Титанічними зусиллями таємницю свинцевого “послання”, яке отримало назву “Грамота къ Мичеви”, розгадано. Про що йдеться у грамоті, та як відбувалося її дослідження, розповів археолог, старший науковий співробітник Національного заповідника “Софія Київська”, дослідник артефакту Тимур Бобровський.
Частина перша: Несподівана знахідка
Восени 2021 року архітектурно-археологічна експедиція Науково-дослідного центру Охоронної археологічної служби Інституту археології НАН України під керівництвом Павла Нечитайла здійснювала рятівні дослідження в одній з садиб на вулиці Говорун у м. Полонному Шепетівського району Хмельницької області. Місце розкопок, позначене на доданому космічному знімку, розташовувалося в межах давньоруського поселення – одного з двох, які складали колись територію літописного міста Полонного.
Полонне, що вперше згадується в літописі під 1169 роком, очевидно, являло собою типове давньоруське місто, яке складалося з «дитинця» - доволі потужної фортеці на вигині річки Хомори (на космознімку – під літерою А), до якої з північного сходу прилягав «посад» – поселення міських ремісників, промисловиків та купців (на космознімку – під літерою Б). Досі невідомо, чи був той посад в ХІІ столітті укріплений, адже збережені тут дотепер вали були насипані довкола нього не раніше XVII століття.
Розкоп 2021 року, що мав площу 200 квадратних метрів, охопив, очевидно, якусь периферійну частину посадської забудови давньоруського часу, оскільки, крім кількох господарських споруд ХІІ століття, всі інші археологічні об’єкти належали до різних епох: VIII ‒ IX, XIII ‒ XV та XVII ‒ XVIII століть.
Грамоту знайшов один з учасників експедиції – Дмитро Тимчук. Розкопуючи поховання післямонгольської доби, він виявив під ним контури ранішого об’єкта – невеличкої заглибини на рівні культурного шару ХІІ століття. Заглибина, як з’ясувалося, була залишками відкритого вогнища діаметром близько 1 м, насиченого деревним вугіллям, серед якого траплялися уламки керамічних посудин кінця ХІ – першої половини ХІІ століть. Такі вогнища навіть дотепер влаштовують на задвірках садибних ділянок – чи-то для спалювання побутового сміття, чи-то для смаження м’яса тощо. Коли необхідність у вогнищі зникає, його пересипають тоненьким прошарком ґрунту, аби вітер не розносив попіл. От саме в такому ґрунті, насипаному поверх вогнища, і було знайдено грамоту (позначена червоним колом на доданому плані розкопу).
Знахідка, піднята Дмитром під час вибирання культурного шару, являла собою невеличкий шматочок свинцю, обліплений з усіх боків землею. Обережно зчищаючи бруд, археолог дістався металевої поверхні предмету, на якій стали помітні якісь вирізьблені літери.
Одразу стало зрозуміло, що знахідка є неординарною. Разом з керівником розкопок Павлом Нечитайлом дослідники, як могли в польових умовах, очистили предмет, що виявився згорнутою в п’ять обертів свинцевою пластиною, зовнішню поверхню якого вкриває трирядковий напис (на знімку – грамота за кілька хвилин після її знаходження).
Майже одразу у Павла виникла гіпотеза, що знахідка є свинцевою грамотою – своєрідним листом давньоруського часу, яких дотепер, на відміну від сотень берестяних грамот, відомих у північних та західних землях Давньої Русі, знайдено лише дві (обидві у Новгороді). Нашвидкуруч за фотографією знахідки вдалося зробити промальовку не до кінця очищених літер, які склалися в окремі слова «…АКЪМИЧЕ…», «…КУПИВЪ…» та найінтригуюче «…ДИКЫЕВ…» (на світлині). Припущення щодо грамоти перетворилося на впевненість, а отже необхідно було розгорнути сувій, аби прочитати, що ж написано на прихованих ділянках пластини. Саме на цьому етапі до роботи зі знахідкою долучився реставратор. Але то вже окрема історія...
Що ж стосується авторів знахідки – справжніх героїв, - вони, ледь завершивши дослідження в Полонному, змушені були йти захищати Україну від самі знаєте кого. Нині обидва – і Дмитро Тимчук, і Павло Нечитайло – перебувають у лавах Збройних Сил України, на самому фронті. Я сподіваюся, що все у них буде гаразд, вони обов’язково здобудуть перемогу і цілими та неушкодженими повернуться додому, до своїх рідних, до археологічних досліджень, до знахідок і відкрить, які на них чекають в майбутньому.
