Мирне життя та праця
Олег народився 30 березня 1972 року у Славуті. У 1989 році закінчив місцеву загальноосвітню школу №3. Здобувши професійно-технічну освіту, пішов працювати на паперову фабрику, де роками доводив: чесна праця і чесне слово важать найбільше.
Колеги назавжди запам’ятають його як відповідальну, працьовиту та сумлінну людину. Доброзичливість і щирість були його суттю — він ніколи не відмовляв у допомозі тим, хто до нього звертався.
Олег цінував родину і друзів, любив просте людське щастя: тиху річку, риболовлю, природу. Він жив скромно й гідно — для себе і своїх близьких.
Військовий шлях та останній бій
Спокійне життя змінилося назавжди 2 квітня 2025 року, коли Олега мобілізували до лав Збройних Сил України. Він обрав шлях обов'язку та став стрільцем-снайпером мотопіхотного відділення військової частини А0989.
17 березня 2026 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Новомаркове Краматорського району (Донецька область) захисник зник безвісти.
Скільки днів і ночей рідні провели у тривозі та надії. Найбільше молилася та вірила у диво його мама, адже серце матері здається останнім. Проте правда виявилася безжальною: того дня Олег загинув як Герой у бою з окупантами.
Світла пам'ять та біль втрати
Олегу було 53 роки. Він не встиг створити власну сім’ю, не тримав на руках власну дитину і не почув слово «тато». Він віддав своє єдине життя заради того, щоб в інших українських родинах діти могли жити у вільній країні.
Із рідних у полеглого воїна залишилася мама — Ганна Іванівна, яка змушена нести найважчий тягар втрати сина.
Міський голова, виконавчий комітет, депутати Славутської міської ради та вся громада висловлюють найщиріші співчуття рідним і близьким Героя. Немає слів, які б могли загоїти цей біль. Є лише спільна скорбота і пам’ять. Вічна пам’ять Захиснику України! Слава Україні! Героям Слава!
