Народився Валерій 28 липня 1975 року в Славуті. Як і багато дітей, він йшов до школи з мріями про майбутнє, яке мало б бути світлим і безхмарним. Та життя принесло свої випробування. Після переїзду сім'ї до Казахстану, де служив його батько, Валерій здобував професію електрозварювальника, а згодом повернувся до рідної України, що вже стала незалежною.
Понад дванадцять років Валерій працював у рідній Славуті — спершу на підприємстві "Будфарфор", а потім на "Геберіті". Ті, хто працював поруч із ним, згадують його як старанного, працьовитого та відданого своїй справі колегу, а ще — як друга, який завжди готовий прийти на допомогу.
У липні 2024 року Валерій був мобілізований до лав Збройних сил України. Він служив у гранатометному взводі механізованого батальйону, де, за словами побратимів, був вірним і відважним товаришем, на якого завжди можна було покластися.
Однак 29 жовтня 2024 року його серце зупинилося назавжди, обірвавши ще одну дорогу життя, покликане захищати Україну. У Валерія залишилися батьки, донька та сестра.
Рідні згадують Валерія як турботливого та хазяйновитого сина, добру та щиру людину, хорошого товариша. Мама розповідає, що її син дуже любив риболовлю та був затятим рибалкою.
Прощання з воїном відбулося на його рідній вулиці Степана Бандери. У церкві Покрови Пресвятої Богородиці заупокійна панахида зібрала тих, хто прийшов віддати шану захиснику України. Поховали Валерія на «Новому кладовищі» з усіма військовими почестями.
Міський голова та депутатський корпус Славутської міської ради висловлюють щирі слова співчуття рідним та близьким відданого Воїна України.
Спочивай із миром, Валерію. Ми не забудемо твоєї жертви.
Пресслужба Славутського МВК.
