Розділ Події

До Дня вшанування пам’яті жертв політичних репресій

Сьогодні, у третю неділю травня, згідно Указу Президента України від 21 травня 2007 року, ми вшановуємо пам’ять жертв політичних репресій.

Уже майже 30 років у нашій державі працюють над створенням і оприлюдненням мартирологу репресованих осіб, проти яких на державному рівні абсолютно незаконно застосовувалися різноманітні форми розправ – від сфальсифікованих обвинувачень, ув’язнень, насильницьких депортацій до рострілів.

Нині електронна Національна база жертв політичних репресій містить 371 661 записи, а на сторінці інформаційно-пошукового проекту «Український мартиролог ХХ ст.» доступна інформація про 67 925 жертв політичних репресій в Україні. За оціночними даними кількість заарештованих громадян нашої держави становить понад 1,5 мільйона осіб (принаймні таку цифру називають історики, опираючись на вцілілі офіційні документи радянських каральних органів), майже 3 мільйони було розкуркулено та депортовано.

Однак робота над формуванням національних книг пам’яті ще далека до завершення, оскільки тут не враховані дані з регіонів колишнього Радянського Союзу, куди були вислані, заслані, депортовані, розкуркулені та трудмобілізовані наші співвітчизники разом зі своїми сім’ями.

Щодо наших земляків, яких не оминула сталінська карально-репресивна машина, за мінімальними підрахунками авторів науково-документального видання «Реабілітовані історією» безпідставних політичних репресій зазнали 4223 мешканці Шепетівщини (згідно з опублікованими даними 2015 р.).

Так, 7 березня 1938 року комендант управління НКВС по Вінницькій області – лейтенант Держбезпеки Вєльський у присутності Гайсинського районного прокурора товариша Морозова – привів у виконання вирок найвищої міри покарання – розстріляв 67 засуджених. Однією із жертв був уродженець Шепетівки Михальський Фелікс Павлович, 1888 р.н.

Крім цього, майже пів тисячі імен уродженців Шепетівки і району містяться на сторінках бази даних «Жертви політичного терору в СРСР» (https://base.memo.ru/).

Доповнюють цю цифру також списки з місць масових поховань жертв сталінських репресій, серед яких були мешканці Шепетівщини. Одним із таких є урочище Сандормах, Карелія (імена закатованих комуністичних режимом можна знайти на сторінці http://visz.nlr.ru/person/book/karel/ ‒ «Поминальні списки Карелії», 1937–1938 рр. ).

На території України найбільшим місцем поховання жертв масових політичних репресій 1937–1941 рр. є Биківнянський ліс під Києвом. Тут знайшли свій останній спочинок за сфальсифікованими обвинуваченнями близько 100 тисяч репресованих. З них на сьогодні встановлено прізвища 14 191 особи, серед яких також були наші краяни. З-поміж розстріляних у цій катівні НКВС, зокрема, знаходиться ім’я уродженця с. Жилинці, а заразом і одного з очільників Української Автокефальної Православної Церкви та вікарія Митрополита Київського і всієї України Василя Липківського – Малюшкевича Костянтина Сергійовича.

На жаль, місць масових розстрілів і безіменних поховань сьогодні в Україні залишається досить багато. Незважаючи на масштабність репресій, правду про ці злочини українське суспільство і світ почали дізнаватись лише наприкінці 80-х рр. минулого століття.

На фото: 1-3 Акт розстрілу. Джерело: http://1937-1938.org/act_view?act_id=1093

Костянтин Сергійович Малюшкевич народився 2 лютого 1890 р. у с. Жилинці на Шепетівщині у родині священика. Церковну освіту здобув у Волинській духовній семінарії у м. Кременець.

Після цього К. Малюшкевич закінчив Житомирську та Київську духовні академії Російської Православної Церкви, де його було висвячено на священика.

У 1921 році в окупованій більшовицькою Росією Україні К. Малюшкевич утворив при СвятоТроїцькому соборі в Умані українську парафію і став її настоятелем. У тому ж році він здобув честь стати делегатом Першого Всеукраїнського Православного Церковного Собору УАПЦ. У наступному 1922 році отець Костянтин був висвячений на єпископа Уманського УАПЦ митрополитом Василем Липківським і єпископом Юхимом Калішевським.

У вересні 1927 року церковним собором Київської округи його обрали архієпископом Київщини з підвищенням в сан архієпископа. У жовтні того ж року К. Малюшкевич став делегатом ІІ Всеукраїнського Православного Церковного Собору УАПЦ, на якому його було обрано замість В. Липківського митрополитом УАПЦ, але, відмовившись, він погодився бути його першим заступником.

Наприкінці 20-х–початку 30-х років минулого століття К. Малюшкевичем як одним з очільників УАПЦ почала «цікавитись» радянська влада. У результаті його декілька разів було заарештовано, а після 1932 року взагалі було заборонено проводити богослужіння. Через два роки архієпископ змушений був повністю відійти від церковних справ.

29 жовтня 1937 року Київське облуправління НКВС сформував кримінальну справу під назвою «Духовні». У ній повідомлялося, що «у Києві та Київській області, віднайдена та ліквідована Українська контрреволюційна націоналістична фашистська організація церковників колишньої УАПЦ. Ця злочинна організація прагнула знищити радянську владу в Україні та створити самостійну українську фашистську державу. До центрального керівництва організації, що знаходилася у Києві, належали відомі діячі УАПЦ, а саме архієпископи: Малюшкевич Костянтин (Київ), Карабінович Микола (Умань), Калішевський Юхим (Біла Церква), Самборський Володимир (Біла Церква), Міхновський Юрій (Київ)».

Жодних доказів у цій справі, звісно ж, співробітники НКВС не мали, а обмежились лише самообмовлянням священиків проти себе та інформацією про внутрішні справи церкви, котру чекісти зараховували до «доказів» ворожої діяльності. Останні від заарештованих вони традиційно здобували після нестерпних тортур і погроз. Згідно з протоколом допиту від 10 вересня 1937 року, К. Малюшкевич дійсно підтвердив, що він є «учасником української контрреволюційної церковно-націоналістичної організації», додаючи, що пісні-молитви за Україну у церковному богослужінні є «прямою агітацією проти радянської влади». Такими свідченнями і доказовою базою енкаведисти намагалися «виправдати» репресії проти УАПЦ, її вірян і кліру.

Через 5 днів Трійка Управління НКВС по Київській області засудила архієпископа УАПЦ К. Малюшкевича до рострілу, який був приведений у виконання 22 вересня 1937 року. Ймовірним місцем його поховання, як і десятків тисяч інших наших співгромадян, знищених радянським режимом, стала таємна спецділянка НКВС УРСР у Биківнянському лісі.

За матеріалами Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили» та наукового доробку українського історика Н.С. Брехунець.

Наукова співробітниця Музею пропаганди Олена Мазурок

Останнє редагування 16 травня 2021

Коментарі (0)

Коментарі відсутні

Залиште ваш коментар

  1. Можете коментувати як гість, але ліпше Зареєструйтесь або авторизуйтесь
Вложения (0 / 6)
Поделиться вашим местоположением