Життєпис, освіта та родина
Денис Довгалюк народився 7 лютого 1982 року в місті Шепетівці у родині Людмили Федорівни та Сергія Миколайовича. Зростав разом зі старшим братом Володимиром.
У 1999 році закінчив місцеву загальноосвітню школу № 6 та вступив до Полонського професійно-технічного училища, де здобув фах автослюсаря, прагнучи досконало знати будову й ремонт автомобілів. Після навчання проходив строкову військову службу в одній із військових частин Шепетівки.
У 2005 році Денис одружився з коханою Ольгою, і того ж року в подружжя народилася донька Анастасія. Попри життєві випробування та передчасну втрату батька, чоловік продовжував дбати про родину та здобув профільну освіту у Вінницькому транспортному коледжі за напрямом пожежної безпеки.
Військовий шлях: від ветерана АТО до десантника
У 2011 році чоловік вирішив професійно пов'язати своє життя з армією та підписав контракт із військовою частиною, де раніше проходив строкову службу. З початком російсько-української війни у 2014 році Денис Сергійович разом із побратимами став на захист Батьківщини, здобув статус учасника бойових дій та неодноразово відзначався почесними грамотами від військового командування.
У лютому 2025 року досвідченого воїна направили на навчання до Миколаєва, після чого він продовжив службу у складі 79-ї окремої десантно-штурмової бригади. Виконував надскладні бойові завдання на Донецькому напрямку.
Побратими й близькі згадують його як добру, справедливу та тверду в рішеннях людину діла, яка вміла працювати руками й будувати. Для родини він завжди був надійною опорою та турботливим батьком, який знаходив для доньки правильні й мудрі слова.
Останній бій та повернення «на щиті»
З 19 квітня 2025 року старший сержант Денис Довгалюк вважався безвісти зниклим. Рідні до останнього вірили у диво та шукали будь-яку звістку через офіційні джерела і волонтерів. Проте згодом надійшло офіційне, гірке підтвердження: воїн загинув 19 квітня 2025 року у Волноваському районі Донецької області.
Для матері він назавжди залишиться головним захисником:
«Коли син одягнув форму, він став щитом для всієї країни, але для мене він назавжди залишився моїм хлопчиком».
Брат Володимир також зберіг найтепліші спогади про найближчу людину:
«Ти пішов як герой, але для мене ти насамперед той рідний брат, із яким ми ділили все. Пам’ятатиму тебе щодня — твою усмішку та твою силу».
Жителі громади низько схилили голови перед подвигом Героя, який віддав найдорожче — власне життя — за свободу, суверенітет та незалежність України. Світла пам’ять Захиснику!