Хай Бог їх береже!
Частина друга: Два в одному
Як не дивно, унікальність знахідки ускладнила пошуки фахівця з відновлення: реставратори, до яких звертався Павло, як один, відмовлялися від роботи зі знахідкою, посилаючись на значну корозію, крихкість металу, відсутність чітко визначеної методики реставрації саме носіїв тексту тощо. Зрештою, знайшовся один, готовий взяти відповідальність за збереження артефакту і складний процес його дослідження і збереження, – київський художник-реставратор Віктор Голуб.
Розуміючи, наскільки важливим і нагальним для археологів було б дізнатися, про що свідчать написи на знахідці, реставратор погодився опрацьовувати грамоту, не відкладаючи на майбутнє, а у час, вільний від своєї основної, розпланованої на декілька місяців вперед роботи. Зрештою, реставрація була важкою та тривалою, але, на щастя, успішною. Сьогодні її опис може вкластися в декілька речень, але за ним – місяці копіткої, напруженої праці.
Далі надаємо слово Віктору Голубу:
До початку реставрації знахідка являла собою згорнуту в п’ять щільних шарів свинцеву пластину розмірами 2,75 х 2,5 х 0,75 см та вагою 15,73 г зі слідами продряпаних на її поверхні знаків. Стан знахідки на той час був незадовільний: значні деформації, тріщини, часткова мінералізація металевої основи, щільні корозійні нашарування, перемішані з ґрунтом» (перша світлина – знахідка до реставрації).
В процесі роботи (під мікроскопом, при 23-кратному збільшенні) були укріплені слабкі ділянки та місця згинів, видалені щільні корозійні нашарування та залишки ґрунту до максимального виявлення літер. На жаль, на мінералізованих ділянках з горбистою поверхнею напис виявлено частково. Це зумовлено тим, що процес корозії свинцю супроводжувався збільшенням об’єму предмета та значним спотворенням рельєфу його поверхні» (друга світлина – свинцева грамота в процесі реставрації).
Вже на перших етапах розгортання пластини напис кирилицею в три рядки на всю довжину пластини було виявлено також на її внутрішній стороні. Можете собі уявити, яку реакцію в археологів викликало реставраторське повідомлення про це, - замість одного тексту, який від початку проглядався лише маленькою часткою, ми отримували одразу два повноцінних. Але минуло ще чимало часу, доки реставрація грамоти була завершена.
В підсумку, завдяки майстерності Віктора Голуба ми маємо цілісно збережену, але повністю розгорнуту та закріплену пластину довжиною 11,3 см, шириною 2,2 см та товщиною до 2-2,5 мм. Як було встановлено реставратором, «пластину було виготовлено зі свинцевого сплаву шляхом розклепування, через що її краї отримали нерівні хвилясті контури» (третя світлина – свинцева грамота після реставрації).
На обох сторонах пластини гострим твердим предметом по свинцю продряпано напис, виконаний кириличними літерами розмірами 0,5‒0,7 х 0,4‒0,5 см у шість рядків ‒ по три з кожного боку. Текст на обох поверхнях пластини зберігся майже повністю, за винятком окремих знаків, пошкоджених корозією металу вздовж згинів грамоти.
За результатами реставраційних та подальших епіграфічних досліджень нам вдалося виконати промальовку накреслених на пластині кириличних літер. При цьому, з’ясувалося, що ми насправді отримали два окремі листи з минулого, кожен з яких починався зі слова «ГРАМОТА».
Частина третя: Вдвох та без одного
Нефахівцям стародавню кирилицю важко читати через незвичність накреслення окремих літер. Наскільки можна судити, також виникли проблеми з тлумаченням навіть самостійно «прочитаних» слів. Тож давайте разом розбиратися з тими текстами, і почнемо з листа на зовнішній стороні свинцевої пластини (перша світлина – фото зовнішньої сторони грамоти).
