Інженер із «золотими руками»: мирне життя Сергія
Сергій Василюк народився у Славуті 3 липня 1982 року. Тут минули його дитячі та юнацькі роки. З 1990 по 2000 роки він навчався у Славутській середній школі №1, де вчителі згадують його як чуйного та доброзичливого учня, а однокласники — як надійного товариша, готового завжди прийти на допомогу.
Змалку Сергій мав особливий потяг до техніки й механізмів. Цей хист визначив його майбутню професію: у 2000 році він вступив на механічний факультет Національного університету водного господарства у місті Рівному. Здобувши у 2005 році диплом інженера-механіка, Сергій повернувся до рідного міста. Його цивільний трудовий шлях був пов'язаний із відомими місцевими підприємствами:
- спочатку чесно працював на заводі «Будфарфор»;
- з 2016 року присвятив себе роботі у колективі ПАТ «Славутський солодовий завод».
У вільний час чоловік захоплювався риболовлею, знаходив спокій на лоні природи та понад усе дбав про добробут своєї великої родини.
Ремонтував техніку під обстрілами: військова служба
Життя Сергія докорінно змінилося 2 липня 2023 року, коли він був призваний на військову службу до лав військової частини А1080. Згодом його призначили на посаду начальника радіостанції польового вузла зв’язку ремонтно-відновлювального батальйону.
На фронті молодший сержант Василюк виконував надскладні завдання:
- цілодобово налагоджував військовий зв'язок, забезпечуючи координацію між підрозділами;
- разом із побратимами ремонтно-відновлювального батальйону під ворожими обстрілами, у мороз, багнюку та спеку повертав до життя пошкоджену техніку безпосередньо на передовій.
За вагомий внесок в обороноздатність держави, мужність та відданість присязі Сергій Василюк був нагороджений почесною відзнакою Міністра оборони України — «Хрестом Сил логістики», а також отримав статус учасника бойових дій та медаль «Ветеран війни».
Троє синів втратили батька-героя
Проте війна виснажує не лише фізично. Постійна напруга, тривога за побратимів на лінії вогню та глибокі душевні переживання за родину підкосили здоров'я військового. 13 липня 2026 року серце 44-річного молодшого сержанта зупинилося назавжди.
У захисника залишилися згорьовані батьки, сестра, любляча дружина, яка була для нього надійною опорою, та троє синів, які тепер ростимуть без батьківської підтримки.
«Немає таких слів, які могли б загоїти рану в серцях найрідніших людей. Сьогодні осиротіли троє його чудових синів — найбільша гордість і продовження батькового життя. Хлопці, ваш батько пройшов крізь пекло війни, щоб захистити ваше майбутнє. Несіть його ім’я через усе життя з честю і гордістю, адже ви — сини справжнього Героя України», — висловили співчуття у пресслужбі Славутського міськвиконкому.
Славутська міська рада, міський голова та вся громада висловлюють найщиріші співчуття родині Сергія Василюка. Пам'ять про його світлу душу, золоті руки та героїчний чин назавжди житиме в серцях земляків. Вічна слава Герою!
