя віддав Микола Леонтійович культурному розвитку сіл Вовківці та Жилинці. З тих пір так і зовуть його на селі поважно: «Микола – завклуб». А далі його чекали широкі простори пшеничних полів та нелегка робота тракториста.
З дружиною, Вірою Гнатівною, вони живуть вже більше півстоліття, народили та виховали чотирьох дітей, радіють онукам та правнукам.
Усе своє життя Микола Леонтійович сповідував добро, любов до праці, віру у краще майбутнє. Завжди казав своїм дітям, що немає нічого святішого за батьків, запашний хліб на столі та Батьківщину. І свої слова підтверджував вчинками.
І ось Микола Леонтійович зустрів своє 90-річчя. Тож щиро вітаємо його зі святом та бажаємо щастя, здоров’я і ще довгих років життя!
Привітавши ювіляра, посадовці поспілкувалися з ветераном та його родиною. Микола Леонтійович розповідав про свій життєвий шлях, про те, як воював під час Великої Вітчизняної війни, поділився спогадами про свої щедро насичені подіями роки, побажав кожному з присутніх усіляких гараздів, довголіття при доброму здоров’ї та настрої.
Ще у дитинстві Миколі Леонтійовичу довелося пережити випробування долі. Народившись у багатодітній родині сільських трударів, він змалечку пізнав ціну окрайця хліба та важку працю. З молоком матері увібрав любов до рідної землі, мови та народу. І тому, коли на рідну Україну насунула ворожа навала, Микола сказав батькам, що хоче захищати Батьківщину.
Але фашистська нечисть дуже швидко зайняла територію нашого краю і вже 27 червня ворожі чоботи топтали пшеничні лани Шепетівщини. Довелося Миколі Леонтійовичу, а тоді просто Миколці, ховатися у хлівах, льохах та горищах, аби не потрапити на роботи до Німеччини. Так промайнуло три довгих роки окупації, роки ненависті до загарбників, безсилля та власної неспроможності щось змінити, адже був ще по суті підлітком.
Коли у березні 1944 року Шепетівщина була звільнена від ворога, то з таких, як Микола, хлопчаків було організовано групу для охорони тваринницьких ферм. Його призначили головним, тому що був відповідальним та виваженим.
У жовтні 1944 року юнака призвали до лав армії. Служити довелося далекомірником зенітної артилерії у військах протиповітряної оборони.
Цілих сім років чекала родина свого Миколу зі служби. Нарешті, у березні 1951 року Микола Леонтійович у званні старшини повернувся до рідного села.
Завдяки своєму музичному таланту, співочій душі, вмінню грати на балалайці та гармоніці, почав працювати завідуючим сільським клубом.
Чотирнадцять років свого життя віддав Микола Леонтійович культурному розвитку сіл Вовківці та Жилинці. З тих пір так і зовуть його на селі поважно: «Микола – завклуб». А далі його чекали широкі простори пшеничних полів та нелегка робота тракториста.
З дружиною, Вірою Гнатівною, вони живуть вже більше півстоліття, народили та виховали чотирьох дітей, радіють онукам та правнукам.
Усе своє життя Микола Леонтійович сповідував добро, любов до праці, віру у краще майбутнє. Завжди казав своїм дітям, що немає нічого святішого за батьків, запашний хліб на столі та Батьківщину. І свої слова підтверджував вчинками.
І ось Микола Леонтійович зустрів своє 90-річчя. Тож щиро вітаємо його зі святом та бажаємо щастя, здоров’я і ще довгих років життя!
