Розум завжди любить за щось братися. І коли він не буде мати доброго, тоді звертатиметься до поганого.

Освіта – дуже важлива ланка в системі благополуччя держави. Навчання має відбуватися з ухилом на максимальне розкриття найкращих якостей і талантів дитини, в дружньо-довірчій атмосфері.
Тому необхідно збільшити кількість предметів, спрямованих на виховання моральних якостей дитини, запровадити “уроки добра”, на яких наводилися б конкретні приклади та моделі позитивної поведінки в тих чи інших життєвих ситуаціях. Адже головним завданням суспільства є виховання не просто інтелектуально розвинених людей, а людей з високоморальними етичними принципами.
Хочу звернути увагу на те, що особливо гостро у дитячій освіті стоїть питання оцінювання. За професією я педагог, і працюючи з дітьми, не раз спостерігала за їх реакцією з цього приводу: замість здорової стимуляції гарна оцінка найчастіше викликає нездорову конкуренцію, а погана – чималий стрес.
Якось одна з моїх учениць розповіла мені, що в їхньому класі є одна дівчинка, у якої завжди найвищий бал з малювання, бо малює вона дійсно краще всіх. І одразу додала: “Але я все одно за неї розумніша, бо у неї з решти предметів оцінки гірші, ніж у мене!” Інтонація, з якою було сказано цю фразу, багато про що свідчила.
Дітям прищеплюється нездорова конкуренція (кращий-гірший, розумніший-дурніший) замість поваги один до одного й радості за таланти ближнього. Зрозуміло, що всі діти різні, з різними здібностями, у кожного свій рівень розвитку, але саме на цьому етапі дуже важливе вміння знайти у дитині не те, до чого вона не здатна, а навпаки – допомогти розкритися її кращим якостям і талантам. Тут батькам та педагогам треба діяти разом.
Мабуть, слід торкнутися й теми про покликання у педагогічній професії. На жаль, у нашій країні професія педагога, м’яко кажучи, широкою популярністю не користується. Це обумовлено й низькою заробітною платою, і неправильною ідеологією щодо виду діяльності, хоча саме зайняті у педагогічному процесі люди безпосередньо впливають на майбутнє країни.
Г.С. Сковорода стверджував у своїх працях, що щастя досяжне лише для людини, яка усвідомлює свою “спорідненість” з якоюсь справою. І соціальна гармонія може бути досягнута для суспільства саме таких людей. Якщо кожна людина буде займатися дійсно своєю справою, вона, відповідно, буде максимально корисною на своєму місці для всіх інших членів суспільста, і сама буде щасливою, займаючись “своєю” справою. Таким чином, повертаючись до теми про педагогіку, дуже важливо, щоб педагог був на “своєму” місці, любив дітей і вирощував у них добро й любов до всього, і демонстрував це власним прикладом.
Також потрібно створювати профільні класи, щоб при виявленні нахилів дитини до тієї чи іншої сфери діяльності можна було цілеспрямовано їх розвивати. Щоб у майбутньому, максимально розкривши всі свої таланти, людина могла реалізувати їх на благо суспільства і себе. Адже саме в цьому й криється одна зі складових фундаменту сильної держави.
А наостанок хочеться згадати висловлювання Г.Сковороди: “Розум завжди любить за щось братися. І коли він не буде мати доброго, тоді звертатиметься до поганого”. Тому одним з головних завдань сьогодення є максимальна популяризація добра у всіх його проявах, особливо серед підростаючого покоління. Адже саме воно є майбутнім нашої держави!

Уривок дуже актуальної статті з газети Шепетівський вісника педагога Ірини Стеценко.