Оскільки визначення літер та запис їх послідовності є найважливішим в процесі прочитання стародавніх текстів, а також задля розуміння того, які саме літери (у звичному для нас, сучасному їх написанні) складають цю частину тексту, ми підписали їх безпосередньо на промальовці. При цьому, замість знищених корозією літер ми використали знаки питання, а непевно прочитані літери взяли у дужки, та, зрештою, отримали таку послідовність знаків (друга світлина – промальовка тексту на зовнішній стороні грамоти):
ГРАМОТАОТ?ЫТРАТАКЪМИЧЕ
ВИ:ИКЪГЫР?(ОВ)И:СЪКУПИВЪША
СКОТ(Ы)А?Е?(М)ИЧАВЕДИ
КЫЕВ(У)
Як бачимо, в тексті немає звичного нам поділу на слова, але принаймні всі літери, на перший погляд, добре знайомі. Однак, треба враховувати, що, наприклад, літера Ъ (так званий «єр») в ХІ – ХІІІ століттях на теренах Східної Європи практично вже не передавала початково закріпленого за нею звуку; у цей час вона частково перетворилася на безголосний знак, хоча іноді й позначала звук, подібний до короткого «о».
Крім того, в нашому тексті літера И, написана як Н (оскільки приголосний «ен» передавався літерою N), транслювала звук, подібний сучасному українскому «і», Ы – сучасному українському «и», а, скажімо, Е відповідала звуку, середньому між сучасними «е» та «є», які подекуди варіювали між собою.
Інший момент – двокрапки в тексті. Вони є розподільними, щось на зразок універсального знаку замість коми, крапки з комою, крапки або двокрапки. Використовували їх нерегулярно, здебільшого у випадках, коли хотіли особливо виділити якусь частину тексту.
А ще майте на увазі, що знаків переносу з рядка на рядок тоді не існувало, більш того, переніс міг відбутися в будь-якій частині слова, тому в кожному випадку доводиться орієнтуватися на зміст напису.
Втім, текст на зовнішній поверхні грамоти поділяється на слова досить просто, без будь-яких хитрощів:
ГРАМОТА ОТ ?ЫТРА ТА КЪ МИЧЕВИ : И КЪ ГЫР?(ОВ)И : СЪКУПИВЪША СКОТ(Ы) А ?Е? (М)ИЧА ВЕДИ КЫЕВ(У)
Цей текст складається з двох речень.
Перше з них було сформульоване за відомим шаблоном «грамота від когось до когось». У нашому випадку в імені відправника грамоти, поданому в родовому відмінку - ?ЫТРА, - втраченою є перша літера. Ми гіпотетично реконструювали її як Х, відповідно, ім’я відправника у називному відмінку було визначено нами як ХЫТРЪ = «Хитр» (детальніше мотиви наших реконструкцій та варіанти імен усіх «героїв грамоти» ми розглянемо в прикінцевій частині нашого нарису).
Адресатів у грамоти було аж два. Один з них, названий в цій частині тексту двічі, мав ім’я МИЧЬ («Міч» в називному, «Мічеві» в давальному та «Міча» в родовому відмінках). В імені другого адресата втраченою є четверта літера, яку ми, знову таки гіпотетично,
реконструювали як Л, а ім’я, відповідно, як ГЫРЛЪ («Гирл» в називному та «Гирлові» в давальному відмінках). Таким чином, перше речення тексту на зовнішній стороні грамоти можна викласти наступним чином:
ГРАМОТА ОТ ХЫТРА ТА КЪ МИЧЕВИ : И КЪ ГЫРЛОВИ : (тобто «Грамота від Хитра та й до Міча, і до Гирла»).
Друге речення тексту на зовнішній стороні грамоти складається з двох частин, які дивовижним чином узгоджені між собою, не дивлячись на те, що вирішені у різних формах – двоїні та однині (в сучасній українській мові двоїна практично не використовується).
В першій частині речення ми зустрічаємо дієприкметниковий зворот СЪКУПИВЪША СКОТЫ (тобто «вдвох зібравши худобу», оскільки СЪКУПИТИ означало саме «збирати або гуртувати», а не «купляти»). Оскільки дієприкметник СЪКУПИВЪША має форму двоїни, весь зворот, відповідно, стосувався обох адресатів грамоти. Натомість в другій частині речення відправник звертався лише до одного адресата, і ми розуміємо, що це був не Міч: А БЕЗ МИЧА ВЕДИ КЫЕВУ (тобто «натомість без Міча веди до Києва»). Втрачений через корозію металу прислівник БЕЗ реконструюється практично беззаперечно, виходячи зі змісту листа, а безприслівникове написання КЫЕВУ у сенсі «до Києва» було нормою тогочасної київської говірки.
