Життєвий шлях, праця та родинний затишок
Орест Бондарчук народився 30 січня 1976 року. Ще з дитинства його життя було пов'язане з Нетішином, куди він переїхав разом із батьками. Навчався у місцевій школі №2, а згодом здобув фах зварювальника у місцевому професійному училищі.
Близько дев'яти років Орест жив та працював за кордоном. Повернувшись до рідного міста, працював у лікарні, а останнім часом — у Палаці культури міста Нетішина.
З дружиною Вікторією він був знайомий ще з дитячих років, а у шлюбі подружжя прожило 16 років. Орест виховував спільного сина Афанасія та став надійним батьком для старших дітей дружини — Дмитра й Анни.
Захоплювався технікою, вмів ремонтувати автомобілі та разом із дружиною любив рок-музику.
Військова служба, бої на Донеччині та чин похорону
5 липня 2024 року Орест Бондарчук був призваний на військову службу за мобілізацією. Чоловік свідомо став на захист країни, проходив службу на посаді солдата у складі механізованого підрозділу військової частини А1815 та виконував бойові завдання на найгарячіших ділянках Донецького напрямку.
23 жовтня 2024 року зв’язок із військовослужбовцем обірвався. Протягом тривалого часу родина та громада чекали й вірили у краще, адже Орест офіційно вважався зниклим безвісти. Згодом надійшло офіційне підтвердження його загибелі під час виконання бойового завдання на Донеччині.
Загальноміське прощання з Орестом Бондарчуком відбулося на площі перед виконавчим комітетом Нетішинської міської ради, а чин похорону провели у Соборі ікони Божої Матері «Неопалима Купина». У полеглого Героя залишилися дружина Вікторія, діти, мати Катерина та брат Олександр.
«Ні, я піду, Віка», — такі слова закарбувалися в пам'яті дружини під час розмови про мобілізацію. А перед одним із останніх виходів на завдання Орест сказав їй: «Віка, ти знаєш, я, напевно, не повернуся».
Вічна пам’ять і слава Захиснику України Оресту Бондарчуку. Щирі співчуття рідним і близьким Героя.
