Оглянув як йде відновлення домогосподарств та об'єктів інфраструктури, поспілкувався з керівництвом району та громад, а також з мешканцями, аби особисто переконатися, що люди були забезпечені усіма необхідним будівельними матеріалами.
Варто відмітити, що освітній процес в усіх закладах відновлено і навчання відбувається згідно плану.
Наразі, є низка об’єктів, які потребують відновлення і підтримки фінансовим ресурсом, тому обговорили напрямки виділення на це коштів з обласного бюджету. Спільно працюємо далі. В єдності наша сила!
За офіційними даними Хмельницької обласної військової адміністрації, 25 жовтня 1760 об’єктів у регіоні зазнали руйнувань різного рівня. Найбільше пошкоджень в Крупці та Стриганах. В обох селах, за словами голови Крупецької громади Валерія Михалюка, побито геть усе – 1135 обʼєктів.
Колишній вчитель англійської мови Микола Олександрович стоїть біля заклеєних чорною плівкою вікон власного будинку та гукає друга дитинства. Вони живуть поруч. Їхні будинки, як і всі інші у селі Крупець, постраждали після ворожої атаки на Хмельниччину 25 жовтня.
З будинку друга лунає увімкнене радіо, однак Миколі Олександровичу ніхто не відповідає. Тому він показує пошкодження обох будинків сам.
Хаотично розкидана черепиця сараю, просілий дах будинку, вигнуті стіни з тріщинами, вже зібране у відра скло, віконні рами на землі. Чоловік також показує на дах одного з сусідніх будинків, де у горищі чорніє велика діра.
“Це я вже трохи поприбирав, навів трохи порядок”, — каже Микола Олександрович, показуючи своє робоче місце – столик з будинку, біля якого тепер складає скло.
Свій будинок Микола Олександрович відновлює сам. Каже, допомагає те, що мав певні заощадження. Тепер витратить їх на будівельні матеріали.
Цілий день іде дощ, і місцеві намагаються якомога швидше залатати дірки від влучань. Кілька чоловіків зібралися біля одного будинку – тут треба перекрити увесь дах.
В цьому домі мешкає мати Олександра. Нині він живе в Києві, однак одразу після обстрілу приїхав та почав ремонт. Йому допомагають інші жителі села. Хоча їхні будинки також зазнали пошкоджень, кажуть, що в матері Олександра значно гірше.
В її оселі знесло шматки даху, вилетіли всі вікна, вхідні двері, пошкоджений сарай.
“Це ми вже прибрали і дах плівкою затягли, – показує Олександр на телефоні фотографії будинку одразу після влучання. – От купа листів шиферу лежить – жодного цілого немає. Ми цими шматками вже сарай перекрили“.
Чоловік також уже отримав 10 листів шиферу, які постраждалим від атаки роздає сільська рада.
Усередині будинку на стінах видно тріщини. Олександр каже, що його мати в момент удару лежала на ліжку. На неї вилетіло скло, та травм жінка не отримала.
Унаслідок ворожої атаки 25 жовтня до Славутської міської лікарні звернулися понад 40 постраждалих. У Крупці ж, за словами місцевих, були ті, хто до медиків не ходив. Наприклад, охоронниця Крупецького ліцею, яка отримала численні порізи. Її робоче місце – біля входу, де вибуховою хвилею винесло все скло.
“Ми з сільським головою одразу приїхали її шукати. Не могли їй додзвонитися, думали, що вона під склом”, – розповідає директорка ліцею Тетяна Бережна.
Поранену та налякану охоронницю лише по обіді знайшли у неї ж удома.
За словами Бережної, в ліцеї вибиті 111 вікон і 22 дверей – цілими лишилося лише 3%. Покрівля теж потребує ремонту. Збитки працівники ліцею оцінюють у два мільйони гривень.
Уламки впали й на дитячий садочок, що є підрозділом ліцею, — там вибиті 13 вікон, 2 дверей та пошкоджене електропостачання.
Матеріали для відновлення ліцею надає сільська рада. Вона ж опікується і ремонтними роботами.
Станом на 1 листопада в Крупці частково залагодили 80% пошкоджень, зазначає голова села Валерій Михалюк. З матеріалами для покрівель допомагають інші громади Хмельниччини, обласна та районна адміністрації. Однак найбільшою проблемою нині залишаються пластикові вікна та скло.
“Першочерговим завданням було закрити дахи будівель, щоб дощ не потрапляв всередину“, — каже Михалюк.
За підрахунками сільського голови, за перший тиждень після обстрілу шифер встигли видати на 200 будинків.
Дахи людей, які вже отримали таку допомогу, нагадують шахову дошку, де свіжі світлі листи шиферу чергуються зі старими значно темнішими.
У тих, чия черга ще не підійшла, покрівлі переважно ще затягнуті плівкою.
Колишній вчитель Микола Олександрович теж подав заявку на 10 листів покриття для свого будинку.
“Що б не було, висновок один – московити не люди“, – підсумовує Микола Олександрович та повертається до роботи, поки не стемніло чи не пішов сильніший дощ.
