Андрій Аляутдінов народився 12 січня 1985 року. На той час Андрій з батьками, старшими братом і сестрою проживали у селі Білокриниччя. Мама, Марія Василівна, згадує, що Андрій змалечку завжди був усміхненим, веселим, активним хлопчиком, мав багато друзів. Коли йому виповнилось 6 років, сім’я переїхала в Шепетівку, і з 1 по 9 клас Андрій навчався у ЗОШ №3. Цікавився спортом, був енергійним, всебічно розвинутим. Після закінчення школи допомагав мамі по роботі.
У 2003 році проходив строкову службу у прикордонних військах. Коли повернувся до рідного міста, закінчив курси водія, отримав права і розпочав свій трудовий шлях: декілька років «таксував», а потім відкрив власну справу, став підприємцем у сфері вантажних перевезень. У місті Андрія багато хто знав, тому, що він був відповідальним, чесним, завжди допомагав людям.
«Це була «золота дитина», – згадує мама Марія Василівна, – у нього були великі плани на життя, добудувати будинок, зробити належний вклад у виховання доньки».
В перші ж дні після повномасштабного вторгнення ворога Андрій без вагань вирішує стати на захист Батьківщини. 17 березня 2022 року він був направлений у військову частину, в окрему механізовану бригаду, якій у серпні 2022 року було присвоєно почесне найменування імені генерала-хорунжого Марка Безручка. Майже 2 роки брав участь у боях на Авдіївському напрямку, потім продовжував службу у Черкасах і знову потрапив у саме пекло війни, в зону бойових дій на Донеччині.
Саме звідти прийшла страшна звістка. Старший солдат резерву запасної роти Аляутдінов Андрій Михайлович 11 серпня 2024 загинув внаслідок ворожого ураження в районі населеного пункту Добропілля Покровського району Донецької області.
За зразкову службу, 5 серпня 2022 року нагороджений відзнакою Президента України, медаллю «За оборону України».
У Андрія залишилась згорьована мама та 13 річна донька Кіра, яку він любив понад усе.
«Мій тато найкращий, – говорить з великою гордістю та шаною про героя Кіра, – ми з ним спілкувалися майже кожен день, обмінювалися відео, жартували, сміялись. Коли він приїздив додому у відпустку, ми намагались завжди бути разом. Пам’ятаю веселі походи у кафе, розважальний центр «Мадагаскар», парк відпочинку. Він для мене був не тільки татом, а й добрим другом, порадником».
Кіра на все життя запам’ятає батьківську доброту, ласку та щедрість. Він навчав її бути доброю, цінувати дружбу, завжди йти вперед до поставленої мети.
Андрій з дитинства був прихильний до Бога, відвідував церкву, вивчав та намагався дотримуватися заповідей Господніх.
Андрій був люблячим сином для мами, дбайливим, порядним батьком, він був відкритим, щирим, завжди допомагав тим, хто цього потребував, був справжнім другом та побратимом. Він назавжди залишиться у наших серцях воїном світла і добра.
Герої не вмирають!
Слава Україні!
Шепетівська міська рада
