Шкабара Олександр Володимирович народився 14 жовтня 1974 року у родині військовослужбовця. У багатодітній родині був другою дитиною серед двох сестричок та братика. Зростав вихованим, чемним та відповідальним хлопчиком. Батьки зі спокійною душею могли доручати Олександру доглядати за молодшими братиком та сестричкою, виконувати домашні справи.
З дитинства захоплювався технікою і після здобуття загальної середньої освіти юнак вступив до Шепетівського професійно-технічного училища та опанував професію слюсаря. У 18 років проходив строкову службу у повітряно-десантних військах.
Після служби розпочав підприємницьку діяльність, згодом працював будівельником за кордоном. Після повернення до рідного міста працював у фірмі СТЕКО.
Сестра Вероніка з великою шаною до брата згадує:
«Він був надійними працівником, людиною зі щирим серцем та невгамовною душею, мав золоті руки. А ще Саша залишиться у нашій пам’яті вірним другом. У його товаристві час минав непомітно, адже у брата була здатність розсмішити будь-кого. З ним було весело та надійно».
9 липня 2013 року Олександр пов’язав своє життя з коханою жінкою – Іриною. Через рік у подружжя народився син Марк. На все життя у дитячій пам’яті тато залишиться мудрою людиною з просвітленою душею, сміливим та з почуттям гумору. Все найкраще він віддавав людям і, насамперед, родині та сину. Був романтиком, дружина згадує:
«Любив мені дарувати троянди, хоча знав, що я квіти не люблю. Був доброзичливим і щедрим, завжди підтримував усіх у тяжку хвилину, мріяв про наше щасливе майбутнє, хотів з’єднати наші душі у єдине ціле, взявши шлюб перед Богом».
Все б обов’язково відбулося б, якби не клята війна…
Олександр, виконуючи обов’язок захисника Батьківщини, став до лав Збройний сил України влітку 2024 року. Навчання проходив у м. Житомир. За час проходження військової служби зарекомендував себе з позитивної сторони. До своїх обов’язків ставився відповідально, користувався авторитетом серед побратимів. Намагався підтримувати бойових товаришів, розділяв проблеми ближніх. Стійко переносив труднощі, пов’язані зі службою. Рідні щоразу з тривогою очікували на звісточку від Олександра. А він за будь-якої можливості намагався дати про себе знати.
Як грім серед ясного неба, родина Героя отримала страшну звістку про те, що 28 жовтня 2024 року, поблизу населеного пункту Погребки Суджанського району Курської області, внаслідок мінометного обстрілу, Олександр загинув.
Неможливо знайти слова, щоб передати біль від ще однієї непоправної втрати – вона неспівмірна ні з чим. Ніхто не розрадить вбиту горем матір, сестер та брата, дружину, яка більше не пригорнеться до люблячого серця, та сина, що не отримає більше мудрої батьківської поради.
У наших серцях та в пам’яті усіх наступних поколінь Олександр Шкабара назавжди залишиться Героєм, який поклав своє життя за волю України. А його ім’я викарбуване на скрижалях історії визвольної боротьби українського народу проти російського окупанта. Схиляємо голови перед пам’яттю Героя – гідного сина незламного українського народу.
Висловлюємо співчуття згорьованій родині, всім близьким та рідним!
Герої не вмирають!
Слава Україні!
Шепетівська міська рада
