Туристичний портал для тих, хто мандрує до Києва.

На фото сучасний фунікулер і в 1964 , 1953, 1907 роках (за часовою стрілкою)
Фунікулер у Києві, незважаючи на те, що є одним із видів транспорту, входить до числа пам'ятників архітектури столиці України 19 століття. Саме слово "фунікулер" латинського походження, перекладається російською мовою, як "мотузок", й означає канатний підйомно-транспортний засіб, що використовується для перевезення пасажирів на невеликі відстані при значних кутах підйому. Київський фунікулер являє собою систему, що йде від Подолу до Верхнього міста в Києві.

До початку 20 століття підйом з Подолу був одним з найбільш незручних в транспортному плані об'єктів Києва. Він приносив киянам багато неприємностей та незручностей, оскільки до Верхнього міста їм доводилося добиратися дерев'яними сходами, які налічували рівно 500 ступенів та 36 сходових майданчиків. Єдиним на той момент способом дістатися з Подолу до Верхнього міста був трамвай, який курсував Володимирським спуском. З розвитком транспорту в Києві раз у раз почали виникати спроби створити механічний підйомник біля Андріївської церкви, оскільки трамвай там пустити було неможливо через кривизну та вузькість самого узвозу. Постійне невдоволення мешканців міста, та й вимога поліпшення стану транспортної системи, поклали початок трудомісткої роботи зі створення першого в місті механічного підйомника. Він був досить дорогим в експлуатації, але через неможливість пустити тут інший вид транспорту, залишався єдино вірним виходом зі ситуації, що склалася.

Сама ідея будівництва фунікулера в Києві належить директору правління Московсько-Казанської залізниці, інженерові шляхів сполучення, автору низки робіт з питань залізничного будівництва Артуру Адольфовичу Абрагамсону. Співавторами проекту виступили інженери Н.К. П'ятницький (спроектував станційні павільйони) та Н.І. Баришников (розробив шляхові конструкції). У 1902 році міська управа, вислухавши всі пропозиції Абрагамсона, дала свою згоду на будівництво. Фунікулер назвали Михайлівський механічний підйом або Михайлівський електричний канатний підйом, адже поруч знаходився Михайлівський Золотоверхий собор. Спочатку планували спорудити дорогу довжиною 250 метрів, але це виявилося неможливо через те, що довелося б зносити один приватний будинок, власниця якого зажадала за знесення своєї садиби непідйомну для міста суму, та й до того ж її захищав закон про приватну власність. У результаті вийшло 200 метрів канатної дороги. Обладнання та візки вагонів було виготовлено у Швейцарії, злагоджену роботу системи забезпечували два мотори по 65 кінських сил кожен. Стрічковий гальмівник міг працювати у подвійному режимі: автоматично або з волі механіка. Місткість вагонів - 70 осіб кожен. Всі роботи було завершено у травні 1905 року, на ті часи вони вилилися у досить кругленьку для міської скарбниці суму - 172 тисячі рублів.
Офіційною датою відкриття у Києві фунікулера вважається 7 травня 1905 року, коли його було освячено й запущено. Нижня станція знаходилася на вулиці Боричів Тік, а верхня - на Михайлівській площі, прямо біля входу в собор. Михайлівський механічний підйом справно працював аж до 1928 року, коли при заміні тягового тросу, вагончик зірвався з затискних колодок і впав вниз. Зіткнувшись, обидва вагони розбилися, що слугувало стимулом для капітальної реконструкції підйомника. Нові вагони із поліпшеними стрічковими гальмами було виготовлено на Київському заводі електротранспорту. Під час ремонту лінію продовжили ще на 40 метрів. Тепер нижня станція знаходилася на вулиці Революції (нинішня Сагайдачного). Згідно плану другої п'ятирічки подібні підйомники повинні були з'явитися на Вознесенському узвозі, на Андріївській горі та біля мосту Євгенії Бош, чого, на жаль, не відбулося.

