Кожен такий ювілей є гордістю нашої громади. Адже століття - це ціла епоха, це довгий і тернистий життєвий шлях із злетами та падіннями, це море сліз радості та горя, це мільйони хвилин розчарувань та віри у краще майбутнє. Такі довгожителі є очевидцями чималих історичних подій, носіями наших традицій, глибокої життєвої мудрості. У кожного з них своя історія, зокрема свої секрети довголіття…
Від імені всієї громади привітати із поважним ювілеєм іменинницю завітали староста Поліського старостинського округу Ірина Рудюк та працівники місцевого закладу культури, побажавши їй міцного здоров’я і оптимізму, довгих років життя та бадьорості духу. Крім того, гості висловили вдячність ювілярці за її багаторічну самовіддану працю, активну життєву і громадянську позицію, за мудрість та досвід, які вона передала своїм нащадкам. А іменинниця у свою чергу подякувала за теплу зустріч та виявлену до неї увагу.
Дивлячись на цю життєрадісну, привітну жінку, важко повірити, що за її плечима вже сотня прожитих літ. На її долю, як і на долю її однолітків, випало чимало трагічних подій і випробувань, особливо у період Другої світової. Її ж було примусово вивезено до Німеччини на каторжні роботи, проте Тетяні Юхимівні вдалось повернутись на рідну Батьківщину. А далі післявоєнна відбудова країни, виснажливі роботи у місцевому колгоспі (у ланці, на буряках)…
Поруч із трудовими буднями жінка також встигала поратись по господарству, виховувати трьох дітей. На жаль, втративши чоловіка, їй довелось самотужки ставити на ноги своїх дітей, боротися зі всіма життєвими проблемами. Воля до життя, любов до праці, природжений оптимізм були їй вірними супутниками. Наразі бабуся пишається своїми 10 онуками, 15 праонуками і мріє дожити до того часу, щоб потішитися ще й праправнуками.
Тетяна Юхимівна ніколи не сподівалася, що зустріне такий поважний і сивий ювілей. Адже, дійсно, сьогодні дожити до ста років - це справді героїзм.
Єдине шкода, що наразі таку поважну ювілейну дату затьмарює війна, розпочата російськими окупантами. Знову доводиться переживати криваве, зухвале вторгнення країни-агресора на нашу землю. Та у невеличкому на зріст тілі ховається щира українка, яка в сотий день народження тихенько промовляє:
«Ми українці, ми не покорились і ніколи не покоримось, бо Україна є в наших серцях. Ми обов’язково переможемо. Мир та злагода неодмінно запанують на нашій Богом даній землі!». А також пообіцяла приймати гостей наступного року, сподіваючись, що вже у вільній й процвітаючій Україні.
