Сенькевич Микола Миколайович (позивний «Генерал Балу») народився 6 жовтня 1992 року в місті Шепетівці Хмельницької області.
З 1999 по 2008 рік навчався в Манятинській середній школі.
Далі, з 2008 по 2010 рік, продовжив навчання у Славутському ліцеї-інтернаті на історико-правовому профілі.
З 2010 по 2015 рік навчався в Національному університеті «Острозька академія» на юридичному факультеті. Паралельно здобував освіту у Рівному при Національному університеті водного господарства та природокористування, де також закінчив військову кафедру.
Певний час, разом із сім’єю, проживав у місті Славуті.
З 2016 року прийнятий на військову службу за контрактом та призначений на посаду командира механізованого взводу 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого оперативного командування «Захід» Сухопутних військ Збройних Сил України.
Микола Сенькевич пройшов весь бойовий шлях в одній військовій частині, де виріс там професійно, від посади командира взводу до командира батальйону.
Брав участь в АТО/ООС. Учасник бойових дій, Ветеран війни.
Попри важкі поранення – у 2017 році у Станиці Луганській, у 2022 році – у місті Макарів Київської області, був незламним та не втрачав бойовий дух. У Макарові отримав травми у результаті авіаудару та втратив багато побратимів після того, як їм вдалося зупинити ворожу колону бойової техніки та цим не дати рашистам зайти у Київ.
Після відновлення повернувся на Куп’янський напрямок, де брав участь у заходах щодо стримування російської агресії.
«Мамо, це мій вибір, якщо ти ще не зрозуміла, війна ще не закінчилася. У мене ще дуже багато незакінчених справ», – згадує мама слова сина.
Майор Микола Сенькевич героїчно загинув під час виконання бойового завдання на Куп’янському напрямку 29 жовтня 2023 року.
За період військової служби був відзначений командуванням, Міністерством оборони України та державними нагородами:
- Медаль «За військову службу Україні» (указ Президента України №131/2022 від 13.03.2022 року);
- орден «Богдана Хмельницького» ІІІ ступеня (указ Президента України №169/2022 від 25.03.2022 року).
У Героя залишилися мама, дружина, 4 дітей (двійнятка Марійка і Даринка 5 років, син Микола 3 роки й Кирило 12 років) та брат.
Від імені особового складу, свої співчуття з приводу смерті Героя висловив заступник командира 14 бригади:
“Кажуть, що війна забирає найкращих. На жаль, це так. Війна забрала не просто відважного воїна, вона забрала у мене друга та побратима. Ми з Миколою пройшли шлях від Києва до Миколаївщини, Луганщини, Донеччини, Харківщини. Він був бойовим офіцером з надзвичайно сильним духом, який навіть після важких поранень повернувся на фронт, очоливши батальйон на Куп’янському напрямку. Микола жив, як Герой, воював, як Герой, загинув, як Герой. Висловлюю щирі співчуття рідним та близьким Героя. Перемога неодмінно буде за нами!”
Рідні Миколи згадують про нього тільки найкраще – він був людяним, доброзичливим, життєрадісним, справжнім патріотом. Не любив зрадників, брехню, правду говорив в очі. Надзвичайно цінував свою сім’ю, був люблячим сином, чоловіком, батьком…
Був справедливим та відповідальним командиром, побратимом, другом якого поважали та цінували:
«Герої помирають…Війна забирає найкращих, відданих, справжніх. І лишає пустку у серцях тих, хто знав, любив, поважав…Ти йшов до перемоги через біль втрат, поранення та внутрішню силу. Тебе тримала у тонусі твоя єдина…І діти, яких ти любив так, що це відчували всі. А тепер ми всі не можемо повірити у те, що тебе немає серед тих, хто побачить перемогу…Ти був найкращим серед кращих. Спочивай з миром, Герою, ми не забудемо. Ти був, є і назавжди залишишся у нашій пам’яті!”
«Микола…Пан майор, пан Генерал в майбутньому…У майбутньому, яке в тебе забрали. Я безмежно вдячна тобі за захист. Нереальний біль і втрата, втрата такої великої людини. Як друг ти був чудовий, ти та людина, яка за своїх порве. Відданий присязі, українському народу. Ти як ніхто був достойний цього життя. Спочивай з миром, друже. Завжди в пам’яті та серцях».
«Дорогий мій друже, брате Балу, пам’ятаю перші виїзди разом, пам’ятаю твою підтримку всюди й завжди, все пам’ятаю і ніколи не забуду!!! Ти був прикладом справжнього офіцера і захисника своєї, нашої України. Вічна пам’ять. Помстимося!».
«Ти той який дарував посмішку. Ти справжній командир, який думав за своїх. Не вірю. Спочивай, друже».
«Для нас це особиста втрата. Таких офіцерів мало, бойових, розумних, творчих, які у цьому всьому нелюдському залишаються людьми. Він був унікальним. Його поважало командування на всіх рівнях. Головна особливість офіцера – він дбав про людей, цінував їх життя».
«Неможливо підібрати правильні слова, щоб описати біль та розпач від втрати. Завжди згадую Миколу як студента який запам’ятався серед свого курсу – веселий та життєрадісний, розумний та водночас людяний і скромний. Процес написання його кваліфікаційної роботи та усі виступи на концертах у пам’яті дотепер. Коли спілкувався з ним одразу після його поранення у 2022 році, було відчуття що він мене підтримує, а не я його. Наш Герой завжди буде з нами! Спочивай з миром Друже!» – написав викладач «Острозької академії» Сергій Іщук.
З прощальною промовою перед похованням Героя виступила капелан Олександра.
Поховали Миколу на «Новому кладовищі» з усіма військовими почестями.
Міський голова, виконавчий комітет та депутатський корпус Славутської міської ради висловлюють щирі співчуття рідним та близьким Героя.
Вічна пам’ять і слава українському воїну, який захищав Батьківщину та кожного з нас!
Слава Україні! Героям Слава!
Пресслужба Славутського МВК
