Дмитро народився 3 березня 1990 року у Шепетівці. Тут минули його дитинство та юність, тут він формувався як особистість. Виріс у родині педагогів — Раїси Володимирівни та Івана Дмитровича, разом зі старшою сестрою Наталією. Змалку виховувався у дусі відповідальності, працьовитості та поваги до людей.
Навчався у школі №3 (нині гімназія №3), де проявив себе як здібний, старанний учень із чудовою пам’яттю та любов’ю до знань. Захоплювався футболом, був активним, щирим і мав тонке почуття гумору. Дуже любив свого племінника Артема, для якого став не лише дядьком, а й справжнім другом.
Після школи здобув освіту у Рівненському інституті слов’янознавства за спеціальністю «міжнародні відносини». У 2011–2012 роках проходив строкову військову службу у Шепетівці, де зарекомендував себе як дисциплінований, відповідальний і врівноважений військовослужбовець
Згодом Дмитро підписав контракт та проходив службу у навчальному центрі «Десна», де отримав звання молодшого сержанта. Після цього продовжив службу у складі 24-ї окремої механізованої бригади, брав участь у бойових діях на сході України, отримав статус учасника бойових дій та ветерана АТО.
Після демобілізації у 2021 році повернувся до цивільного життя, працював, будував плани, але з початком повномасштабного вторгнення без вагань став до лав Збройних Сил України. Служив у складі підрозділів ППО, виконував бойові завдання на сході держави.
Згодом був направлений до 79-ї окремої десантно-штурмової бригади, а після перепідготовки — до 5-ї окремої важкої механізованої бригади, де став командиром розвідувального взводу та виконував бойові завдання на Покровському напрямку.
29 грудня 2024 року Дмитро востаннє вийшов на зв’язок із рідними перед бойовим виходом. 30 грудня його підрозділ потрапив під ворожий обстріл у Покровському районі Донецької області. Тривалий час він вважався зниклим безвісти…
13 березня 2026 року, після довгих місяців очікування і надії, родина отримала підтвердження: тіло Дмитра ідентифіковано за результатами ДНК-експертизи.
Йому назавжди залишиться 34 роки…
Дмитро був добрим, щирим, відповідальним, турботливим сином, братом, дядьком, другом і побратимом. Людиною, яка щиро любила життя і свою родину. І до останнього виконував свій обов’язок, відповідаючи просто: «А хто, якщо не я?»
Світлий спомин про Героя назавжди залишиться у серцях батьків — Раїси Володимирівни та Івана Дмитровича, сестри Наталії, племінника Артема, рідних, друзів і всієї громади.
Шепетівська громада щиро співчуває родині та розділяє біль цієї непоправної втрати.
Вічна пам’ять і Слава Герою.
Герої не вмирають.
Шепетівська міська рада
