Народився в селі Жижниківці Острозького повіту (нині – Шепетівського району) в селянській родині. У 1905 році закінчив учительську семінарію. Починав працювати з 1906 року вчителем початкових і старших класів. Згодом протягом 1908 по 1913 рр. навчався в учительському інституті. Паралельно з навчанням публікує краєзнавчі дослідження на сторінках газет «Вісті Волинського губернського земства» і «Нове життя для всіх». Від 1923 року – учитель професійно-технічної школи у м. Славута. Єдиний серед 8 працівників школи, хто мав статус «викладача інституту» і проводив уроки українською мовою. Володимир Іванович був співзасновником низки краєзнавчих гуртків у містах та селах Хмельниччини, а також членом Волинського наукового товариства дослідників.
Фото: один із аркушів записів В.Кочубея про історію Шепетівки, які зберігаються у фондах Інституту рукопису Національної бібліотеки України ім. В.Вернадського
Володимир Кочубей заснував і очолив Шепетівський окружний краєзнавчий музей в м. Славута у жовтні 1926 року. Перш за все, головним завданням музею було вивчення історії Шепетівщини, наукового побуту краю та археології. Починаючи з 1927 року, Володимир Іванович досліджував килимарство, іконографію регіону, гончарство та збирав пам’ятки українського мистецтва, що були при церквах.
Цього ж року Володимир Іванович заснував при музеї, а пізніше й очолив наукове товариство при Українській Академії Наук. Товариство стало осередком наукових досліджень Південно-Східної Волині та зуміло згуртувати навколо себе фахівців із різних галузей. У період нацистської окупації експонати музею були розграбовані, а сам заклад припинив своє існування.
Фото: частина типового бланку Шепетівського наукового при УАН Товариства
Володимир Іванович – автор таких монографій, як «Археологічне обстеження берегів р. Горинь в 1928 р.», «До реєстрації археологічних першоджерел на Шепетівщині», «Довідник Шепетівщини», «Екскурсант Шепетівщини» (Шепетівка, 1929). У період з 1936 року проживав у Москві, 1 вересня 1937 року був заарештований, а 21 листопада того ж року був засуджений до розстрілу за звинуваченням у контрреволюційній діяльності. Реабілітований був лише 1961 року.
За матеріалами Музею пропаганди
