День села Двірець: тут писали Євангеліє, на якому присягають Президенти України

Цікаві факти про село Двірець

1. Назву села Двірець трактують по різному. Одні розповідають, що назва села походить від засновника його, який мав прізвище Двірецький. Інші розповідають, що господарство кожного селянина було огороджено високим частоколом і через такі одноманітні двори утворилася назва села Двірець.

2. З історичних даних відомо, що село Двірець згадується в деяких документах міста Ізяслава, зокрема в 1501 році як великий населений пункт. В одному з описів повідомлялось, що село Двірець дісталося 30 березня 1501 року князям Заславським по дарчій привілегії князя Литовського Олександра за вірну службу. Пізніше село Двірець перейшло від князів Заславських у володіння князів Сангушко. До  революції 1917 року земля і маєток в селі Двірець належали князю Р.В. Сангушко

3. Саме у селі Двірець в Свято-Троїцькому монастирі 1556 року почала писатися Євангелія - книга, на якій присягаються Президенти України (перші сто п’ятдесят п’ять аркушів).

4. На місці зруйнованого монастиря відбудували но­ву церкву.

5. Неподалік від церкви у 1915  році побудували двохповерхову школу.

6. В селі Двірець був кінний завод князя Р.В. Сангушко, який знаходився в урочищі «Бровар». На схилі гори знаходилось чотири джерела, вода з яких струмочками збігала в низ в долину. Біля них було побудовано три конюшні таким чином, щоб вода з джерел протікала через середину приміщень конюшень. В долині з «Верховини» протікає річечка, яка впадає в невеликий ставок, тут був великий мурований будинок і ще допоміжні будівлі та лазня ( баня ), що була розділена на дві частини, одна вища частина призначена була для людей, а нижня частина окремо відгороджена для миття коней.

7. В 1930 році у Двірці виникла велика пожежа, в результаті якої згоріло вісімнадцять господарств селян по вулиці «Куток». Друга велика пожежа виникла на вулиці «Дубина» в 1933 році, в результаті чого тоді згоріло тридцять два господарства.

8. Весною 1933 року в селі Двірець від голоду померло біля п’ятдесяти осіб.

9. Але після голодомору настав час репресій, який тягнувся роками. По різним причинам людей звинувачували, приписували їм вигадані антирадянські дії, судили, позбавляли волі чи розстрілювали. Багато людей цілими сім’ями висилали до Сибіру.

10. В 1937 році проводилася ліквідація хуторів і планова забудова будинків у селі.

11. Цегельня, яка діяла в селі, припинила своє існування ще під час революції в 1917 році.

12.  Дерев’яна церква, що простояла півтора сотні років у селі, відслужила свій вік і стала аварійною, тому її в 1936 році розібрали. Фундамент на нову церкву був заложений давно, але оскільки радянська влада виступала проти релігії і на той час багато церков було закрито і зруйновано. Цегла та інші будівельні матеріали, які були заготовлені на будівництво церкви передали в новостворене колективне господарство, яке використало матеріали на будівництво колгоспних приміщень та розпочали будівництво клубу, за яке голова колгоспу в той час говорив так : «в церкві не молилися, то в клубі танцювати не будете !». Так воно і сталося тільки розпочали будівництво клубу, а закінчити не вдалося, бо почалася Друга світова війна. Матеріали, які були приготовані для будівництва клубу, люди розділили між собою і розібрали.

13. З 1930 по 1941 роки головами колгоспу в Двірці були - Шарий Микола, Чернецький Петро, Гайдук Сергій, Чернявський Микола, Сердюк Дмитро, Сабадишин Трохим (родом з Михнова), Новинюк Антон, Зигунов Максим.

14.  В 1930-х роках більша половина людей в селі не вміла ні читати, ні писати. Щоб ліквідувати безграмотність, в селі було організовано навчання селян, яке мало назву ліквідація безграмотності «Лікбез». Вдень люди працювали, а в вечорі вчилися читати і писати.

15.  Під час Другої світової війни - 8 липня 1941 року нацистські танки увійшли в село Двірець. Деякі люди в селі були незадоволені радянською владою і вороже настроєні проти неї, яка їм не сподобалася чи просто була невигідна, загубивши свою честь і совість, зустрічали окупантів з хлібом та сіллю. Ці люди говорили, що до нас прийшли визволителі, принесли нам свободу, відбудують храми, роздадуть землю, утворять самостійну державу - Україну. Одна частина їх пішла служити в поліцію, друга частина в нацистські установи. Але через деякий час вони зрозуміли, що окупанти не принесли їм волі, не роздали землі, а прийшли панувати на чужій землі, принісши натомість з собою рабство, нагайку, кулю, могилу. На окупованій території німецька влада не мала на меті зробити, щось добре для українців, а прагнула забезпечувати свою державу сировиною, а колишні колгоспи стали «сільськогосподарськими дворами». За розкрадання, привласнення чи псування майна «двору» передбачався розстріл. Ще до війни управління расової політики третього рейху затвердило документ, за яким чітко було визначено мету і методи діяльності майбутньої окупаційної влади на захопленій території України гітлерівцями. Також було заплановано перетворити Україну на нацистську колонію і використовувати її як джерело сировини, трудових ресурсів та родючих земель. За період окупації багато молодих людей (орієнтовно 210 чоловік) було вивезено на каторжні роботи до Німеччини, багато хто з них не повернувся додому. Лише за період з 3 по 6 березня 1944 року німцями в селі Двірець було спалено 343 селянських господарства, вціліло лише 57 будинків, загинуло при пожежах і розстріляно 29 жителів села.

16.  В 1962 році Ізяславський райвиконком протягом шести місяців вимагав від Двірецької сільської ради розібрати церкву, яка була побудована під час німецької окупації. В 1963 році було розібрано дерев’яне приміщення церкви, залишивши при цьому цілою стару муровану каплицю. А майно церкви сільська рада пропонувала церковній общині передати в Залужську та Білогородську церкви. Община цього не зробила, майно, що було в церкві, розібрали між собою з суперечками люди і розділили його, а в сусідні церкви відвезли фуреньги, хрести, ікони та інші речі.

17. Село Двірець відоме святом «Десятухи» (десята п’ятниця після Великодня), яке з року в рік відзначали пращурі меш­канців села, влаштовували частування та ярмарки. На цю подію сходилися з усіх сусідніх сіл. У 2022 році місцеві жителі відновили традицію відзначання цього свята.

Ізяславська громада