Максим Корнійчук народився в Шепетівці 21 березня 2004 року. Був старшим сином в родині Антоніни Олександрівни та Григорія Григоровича. Також мав молодшого брата Романа. В дитинстві Максим відвідував садочок «Дзвіночок», до першого класу пішов в загальноосвітню школу І-ІІІ ст. №1. Тато згадує:
"Він був, як вітер… згусток енергії, активний, непосидючий, але все робив до толку…".
Захоплювався футболом, відвідував Шепетівську спортивну школу, брав участь у змаганнях. Після закінчення 9 класу Максим вирішив вступити до вищого професійного училища №4 м. Хмельницького на спеціальність «слюсар-автозварювальник». Він захоплювався технікою, автомобілі - це була його пристрасть. Проте, повномасштабна війна кардинально змінила плани юнака.
Хоч Максиму ще не було і 18, але він твердо вирішив, що хоче воювати. Юнак неодноразово ходив до місцевого центру комплектування, та через вік йому відмовляли. Батьки просили Максима почекати, та він буквально рвався у бій. 9 травня 2023 року Максим підписав контракт зі Збройними силами України та був направлений на проходження служби до військової частини А 7024 у місті Млинів, Рівненської області. Згодом був направлений на навчання у 169 навчальний центр імені Князя Ярослава Мудрого в селищі Десна Чернігівської області.
Також, з 18 травня по 21 червня 2023 року проходив підготовку у Великій Британії та отримав спеціальність стрілець ІІІ класу. Максиму подобалось те, що він робить, він всіма силами намагався допомогти своєму підрозділу, шукав будь-які можливості і, завдяки йому, підрозділ отримав 2 пікапи від Австралійського благодійного фонду. Бойовий шлях нашого Героя почався восени 2023, коли його направили для виконання бойових завдань до Херсонської області.
Згодом брав участь у боях за місто Бахмут. Спілкуючись з рідними, завжди казав: «все буде добре…». Навесні 2024 року Максим був на ротації. Та в червні його з побратимами знову направили в зону бойових дій, в Харківську область. Там він отримав новий позивний «Ахіллес». Батько пригадує:
"Війна змінила його, він став справжнім воїном".
Побратими розповідали, що Максим був дуже мужнім на свій вік, він завжди йшов вперед, не відмовлявся від роботи.
А ще юнак був дуже добрим, чуйним, його любили діти, він легко знаходив до них підхід. Дуже любив свої маленьких племінниць Варю та Юлю. Ще одним підтвердженням його чуйності та доброти було те, що якось він зателефонував батькам і повідомив, що відтепер у нього з’явився новий друг - песик Нік. Максим не міг покинути собаку там, у горнилі війни, та забрав з собою. Ділився з батьками фото та відео свого улюбленця.
Востаннє Максим спілкувався з родиною ввечері 7 серпня 2024 року, розповідав, що все у нього добре і він вже лягає спати. Хлопець не хотів, щоб рідні хвилювались, а далі зв'язок з ним зник.
Батьки забили на сполох та почали пошуки. У вересні вони отримали сповіщення про те, що їх син зник безвісти. Три місяці страшного очікування, пошуків та надії на те, що Максим живий. Та нажаль…
Загинув Максим Корнійчук 8 серпня 2024 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Глибоке Харківського району Харківської області, внаслідок підриву вибухового пристрою, скинутого з FPV дрона.
Родина втратила свою кровинку, свого Максика, друзі втратили крутого товариша. Пес Нік втратив господаря, але віднайшов нову люблячу родину, адже батьки мають відтепер розраду – чорного в білу крапочку друга зі сходу, якого прихистив Максим.
Ніби послання батькам, залишив Максим коротке відео на власному телефоні. Прогулюючись рідним містом, він записав свої думки на камеру:
"Воювати – це мій вибір, я розумію, куди я йду, мені не байдуже. Я розумію, що можу загинути, але я думаю, що так зробив би кожен..."
Енергія Максима запалювала оточуючих, а його мужність залишила глибокий слід у наших серцях. Максим Корнійчук був з когорти мужніх.
Ми маємо обов’язок перед світлою пам’яттю Максима, перед світлою пам’яттю всіх воїнів, що поклали життя у цій боротьбі за мир і волю.
Слава Україні!