На початку 70-х років 20 століття за результатами Київської обласної інспекції, яка вказала на недостатню довжину верхньої станції, відсутність гальм на канатоведучому шківі, розташованому на верхній станції, було проведено додаткові роботи з усунення цих недоліків. У 1976 році інститут Київпроект запропонував замінити фунікулер ескалаторним підйомом, спорудивши декілька швидкісних ліфтів. Пропозицію було відхилено, і в 1984-1986 рр. за участю архітекторів Я. Віга, В. Єжова, О. Чупака, В. Шарапова, інженерів В. Рєзнікова, Н. Найко та інших було проведено реконструкцію київського фунікулера. Верхню станцію подовжено на 5 метрів, а нижню перебудовано повністю, замінено канатоведучий шків. На сьогоднішній день верхня станція виходить на верхню терасу Володимирської гірки, а нижня - на Поштову площу, поруч з однойменною станцією метро та Річковим вокзалом. Один рейс триває 2,5-3 хвилини, вагони рухаються зі швидкістю 2 метри за секунду. Сучасний фунікулер у Києві щорічно перевозить 5-7 мільйонів пасажирів, залишаючись по цей день досить затребуваним видом транспорту.

Київський фунікулер: цікаві факти
www.brandbook.kiev.ua/2010/07/blog-post.html

Туристичний портал для тих, хто мандрує до Києва
www.kievtown.net/ukr/index.html

Колона Магдебурзького права вважається найстарішим монументом у столиці, її споруджено на честь київських прав вільно обирати міську владу. Учора реконструйований пам'ятник відкрили. (2 роки назад на власні очі бачив в якому жалюгідному стані був цей пам'ятник) Усередині колони будівельники відновили невелику каплицю. З Володимирського узвозу сюди було підведено нові сходи, відремонтовано підземний перехід біля пам'ятника, стіни якого прикрасили карта Києва Х-ХІІІ ст. та барельєфи на тему хрещення Русі.
Магдебурзьке право - одна з найпоширеніших у середньовічній Європі правових систем міського самоврядування. Забезпечувала незалежність міст від феодалів, власну, обрану міщанами владу і незалежне судочинство. Вперше з'явилося на території України в часи Данила Галицького.
Київ отримав Магдебурзьке право від великого князя Литовського Олександра в 1494 році, міські права залишалися непорушними в часи Речі Посполитої і Гетьманщини. У XVIII сторіччя Катерина ІІ відібрали у Києва права самоврядування. У 1802 російський імператор Олександр І відновив міські права Києва.
Колона Магдебурзькому праву - монумент на честь повернення Києву Магдебурзького права у 1802 році. Розташований на схилі Володимирської гірки, над Дніпром неподалік Поштової площі. (поруч з фунікулером)
Пам'ятник споруджено в 1802 році, він вважається найстарішим монументом Києва. Олександра І не сповістили про спорудження пам'ятника. Цар висловив невдоволення тим, що кияни прославляють своє самоврядування, і генерал-губернатора Києва змістили з посади.
Висота споруди разом з основою - 23 метри. Друга назва монумента - нижній пам'ятник святому Володимиру. За легендою, на цьому місці святий рівноапостольний князь Володимир хрестив дванадцятьох своїх синів.
Матеріал з сайту УКРАЇНСЬКА ПРАВДА.
Між іншим, в містах, які отримали Магдебурзьке право міщанам дозволялося варити пиво для власного споживання. В сусідніх містах й досі варять пиво.
ТОВ "Бердичівський пивоварний завод" berdpivo.com.ua/
Славутський пивоварний завод zat-slavutskij-pivov.uaprom.net/
Новоград волинський пивоварний завод pivzavod.emit.in.ua/
А в Шепетівці не те що пиво лимонад перестали розливати, але це ще півбіди шепетівчани ще й бутерброди роблять з чужого хліба і чужого масла... (
Славутський маслозавод
www.milkiland.ua/about/plants/filiya-sla...gova-firma-prometey/
Старокостянтинівський маслозавод
starokonstantinovskiy-molochnyi-zavod.business-guide.com.ua/
А хліб для Шепетівки тепер пече Хмельницький, Рівне, Красилів, Славута, Ізяслав, Староконстантинів, Теофіполь і навіть сусідні села. (злодійкуваті аферисти, яких ми оберали докерувались до ручки)
Красилів hleb.km.ua/ua
Рівне "Рум'янець (ось як потрібно працювати)
www.rumianets.ua/frm-rvnenskogo-xlbozavodu.html

