Народився Павло 8 січня 1976 року в селі Перемишель Славутського району Хмельницької області.
У вересні 1983 року пішов до першого класу Перемишельської середньої школи, де закінчив 9 класів у 1991 році.
Далі продовжив навчання в Улашанівській середній школі, яку закінчив у 1993 році. Із вересня по травень 1994 року здобував освіту у Старокостянтинівському технічному училищі за спеціальністю «автокранівник, каменяр».
У 1994 році був призваний на строкову військову службу, яку проходив у військовій частині А 4117 в місті Чугуїв.
Із липня 1995 року переведений до військової частини в місті Охтирка на посаду кулеметника. У 1996 році – звільнений в запас.
Із січня по грудень 2002 року брав участь у миротворчій місії в Лівані.
Після цього працював на різних роботах: з 2006 року – на пилорамі, у 2008 році працював вальником лісу. У 2011 році влаштувався на підприємство «Технобазальт».
Із 2015 по 2021 рік проходив військову службу у Збройних силах України за контрактом.
У 2017 році перебував на лінії бойового зіткнення у районі проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей.
Згодом був звільнений в запас, але 25 лютого 2022 року, із початком повномасштабного вторгнення, призваний до лав Збройних Сил України. Проходив службу спочатку у військовій частині А2375, а через рік – у в/ч А4447 (33-тя окрема механізована бригада) на посаді помічника гранатометника.
Молодший сержант Гедзюк Павло Петрович загинув під час виконання бойового завдання 22 січня 2024 року біля населеного пункту Роботине Пологівського району Запорізької області.
У загиблого залишилась дружина Світлана, три доньки – Марина, Анна, Аліна та онука Мілана, а також мама Ніна, сестри Світлана, Тетяна, Лариса, брати Олександр та Петро.
Гедзюк Павло Петрович – ветеран війни. За його плечима 10 років сумлінної військової служби.
Нагороджений відзнакою командувача Об’єднаних сил «За звитягу та вірність», медаллю ООН «На службі миру», відзнакою «За участь в антитерористичній операції», а також численними грамотами від командування Збройних Сил України.
За життя був люблячим чоловіком, батьком, сином, дідусем, хрещеним, кумом, сусідом, побратимом.
Рідні розповідають, що Павло мріяв про те, як він після Перемоги та закінчення війни поїде з родиною на відпочинок, одружить своїх донечок та бавитиме онуків. Громадське прощання із Захисником України відбулося у Палаці культури, заупокійна панахида — в монастирі Святої Праведної Анни.
Поховали Героя на «Новому кладовищі» з усіма військовими почестями.
Міський голова, виконавчий комітет, депутатський корпус Славутської міської ради та вся Славутська громада висловлюють щирі співчуття рідним та близьким відданого Воїна України.
Вічна пам’ять і слава українському Воїну, який захищав Батьківщину та кожного з нас!
Слава Україні! Героям Слава!
