Cкільки потрібно людині для щастя

Згинь, неадекват)))

"Пемеесом" у радянські часи називали місце біля "новоградського моста" (за ним автобус № 6 завертає праворуч на "Шанхай"). "Пемеесом" колись називали комплекс призалізничних споруд, які починалися відразу за автобусною зупинкою "Шляхопровід" (майже через дорогу від неї "Смерічка", де часто люди справляють весілля). На тій території в 1980 роках люди ще жили в залізничних вагонах - по кілька сімей на один. Потім їм надали квартири.

Жаль, що мені дуже далеко хоча б до Ельдара Рязанова.
Такі миті, як оцей із жінкою, надзвичайно цікаво збирати, нотувати, систематизувати і потім вписати в сценарій якогось художнього фільму про просте життя.
Уявіть: починається фільм, як ви бачите хвіст маршутки, яка втікає (хто з вас таке вранці, як поспішали на роботу, не переживав? хіба це було 1 раз?). Далі ви стоїте в маршрутці, все тупо, чорно і нудно, аж раптом якийсь пасажир різко радіє і повідомляє по телефону домашніх, що щойно за вікном побачив зайця.
І от з таких житейських моментів можна зіткати ціли фільм.
До речі, про Рязанова. Пам"ятаєте його провідника Андрія з фільму "Вокзал для двох", який таскав в чемоданах дині буфетчиці, щоб їх вигідно перепродати? Пройшло 30 років, а провідники досі подібними речами промишляють. Минулої суботи ввечері бачив, як два провідника з великими сумками вибігли з поїзда Київ-Ужгород (він у Шепетівці стоїть 47 хвилин), зайшли в магазин біля "Корчми" на привокзальному (там, де розливний квас завжди є і дешевий), скупили кількадесят пляшок пива "Львівського" по 7 грн/пляшка, завантажили все до сумок і побігли до свого поїзда назад.

Некремлебот пише: Згинь, неадекват)))

Спостерігач пише: Ходив у ліс за ялинкою.

А я яй