Єдиний син, лісівник та душа компанії: яким був Віталій
Віталій Вишневський народився 19 листопада 1988 року в місті Шепетівка у родині Раїси Вікторівни та Віталія Миколайовича. Він був єдиним, найбажанішим та безмежно любимим сином у батьків. Згодом родина переїхала до Великої Медведівки — рідного села батьків, де серед мальовничої природи й минуло його дитинство.
З 1995 по 2006 рік Віталій навчався у місцевій школі. Вчителі та однокласники згадують його як надзвичайно доброзичливого, чуйного та відповідального хлопця. Він був справжньою душею класу, завжди випромінював позитив, брав активну участь у всіх шкільних справах, дуже цінував дружбу і сам був надійним другом. Віталій захоплювався спортом і дуже любив природу — саме ця любов і визначила його майбутній фах.
Після закінчення школи він вступив до Львівського національного лісотехнічного університету, де здобув спеціальність «лісове і мисливське господарство». За отриманим фахом лісничого Віталій пропрацював один рік на Летичівщині. Згодом була військова служба — чоловік служив у 101-й бригаді однієї з військових частин.
«Любомир — любо жити в мирі»: син, якого батько так і не встиг пригорнути
У 2019 році Віталій зустрів своє кохання та одружився з красунею Оленою. Молода сім'я оселилася у селі Судилків. Подружнє життя принесло багато радості: у пари народилися дві чудові донечки — Ангелінка та Соломійка.
Віталій завжди мріяв про сина, який став би молодшим братиком для його дівчаток. Про те, що в них народиться хлопчик, дружина повідомила чоловікові під час однієї з телефонних розмов, коли той перебував на фронті. Радості майбутнього батька не було меж. Саме Віталій обрав ім'я для малюка, написавши дружині зворушливе повідомлення:
«Дуже гарно, рідна! Любомир — любо жити в мирі! Люблю вас, мої найдорожчі! Тримаємося!»
Маленький Любомирчик з'явився на світ уже після загибелі свого татуся. Віталій так і не зміг побачити, пригорнути та поцілувати свого довгоочікуваного сина.
Доброволець з першого дня та запеклі бої на фронті
Коли 24 лютого 2022 року ворог розпочав повномасштабне вторгнення, Віталій Вишневський не вагаючись став у стрій захисників України добровольцем. Цього ж року він був мобілізований до однієї з військових частин.
Мужній, відважний та безмежно відданий військовій присязі сержант брав участь у найважчих боях за звільнення та оборону українських земель. Його бойовий шлях пролягав через гарячі точки на:
- Харківщині;
- Херсонщині;
- Донеччині.
Останній зв'язок із рідними відбувся 20 березня 2025 року. Тоді Віталій коротко сказав мамі:
«Мам, знай, мене кілька днів не буде, потім наберу…».
Але після цього настала довга, гнітюча й болюча тиша.
26 березня 2025 року під час виконання бойового завдання, обороняючи один із населених пунктів Покровського району Донецької області, сержант Віталій Вишневський героїчно загинув.
Рік важкої невідомості та останній шлях додому
З кінця березня 2025 року родина отримала сповіщення, що Віталій вважається безвісти зниклим. Понад рік найрідніші люди — батьки, дружина та діти — жили у повній невідомості. Вони щодня молилися, сподівалися на диво, вірили, що він живий, можливо, перебуває у полоні, та чекали бодай на крихітну звістку.
На жаль, дива не сталося. Після тривалих експертиз та пошуків Віталій повернувся до рідного дому в Судилків «на щиті».
Провести Героя в останню дорогу прийшли сотні людей: побратими-військовослужбовці, духовенство, представники місцевої влади, друзі, однокласники та вдячні жителі громади. Односельці у Судилкові та Великій Медведівці зустрічали траурний кортеж навколішки, утворивши багатометровий живий коридор шани та встеливши дорогу квітами.
Поховали Віталія Вишневського на кладовищі в селі Судилків з усіма військовими почестями під звуки державного гімну та триразові збройні залпи.
Розпорядженням Судилківської сільської ради 14, 15 та 16 липня 2026 року на території всієї громади оголошено Днями жалоби.
Низько схиляємо голови перед світлою пам'яттю Героя, який віддав життя за мирне майбутнє своїх дітей та всієї України. Вічна слава і шана Захиснику!
