В’ячеслав Левкович народився 16 серпня 1979 року у Шепетівці. Навчався у загальноосвітній школі №5. Він був добрим, сміливим і веселим, з дитинства мав багато друзів, любив рибалити та грати у футбол. Саме тому після 9 класу батьки переводять В’ячеслава до Шепетівської спеціалізованої школи-інтернату, де хлопець долучається до шкільної футбольної команди та бере активну участь у спортивному житті міста. Після закінчення школи юнак вирішив пов’язати своє життя з медициною.
Закінчивши курси масажу у Хмельницькому, В’ячеслав повернувся до рідного міста та працював в кабінеті масажу в консультативно-діагностичній поліклініці Шепетівської багатопрофільної лікарні. Юнака призивають на строкову службу, яку він проходить у прикордонних військах у Раві-Руській, що на Львівщині. Мама, Ніна Інокентіївна, згадує:
«Командир його хвалив, все питав, хто його навчив так смачно готувати. А він любив цю справу, був гарним кухарем».
В’ячеслав хотів залишитись на Львівщині, та родина переконала його повернутись у рідне місто. Тут він деякий час працював на одному з місцевих підприємств.
Близькі згадують В’ячеслава щирим і справжнім, він умів підтримати, підбадьорити та запевнити, що все добре, у будь-якій ситуації. До нього завжди можна було прийти з важким серцем за порадою, а вийти з посмішкою та легкістю на душі. Він був щедрою людиною, іноді міг віддати останнє, ні на мить не шкодуючи. Умів посміхатися очима, збирав навколо себе людей та завжди влучно жартував.
До лав Збройних сил України став ще у 2014 році, віддано захищав суверенітет України в зоні проведення антитерористичної операції. Воював мужньо і самовіддано, має декілька нагород. Серед них — Відзнака Президента України «За участь в антитерористичній операції», «Захисник України», «Ветеран війни – учасник бойових дій».
У 2016 році В’ячеслав демобілізувався, повернувся до цивільного життя та вирушив на роботу за кордон. Але знову повертається до рідного міста. З перших днів повномасштабного вторгнення росії, В’ячеслав Миколайович, маючи неабиякий бойовий досвід, не міг просто сидіти вдома. Не вагаючись, зранку 24 лютого вирушає до місцевого центру комплектування та стає на захист рідної держави. І він не міг вчинити інакше. Адже в нього підростає його гордість – син Владислав, для якого батько хотів бути взірцем.
В’ячеслав проходив службу на посаді головного сержанта стрілецького взводу стрілецької роти військової частини. В’ячеслав Левкович стримував ворога на Херсонському напрямку. П’ять місяців відмінної служби, гарячих бойових буднів, молитов рідних і важкого очікування.
Та в липні 2022 року зв’язок з В’ячеславом обірвався. Майже півтора року рідні шукали та чекали на звістку про свого захисника, сподіваючись на диво. Та дива не сталося… Загинув Левкович В’ячеслав Миколайович орієнтовно 27 липня 2022 року від множинних ушкоджень, отриманих під час виконання завдання у районі населеного пункту Високопілля Бериславського району Херсонської області.
Страшну ціну платить український народ за свою свободу. Тому ми не маємо права схибити, щоб жертва наших Героїв, нашого земляка В’ячеслава не була даремною.
Шепетівська громада висловлює співчуття родині та поділяє це непоправне горе. Світла та вічна пам’ять, нашому Герою!
Герої не вмирають!
