Шепетівські вулиці нарекли на честь Героїв Крут, Степана Бандери, Романа Шухевича...

Демократизація українського суспільства та його просування на шляху до засадничих європейських цінностей неможливі без подолання наслідків тоталітаризму. Важливою складовою цього процесу є перейменування вулиць, площ і скверів населених пунктів, демонтування символів тоталітарного радянського минулого.

Відповідно до Закону України «Про Голодомор 1932-1933 років в Україні», Указу Президента від 12 грудня 2009 року № 432/2009 «Про додаткові заходи щодо вшанування пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років», рішенням сесії Хмельницької обласної ради від 26.02.2014 року № 8-22 «Про декомунізацію Хмельницької області» доручено органам місцевого самоврядування перейменувати вулиці, площі, провулки, проспекти, парки та сквери, назви яких успадковані з радянських часів.

Крім того перейменування таких топонімічних об'єктів передбачене і розпорядженням Хмельницької обласної державної адміністрації від 07.11.2014 року № 432 «Про заходи з усунення наслідків панування тоталітарної ідеології колишнього СРСР на території області».

Враховуючи, вище зазначені документи 23 грудня 2014 року проведено засідання комісії з питань нових назв та перейменування вулиць, площ і провулків міста Шепетівки, яка рекомендувала депутатам перейменувати ряд вулиць, що носили «червоні» назви.

На 65 сесії Шепетівської міської ради 29 січня 2015 року було прийнято рішення про перейменування вулиць із найбільш відвертими комуністичними назвами та вулиць, названих на честь найодіозніших фігур радянського тоталітарного режиму. [tbody] [/tbody]

№  з/п	Об'єкт	Стара назва	Нова назва
1	вулиця	Барського	Курортна
2	вулиця	Ватутіна	Степана Бандери
3	вулиця	Енгельса	Князя Святослава
4	провулок	Енгельса	Князя Святослава
5	вулиця	Кірова	Максима Залізняка
6	провулок	Кірова	Максима Залізняка
7	вулиця	Комінтерну	Ольги Кобилянської
8	вулиця	Комсомольська	Героїв Крут
9	вулиця	Котовського	Генерала Шухевича
10	провулок	Котовського	Генерала Шухевича
11	вулиця	Крупської	Андрія Молодики
12	провулок	Крупської	Андрія Молодики
13	вулиця	Куйбишева	Січових Стрільців
14	вулиця	Луначарського	Симона Петлюри
15	провулок	Луначарського	Симона Петлюри
16	вулиця	Рози Люксембург	Княгині Ольги
17	вулиця	Червоноармійська	Сергія Оврашка
18	провулок	Червоноармійський	Сергія Оврашка

Вулиця Барського – названа на честь місцевого лікаря-більшовика, розстріляного поляками поблизу території нинішньої центральної районної лікарні.

Вулиця Ватутіна – отримала свою назву в сорокові роки минулого століття на честь радянського генерала Миколи Федоровича Ватутіна (1901 – 1944).

Український історик Володимир Сергійчук стверджує, що цей генерал-м'ясник кидав сотні беззбройних українських новобранців під німецькі танки.

Російський письменник Віктор Астаф'єв, учасник форсування Дніпра, згадував: «Двадцять п'ять тисяч воїнів входить у воду, а на тому березі виходить три тисячі, максимум п'ять. Через п'ять-шість днів усе це спливає. Уявляєте?». Вояки у домашньому одязі йшли як на ешафот, адже попереду широченна холодна ріка, німецькі кулемети, бомби, а позаду – загороджувальні загони автоматників НКВД. З огляду на це, генерал Рокосовський сказав на військовій раді: «Це не війна, а геноцид народу».

Вулиця та провулок Енґельса – носять ім'я німецького текстильного фабриканта Фрідріха Енґельса (1820 – 1895), який багато років утримував Карла Маркса, був першим систематизатором і видавцем його праць.

У своїй праці «Демократичний панславізм» (1849) Енґельс писав, що «жоден слов'янських народ не має майбутнього».

Вулиця Комінтерну – названа на честь створеного Леніним у 1919 році Комуністичного Інтернаціоналу, або ж Третього Інтернаціоналу – міжнародної організації комуністичних партій, яка була під повним контролем Іноземного відділу НКВД (розвідка, спецоперації). Комінтерн ліквідований Сталіним у 1943 році на вимогу Черчілля та Рузвельта (союзників по антигітлерівській коаліції).

Вулиця Комсомольська – на честь Комуністичного Союзу (Спілки) Молоді, який саморозпустився ще у вересні 1991 року, визнавши свою політичну роль вичерпаною.

Вулиця та провулок Котовського – на честь бессарабського кримінального бандита Григорія Івановича Котовського (1881 – 1925).

Авантюрист, грабіжник, розбійник. Брав участь у знищенні українського національного руху, здійснював масові злочини проти цивільного населення.

