Ще донедавна вітряк молов борошно та служив людям. І нині здається, от-от дмухне вітер, і зойкнувши-скрипнувши, зірвуться з місця крила, закрутиться колесо, жорна заскриплять, і зерно, потрапивши між каміння переродиться в борошно, стікаючи тонкою цівкою у мішок. Це той приклад альтернативної відновлювальної енергії, який запросто можна застосовувати на практиці і сьогодні. Лишень би майстри знайшлися вибудувати таке диво.
Вітряк в Клепачах височить уже понад півтора століття. Збудований, як кажуть, на семи вітрах. Місце, зізнаються в селі, предки вибрали дуже вдало: на справжнісінькому вітрогоні. Бо кілька метрів вбік – і вітру нема, а тут відчувається і в тиху погоду. Без перебільшення, цей вітряк для клепачан – оберіг села. Його своєчасно врятували від знищення, але шкодують, що свого часу не зберегли інших.
Очевидці кажуть, що до 70-х років минулого століття у Клепачах було таких 4 вітряки. Нині ж – усього один. З цим вітряком у мешканців асоціюється чимало подій: тут призначали побачення, вперше цілувалися чи ховалися, щоб погратися в піжмурки… Недарма на гербі села зобразили саме вітряк. А нещодавно територію довкола вітряка обгородили та почали облаштовувати музей.
Висота вітряка – 12 метрів. А розмах крил – 16. Усередині – 2 поверхи.
Вітряк, до речі, обертався на 360 градусів. За допомогою 15-метрової колоди вітряк повертали у різні боки – ловили вітер в залежності від його напрямку. Усе продумано так, щоб вітряк могла обслуговувати одна людина – мірошник.
Нині крила вітряка стоять на гальмах. Але усі деталі справні – хоч і зараз до роботи. Клепачани зізнаються, щоб у крила знову вперезати вітер, потрібно зовсім небагато – перевірити усі вузли і – вперед. Щоправда, побоюються за саму конструкцію, щоб набравши обертів крила не зірвали її з місця… Та обіцяють, що хоч на невеликих обертах – та таки якось спробують відпустити крила у політ.
За матеріалами сайту “Є”