Таким чином, весь текст на зовнішній поверхні грамоти з Полонного може бути прочитаний як
«Грамота від Хитра та й до Міча, і до Гирла: вдвох зібравши худобу, натомість без Міча веди до Києва».
По суті, текст на зовнішній стороні грамоти є листом-розпорядженням господаря на ім’я Хитр своїм робітникам або молодшим родичам Мічеві та Гирлові, стосовно того, що, коли вони вдвох зберуть худобу (можливо, з випасів або в якості податків), один з них – а саме Гирл – має відігнати її до Києва.
Як бачите, нічого складного в цьому тексті немає, - все досить просто, буденно і ніби цілком зрозуміло. Але постає питання: чому «без Міча», що ж такого сталося з головним героєм грамоти з Полонного?
Спробуємо пошукати відповідь у тексті, виконаному на звороті свинцевої пластини...
Частина четверта: Сам по собі
Текст на звороті грамоти – приблизно такий самий за обсягом, як і попередній, – зберігся трошки гірше, але більшість літер в ньому читається впевненно. Ми позначили визначені нами літери на промальовці, застосовуючи знаки питання для знаків, які нині
втрачені, та дужки для частково збережених літер (на світлині – промальовка тексту на внутрішній стороні грамоти). Зрештою, тут нам вдалося зафіксувати таку послідовність літер:
ГРАМОТАКЪМИЧЕ(ВИ)??М(Л)
АТЦ(Ы)ИБОЛИТЪАДОРОЖЪ??ПС(Л)
НЪТИНЕВЪДАЛЪАИДИДОМ(ОВ)И
З поділом на слова цей текст, на нашу думку, мав виглядати наступним чином:
ГРАМОТА КЪ МИЧЕ(ВИ) ?? М(Л)АТЦ(Ы)И БОЛИТЪ А ДОРОЖЪ ?? ПС(Л) НЪ ТИ НЕ ВЪДАЛЪ А ИДИ ДОМ(ОВ)И
Як бачимо, цей текст також починається словом ГРАМОТА, отже становить окремий лист, а наступне КЪ МИЧЕВИ («до Міча») вказує, що він був адресований вже знайомій нам особі на ім’я Міч. Аби дізнатися, що саме цим листом повідомлялося Мічеві, виокремимо в тексті та розглянемо його окремі речення, перше з яких — ГРАМОТА КЪ МИЧЕВИ – ми вже розглянули, воно є зрозумілим і не потребує зайвих пояснень.
Друге речення початково було прочитано нами як СЕ МЛАТЦЫИ БОЛИТЪ. Зрозуміло, що в ньому йдеться про чиюсь хворобу, але слово МЛАТЦЫИ, в якому всі літери, крім фрагментованої Л та пошкодженої Ы, нібито прочитуються впевнено, відсутнє у словниках. Ми спробували «погратися» в словотворення і припустили, що це може бути трансформований в іменник прикметник, який походив від дієслова МЛАТИТИ = «обмолочувати» (щось таке за аналогією зі СВЯТИТИ > СВЯТЕЦЬ, СВЯТЬЦИ). Ця конструкція є непевною, але, за браком кращих ідей, ми її використали, переклавши речення як «зараз обмолотник (тобто, той, хто займається обмолотом на жнивах) хворіє» (СЕ у значенні прислівника «зараз» або частки «ось» також гіпотетично реконструювалося нами на місці втрачених літер, як можливий варіант змістовного доповнення цілісного речення).
Але, коли ми вперше оприлюднили нашу версію, лінгвісти Dmitri Sitchinava та Олексій Гіппіус запропонували простіший, переконливіший і безумовно драматичніший варіант прочитання цього речення: …МАТИ ТИ БОЛИТЪ. Тут ТИ – не займенник другої особи у давальному відмінку, що означав би «тобі» (його застосування в цьому словосполученні було б неможливим), а, ймовірно, частка, яка актуалізує подію, тож вираз можна перекласти як
«…мати-но хворіє».
Ви спитаєте, а як бути із зайвою Л, а також інакше прочитаними нами літерами Ц та Ы? До зайвих знаків в цій грамоті ми ще повернемося згодом, але зверніть увагу, що Ц тут дійсно виглядає, як недбало виконана И, а Ы, визначена нами як графічна модель з «покриттям та так званим молоточком» за класифікацією Андрія Залізняка, в цілому відповідає накресленням Т саме у цій частині тексту грамоти. Тож варіант прочитання цього речення, запропонований лінгвістами, виглядає більш обгрунтованим та використовуватиметься нами надалі.
