Микола Пазиняк народився 24 травня 1976 року в м. Шепетівка в родині Пазиняків Бориса Миколайовича та Валентини Миколаївни. Батько працював шофером, а мати – нянею у дитячому садочку. Працювали багато, тому клопоти з догляду за братом часто залишалися за старшою сестрою Наталією. Хлопчик ріс веселим, життєрадісним, непосидючим, але працьовитим, адже потрібно було допомагати батькам.
Навчався у шепетівській загальноосвітній школі №7. Його згадують товариським, кмітливим, знаходив спільну мову з усіма. Вже у шкільні роки Микола розумів, що в житті має сам торувати свій шлях – його досягнення в його руках. Все життя він дотримувався цих переконань.
Після закінчення школи пішов працювати, а згодом, у 1994 році, його призвали на строкову службу в армію. Перші місяці він проходив навчання у Керченському навчальному центрі де отримав військову спеціальність паливозаправник реактивних літаків.
Для подальшого проходження служби його направили на аеродром в Озерне Житомирської області, де він отримав звання старший сержант та став командиром взводу. І тут він проявляв себе як комунікабельна, доброзичлива людина, що може налагодити зв’язки та ефективно управляти колективом. У цивільному житті це проявилося у його здатності організувати та вести бізнес.
Після завершення служби у 1996 році повернувся додому, допомагав батькам, одружився. У 1998 році народилася донька Каріна, яку він любив беззаперечно і підтримував. Його підприємницька жилка спонукала його до дій. Чоловік ставив перед собою амбітні цілі та шукав шляхи їх досягнення. Але попри шалений темп життя ніколи не забував про дорогих людей – батьків та сестру, адже після смерті батьків вони залишалися один для одного найріднішими.
Як розповіла сестра Наталія, вже дорослі сусідські діти й сьогодні згадують її брата, як він ганяв з ними у футбол щоразу, коли приїздив додому. Племінники Марія та Володимир також були дуже дорогими людьми загиблому. Володимир згадує дядька як батька-наставника, який завжди підтримував його на життєвому шляху.
Так склалося життя, що Микола Борисович створив другу сім’ю, у якій народився син Іван. Він продовжував вести підприємницьку діяльність, переїхав до Польщі, де також започаткував власну справу. Завжди робив все можливе для своїх дітей та родини. Багато років підтримував та допомагав дитячим будинкам, забезпечував діток необхідними у побуті речами. Рідні люди згадують, що чоловік нікому не відмовляв у допомозі.
Після повернення в Україну для подальшого ведення справ вирішив отримати освіту з бухгалтерського обліку та вступив на навчання до Рівненського національного університету водного господарства. Працював і навчався. Працював в різних містах України, а останніми роками залишався у Києві.
У своїй діяльності постійно прагнув більшого, завжди підтримував дітей та прагнув кращого життя для них. Багато часу проводив з онукою Мією, яка дуже любила дідуся. Дотримувався здорового способу життя, відвідував спортзал, любив відпочинок на природі.
Донька Каріна згадує, що батько був відкритою та щирою людиною, умів насолоджуватися життям і намагався кожен день проживати як останній. Згадує Миколу Борисовича як найкращого батька та дідуся, вірного друга, який був опорою та наставником усім, мав прекрасне почуття гумору та завжди знаходив вихід з будь-якої ситуації.
Микола Борисович був мобілізований на початку вересня цього року та направлений на полігон для проходження базової загальної військової підготовки. Там і сталася трагедія, коли під час обстрілу 24 вересня сержант Пазиняк Микола Борисович трагічно загинув.
Російські війська завдали комбінованого удару двома балістичними ракетами «Іскандер» по території одного з навчальних підрозділів Сухопутних військ Збройних сил України.
«Внаслідок точного влучання в укриття, попри вжиті заходи безпеки, на жаль, повністю уникнути втрат серед особового складу не вдалося.», — додали в командуванні.
У загиблого залишилися донька, онучка Мія, син, сестра, племінники. Шепетівська громада щиро розділяє горе родини захисника.
Єдина сила, яка беззаперечно може забезпечити Україні Перемогу — це наші воїни, які завдають ворогу реальних втрат. Ми маємо бути надійним тилом захисникам і працювати для наближення Перемоги, адже наші дії теж визначають, як і коли закінчиться війна.
Слава Україні!
Шепетівська міська рада
