І пам'ять серця, і вічний смуток

Автор
14 квітня 2016 року в «Світлиці Віри, Надії, Любові» бібліотеки ім.М.Коцюбинського відбулось засідання літературно-мистецької студії «Доля» з нагоди другої річниці початку бойових дій в зоні АТО.
Розпочала засідання Віра Кухарук, яка нагадала присутнім, як усе починалося і дала коротку інформацію про ті події в хронологічному порядку.

Ми з вами пам’ятаємо березневі події 2014 року, коли сходом країни прокотилася хвиля проросійських сепаратистських мітингів у Харкові, Одесі, Дніпропетровську, Донецьку, Луганську, відбулися криваві зіткнення проукраїнських активістів з проросійськи налаштованими громадянами. З 6 квітня 2014 року почались активні захопленняадміністративних будівель. Представники місцевої влади, як і місцеві правоохоронці, реагували на це з філософською байдужістю, а подекуди навіть сприяли наростанню напруженості чи були організаторами антидержавних виступів. До цього часу майже ніхто не поніс за це покарання.

7 квітня 2014 рокуу Донецьку було прогошено т.зв. Донецьку народну республіку – ДНР. Згодом це повторив Луганськ – 28 квітня у такий самий спосіб була «створена» ЛНР. Одночасно вони звернулись до президента сусідньої Росії з проханням ввести війська на Донбас.

12 квітня озброєні бойовики захопили Слов’янськ. 13 квітня «ДНР» визнали Єнакієве, Макіївка і Маріуполь, 14 квітня – Горлівка, Харцизьк, Жданівка, Кіровське.

Як швидко можна було навести в країні порядок, свідчить проведена 8 квітня антитерористична операція в Харкові, коли сили підрозділу спецпризначення МВС України «Омега» та спецназу СБУ «Альфа», не застосувавши зброї, швидко і ефективно перекрили центр Харкова, міське метро і без єдиного пострілу звільнили будівлю облдержадміністрації, захопленої терористами. Було затримано близько 60 проросійських бойовиків, і на кінець дня українська влада була повністю відновлена в місті.

Однак, центральна українська влада ніяк не протидіяла цьому, і тільки почала реагувати на події на сході країни 14 квітня, коли офіційно оголосила про початок АТО на Донбасі.

З того часу цілих два роки ми не можемо спати спокійно: гинуть найкращі українці, цвіт нації. Серед них – 13 наших земляків, які першими у складі добровольчих батальонів, а згодом ЗСУ, не задумуючись, пішли боронити кордони держави.

Можна як завгодно називати конфлікт на Донбасі – АТО, гібридна війна, агресія, але війна від цього зовсім не перестане бути війною. В історію вона увійде, швидше за все, як Перша російсько-українська війна або для нас, українців, як Вітчизняна 2014-го року.

Споконвіку складною і бурхливою була доля української землі. Топталися по ній орди чужинців, загарбники забирали у неволю дітей, вирували нескінченні битви за честь і свободу. Наша батьківщина мала славні періоди історії, легендарних героїв, мужньо пережила найважчі випробування і не скорилася. Україна ніколи не поневолювала інші народи, а лише захищала себе від ласих на чуже добро близьких та далеких сусідів. Чимало років минуло з часів Великої вітчизняної війни, але рани кровоточать досі і ми намагаємося не забувати подвиги дідів. Найвищою нагородою тих, хто уцілів, - є життя, а для загиблих – пам'ять. Скільки б не минуло років, у нашій пам’яті не зітруться імена тих, хто не повернувся з АТО.

Науковий працівник музею Миколи Островського Лідія Денисівна Юхимович розповіла присутнім історію загибелі підполковника Ігоря Ляшенка, Максима Коваля, Ярослава Давидова, майора Руслана Мазунова, кіборга Василя Кишлакова. Вона назвала імена тих, хто був в перших рядах захисників країни і повернувся живим з того пекла. Постійно оновлюється експозиція краєзнавчого музею і поповнюється новими експонатами та спогадами учесників бойових дій в зоні АТО. Так, не всі знають про долю В’ячеслав Шпака, правнука П’яскорського Станіслава Станіславовича (учасника бойових дій другої світової війни, який з боями дійшов до Берліна) і племінника Миколи П’яскорський (національний герой Алжиру, загинув в Алжирі), який нині перебуває в зоні АТО.

Гарний початок щодо увіковічнення пам’яті захисників країни зробила клубний працівник села Орлинці, яка зібрала матеріали про односельчан-учасників бойових дій в зоні АТО.

Пам’ять – одна із найцікавіших властивостей людини. Так, як не можна забувати своїх батьків, так не можна забувати історію свого народу. Так, як не можна забувати своїх рідних, близьких ні в хвилини радості, ні в години печалі, так не можна забувати захисників землі нашої. Людина не може називатися людиною, якщо вона не має ні мови, ні пісні, ні пам’яті, ні землі, ні роду. Пам’ятаймо про це.

Сьогодні, коли Україна потопає в сльозах від горя, з болем у серці говоримо: «Ми не хочемо війни!».

Учасники дійства Тетяна Кушнірук, Ольга Тихонюк, Віра Кухарук читали вірші присвячені цим подіям. А Ольга Лукащук потішила серця присутніх співом і виконала виконала власні пісні «Колискова для України», «Повстань моя Україно», «Помолимось за Вкраїну»
Фотозвіт із заходу

Новини Шепетівки в месенджерах

Viber | Telegram

Коментарі (0)

Коментарі відсутні

Залиште ваш коментар

  1. Можете коментувати як гість, але ліпше Зареєструйтесь або авторизуйтесь
Вложения (0 / 6)
Поделиться вашим местоположением