Киянка, подолянка, волиняночка...
Не активістка, комсомолочка залякана...
В Києві на території X-Park відбулося свято красок холі.
kiev.glo.ua/fotogallery/v-kieve-proshel-...li-foto.html#FaceBox

Філія - будинок-музей Т.Г. Шевченка
Літературно-меморіальний музей, присвячений Тарасу Шевченку, висвітлює київський період його життя. Розміщений у будинку чиновника Івана Житницького, спорудженому 1835 р. на колишньому Козиному болоті (тепер пров. Шевченка, 8-а, поруч із Майданом Незалежності). Тут квартирував поет з весни 1846 до свого арешту — 5 квітня 1847 року.

Літературно-меморіальний будинок-музей Тараса Шевченка, перший музей Кобзаря, створений 1928 року, з 1966 року - філія Державного музею Т. Г. Шевченка (нині - Національний музей Тараса Шевченка).

Після реставрації 1992-1995 рр. створено нову експозицію «Тарас Шевченко в Києві», що існує з невеликими змінами й досьогодні. Сучасна експозиція в повному обсязі розкриває тему перебування Т. Шевченка в Києві під час трьох його приїздів на батьківщину, насамперед проживання його в будинку 1846 року.

Фондова колекція музею складається з унікальних цінностей: меморіальних речей Т. Шевченка, його офортів, автографів, фотографій, першодруків творів поета. Представлені акварелі М.Сажина, унікальні гравюри краєвидів Києва, світлини 19 століття, роботи видатних художників на шевченківську тематику, твори декоративно-прикладного мистецтва.

За спогадами сучасників відтворена кімната, в якій жив Тарас Шевченко. Особливу увагу в ній привертає робочий стіл поета, на якому представлені унікальні експонати: ручка, перо, чорнильниця, кавник, баклажка Т.Шевченка, люлька, подарована поету М. Костомаровим.

museumshevchenko.org.ua/page.php?id=14

Фотку зробив літом 2011.

Фонтани старого Києва
Хоча лінгвісти під словом “фонтан” і подразумевают лише струмінь води, для київського обивателя фонтан завжди був невід’ємним атрибутом прикраси площі, сквера або парку.
Багаті люди часто використовували витончені декори для популяризації своїх приватних володінь. Так, садиба міщанина Лакерди на Подолі прославилася тим, що на її території був встановлений фонтан, що зображає Самсона, що роздирає лягти левові. Не обійшла “лихоманка фонтану” і промисловця Морозу, що побудував унікальний будинок на розі вулиць Володимирською і Караваєвськой (тепер — Товстого).
А в своїй загородней дачі на Куреневке архітектор Спарро підвів для живлення власного фонтану навіть цілу річечку під назвою Курячий Брід.
В центрі міста перший фонтан був встановлений в 1849 році на нинішній площі Європейської губернатором Іваном Фундуклєєм, за що і був названий “Іваном”.
Існував і фонтан “Моряк” — на Бессарабськой площі. У його мініатюрному басейні для стоку води постійно плавали “сліди корабельних аварій”: старі калоші, ганчірки, картонні коробки і інше сміття. У результаті “Моряка” замінили капітальним чавунним фонтаном, а після війни — з червоного полірованого граніту. “Лотос” при будівництві підземного переходу перенесли в Піонерський сад (колишній Купецький) на місце знаменитого фонтану “Слон” (струмінь, що бив з хобота кам’яної тварини, досягав 16 метрів). Але там “Лотос” не прижився, і лише в 1998 році після реконструкції Хрещатику фонтан знайшов своє місце напроти входу в Пасаж.

Потрібно просто змінити назву теми, видаливши її першу частину - Історія Київського фунікулера в фотографіях. І залишити - Туристичний портал для тих, хто мандрує до Києва.
На форумі майже 3000 тем. Море тем з кількома коментарами. Спробуй знайди щось.
Навіщо його засмічувати.

LuK пише: blogs.korrespondent.net/users/blog/bulinaseli/a102682

Спочатку задала кучу питань в лічкі, після того заблокувала її.
Після того в інших темах почала щось тулити.
Тепер тут якісь ссилки чіпляєш.
Чого ти хочеш?

Там хтось написав.
Мандруємо до Києва.