Відкритим лишається питання стосовно першого слова в цьому реченні. До запропонованого лінгвістами прочитання СЕ не дуже пасує, але, можливо, замість двох знаків в цьому місці знаходилася єдина літера А в значенні початкового сполучника, яким, між іншим, починаються й інші речення цієї частини тексту грамоти. У такому випадку речення мало наступну форму — А МАТИ ТИ БОЛИТЪ — у значенні «а мати-но хворіє».
Третє речення також має втрати, які ми відновили гіпотетично: А ДОРОЖЪ ТИ ПСЛ НЪ ТИ НЕ ВЪДАЛЪ. Воно починається зі сполучника А, після якого позначено ім’я ще одного фігуранта грамоти – «Дорож». Таке саме ім’я мав воєвода князя Юрія Всеволодовича, про що згадується в Першому Новгородському літописі в контексті подій 1238 року. Також вважається, що в Україні в пізніші часи похідними від цього імені стали прізвища Дорош та Дорошенко. Далі в тексті зберіглася грецька літера Ψ («псі»), яка передавала в старослов’янській мові звук «пс». Найчастіше цю літеру використовували в слові ПСАТИ – «писати», — тож, ймовірно, в тексті йшлося про щось, написане Дорожем для Міча, але чомусь не передане адресатові. Про те, що автор грамоти вагався, яке дієслово використати — ВЪДАТИ («давати, віддавати») або ПОДАТИ («передати»), — свідчить написання першої літери цього слова: її початково було виконано як П, а після виправлено на В. Слово ТИ, яке у цьому реченні використано, можливо, двічі, на нашу думку, є в першому випадку такою ж часткою, як і ТИ з попереднього речення, а у другому — займенником другої особи у давальному відмінку, що позначає «тобі». Тож в цілому речення ми пропонуємо перекладати як: «а Дорож-но писав, але тобі не віддав (або не передав)».
Нарешті останнє речення тексту на звороті грамоти читається без проблем як А ИДИ ДОМОВИ, що, безумовно, за канонами тогочасної мови означало «тож йди додому».
У підсумку текст на звороті грамоти з Полонного може бути витлумачений як доповнення до основного листа, написаного на зовнішньому боці, а в цілому документ мав наступний зміст:
ГРАМОТА ОТ ХЫТРА ТА КЪ МИЧЕВИ, И КЪ ГЫРЛОВИ. СЪКУПИВЪША СКОТЫ, А БЕЗ МИЧА ВЕДИ КЫЕВУ.
ГРАМОТА КЪ МИЧЕВИ.
А МАТИ ТИ БОЛИТЪ.
А ДОРОЖЪ ТИ ПСЛ, НЪ ТИ НЕ ВЪДАЛЪ.
А ИДИ ДОМОВИ.
«Грамота від Хитра та й до Міча, і до Гирла:
вдвох зібравши до купи худобу, але без Міча веди до Києва.
Грамота до Міча:
а мати-но хворіє
(а Дорож-но писав, але тобі не віддав),
тож йди додому”.
Як бачимо, в грамоті з Полонного господарське розпорядження доповнюється інформацією про хворобу матері Міча, а також згадуванням неотриманого ним листа від якогось Дорожа та закликом повертатися додому, на відміну від іншого адресата, який мав відігнати згуртовану худобу до Києва.
На цьому можна було б ставити крапку, але лишається низка питань, що потребують відповіді: Хто був автором тексту? Яке походження мають імена Хитра, Гирла, Міча та Дорожа? Звідки й куди мало надійти повідомлення? Коли саме сталися події, позначені в грамоті?
Наразі ж унікальне послання зберігається у фондах Інституту археології. Що ж стосується авторів знахідки, то вони, за словами Тимура Бобровського, є справжніми героями.
“Ледь завершивши дослідження в Полонному, і Дмитро Тимчук, і Павло Нечитайло пішли до лав Збройних Сил захищати Україну на самому фронті. Я сподіваюся, що все у них буде гаразд, вони обов’язково здобудуть перемогу і цілими та неушкодженими повернуться додому, до своїх рідних, до археологічних досліджень, до знахідок і відкриттів, які на них чекають у майбутньому”, – додає науковець.
