Віктор народився 7 жовтня 1980 року у місті Славуті. Тут минули його дитинство й юність, тут він навчався у Славутській школі № 4, тут формувався як людина - спокійна, щира, працьовита. Пізніше навчався у Хмельницькому обласному навчально-курсовому комбінаті.
Його життєвий шлях був шляхом звичайного українського чоловіка, який не боявся праці, завжди був відповідальний та готовий підставити своє надійне плече.
У 1997–1999 роках Віктор працював трактористом у кооперативі «Перемишельський».
У період із 1999 по 2001 роки проходив строкову службу в армії.
У 2001 році працював на Солодовому заводі, а з 2002 по 2009 роки - на підприємстві «Славутський Будфарфор» зварювальником. Далі, з 2011 по 2014 рік трудився на товаристві «ЮВВІС».
З 2014 по 2019 рік працював у місті Києві, у компанії «Європейські технології в будівництві».
Певні періоди свого трудового життя Віктор був різноробочим. Це була непроста, але чесна праця, якої він ніколи не цурався.
Він брався за будь-яку роботу, де була потреба в надійних руках і відповідальному ставленні. Працьовитий, сумлінний - Віктор завжди виконував доручене до кінця, не шукаючи легких шляхів і не нарікаючи на труднощі.
У кожному колективі нашого Героя поважали за порядність, доброту, людяність і щедрість. Він був людиною світлою, позитивною, з добрим серцем.
У червні 2022 року Віктор був мобілізований до лав Збройних Сил України. Він ніс службу у 5-й механізованій танковій бригаді на посаді командира евакуаційного відділення. Це означає - бути там, де найважче, витягувати побратимів з-під вогню, рятувати життя, ризикуючи власним.
15 листопада 2024 року, поблизу населеного пункту Курахове на Донеччині, сержант Антонюк Віктор Миколайович загинув під час виконання бойового завдання. Більше року він вважався зниклим безвісти. Більше року рідні жили надією, чекали, молилися, вірили… І сьогодні ми з болем визнаємо страшну правду - Віктор повернувся додому на щиті.
У нього залишилися сестри, цивільна дружина, син, який був йому як рідний. Для них він був не просто воїном - він був братом, чоловіком, батьком. Люблячим, турботливим, надійним. Людиною, на яку можна було покластися. У вільний час він знаходив відраду в простих радощах життя. Серед захоплень Віктора – риболовля, мисливство, відпочинок на природі.
Наш воїн залишив після себе лише теплі спогади - без гучних слів, але з глибокою повагою. Сестри Віктора згадують свого братика такими чуйними словами: «Брат - це не просто рідна людина, це - частинка дитинства, яка ніколи не зникає з серця»...
На жаль, ми продовжуємо втрачати найкращих – мужніх Захисників та Захисниць. Ціна нашої свободи - це життя таких людей, як Віктор Антонюк. Простих, щирих, сильних духом. Тих, хто не шукав слави, але став Героєм. Тих, хто до останнього подиху залишився вірним Україні.
Міський голова, виконавчий комітет, депутати Славутської міської ради та вся Славутська громада висловлюють щирі співчуття рідним та близьким Героя.
Схиляємо голови у глибокій шані перед подвигом нашого воїна.
Висловлюємо щирі співчуття родині, близьким, друзям.
Ваш біль - це біль усієї громади. Ваша втрата - це наша спільна рана.
Світла пам’ять тобі, Вікторе. Ти назавжди залишишся в наших серцях.
Слава Україні! Героям Слава!
Пресслужба Славутського МВК