Син інженера-дворянина. Після закінчення сільськогосподарського училища працював управителем маєтку. В 1905 р. був мобілізований в армію, звідки незабаром втік. Став прихильником анархізму. В 1905 і 1915 рр. очолював збройні загони селян у Бессарабії. У 1916 р. черговий суд кваліфікував його діяльність як звичайний бандитизм, позбавлений будь-яких політичних мотивів, і засудив до страти, заміненої довічною каторгою. З серпня 1917 р. на Румунському фронті. З кінця 1917 р. перебував на службі у більшовицькій армії, командував партизанським загоном у Молдавії. В 1919 р. – командир кавалерійської бригади, яка вела бої проти частин Армії Української Народної Республіки та денікінців на півдні України. З січня 1920 р. начальник 17-ї кавалерійської бригади. Учасник радянсько-польської війни 1920 р. У вересні 1920 р. кавалерійська частина під командуванням Котовського була розбита загоном Чорних запорожців під Галузинцями. З вересня 1921 р. – начальник 9-ї кавалерійської дивізії. В листопаді 1921 р. ця дивізія спільно з іншими з'єднаннями Червоної армії в районі с. Малі Міньки (неподалік Базару, тепер Житомирська обл.) завдала поразки частинам Армії УНР, що брали участь у Другому Зимовому поході. З жовтня 1922 р. – командир 2-го кавалерійського корпусу. Вбитий у радгоспі Чабанці (неподалік Одеси).

Полонених, які звертались до нього українською, відправляв на розстріл, кажучи: «Там тєбя зразумєют». У листопаді 1921 року, біля села Базар на Житомирщині, Котовський розстріляв 359 українців-учасників походу армії УНР.

Вулиця Куйбишева – дістала назву на честь Валеріана Володимировича Куйбишева (1888 – 1935). Один з головних керівників колективізації.

Син офіцера. В 1904 р. вступив до РСДРП(б). З березня 1906 р. на нелегальному становищі. Провів у засланнях 7 років. У жовтні 1917 р. голова Самарського ревкому та губкому. З 1918 р. голова Самарського губвиконкому. Під час громадянської війни входив до складу революційно-військових рад армій і фронтів. З вересня 1920 р. повноважний представник маріонеткової Бухарської народної республіки, фактично уряд Бухари підпорядковувалося його директивам.

Заступник голови РНК СРСР (1926), голова Вищої ради народного господарства СРСР (з 1926 р.). В грудні 1927 р. став членом Політбюро ЦК. З 1930–1934 рр. – голова Держплану СРСР, одночасно заступник голови та на інших високих посадах в РНК СРСР.

За Куйбишева Держплан став відігравати вирішальну роль у розподілі продуктів виробництва і в складанні директивних планів розвитку народного господарства, що призвело до повного підпорядкування економіки адміністративному диктату. Куйбишев енергійно виконував волю Й. Сталіна в період «великого перелому» у 1928–1929 рр., заявляючи слідом за вождем: «Чим успішніше буде йти справа соціалістичного будівництва, тим більше наростатиме опір і протидія з боку ворожих сил як всередині, так і зовні». Ця теза стала основою терору, розв'язаного владою проти народу
Вулицю Куйбишева в Хмельницькому перейменовано ще в 90-ті роки минулого століття (на Зарічанську).

Вулиця та провулок Луначарського – на честь Анатолія Васильовича Луначарського (1875 – 1933).
Один з основоположників так званої пролетарської літератури.

Народився і виріс в родині крупного чиновника у Полтаві. В 1895 р. вступив до Цюріхського університету. В 1898 р. приїхав до Москви, де захопився революційними ідеями. В 1903 р. долучився до більшовиків (у РСДРП перебував з 1895 р.). Був членом редакцій більшовицьких газет. Повернувся в Росію в 1917 р. у пломбованому вагоні. Став керівником фракції більшовиків у Петроградській міській думі. У 1918–1922 рр. – представник реввійськради у прифронтових зонах.

Незабаром був призначений наркомом освіти та залишався на цій посаді до 1929 р., коли став головою Вченого комітету при ЦВК СРСР. На початку 1930-х рр. – директор НДІ літератури й мистецтва, один з редакторів Літературної енциклопедії. Був заступником голови більшовицької делегації під час конференції з роззброєння при Лізі Націй. Помер у грудні 1933 р. у Франції.

У 1917–1929 рр. відповідав за все, що робив радянський уряд у галузі освіти і культури. Луначарський вважав, що тільки освіта дозволить пролетаріату побудувати комунізм. Під час громадянської війни їздив на різні фронти з промовами і доповідями, поступаючись в ораторському таланті тільки Л. Троцькому. Луначарський був поганим адміністратором за браком досвіду і через тяжіння до літературної роботи.

Вулиця Рози Люксембурґ – на честь німецької комуністки Рози Люксембурґ (1971 - 1919), яка була п'ятою дитиною в єврейській родині. Навіть після поразки Німеччини у війні, виступала «проти мілітаризму». 15 січня 1919 року, разом із Кларою Цеткін, заарештована і по дорозі до берлінської тюрми вбита конвойними.

Вулиця та провулок Кірова – названі навіть не на честь прізвища, а на честь клички першого секретаря Ленінградського міському партії більшовиків Сєргєя Міроновіча Кострікова (1886 – 1934).

Активний організатор політичних репресій та переслідувань духовенства в більшовицькій Росії, СРСР.
Народився в сім'ї лісника. У 1904 р. вступив до РСДРП. У 1905 р. заарештований і після виходу з тюрми очолив бойові дружини. З 1908 р. стає професійним революціонером, веде роботу в Іркутську та Новосибірську, Владикавказі. Співчував меншовикам, але після Жовтневого перевороту 1917 р. перейшов на сторону більшовиків. У 1919 р. голова тимчасового революційного комітету в Астрахані, стає членом революційно-військової ради 11-ї Червоної армії. Брав участь у підписанні Ризького мирного договору з Польщею. Член Кавказького бюро ЦК РКП(б). У 1921 р. стає першим секретарем ЦК компартії Азербайджану. У 1923 р. був став членом ЦК РКП(б). У 1926 р. стає першим секретарем Ленінградського губкому партії і Північно-Західного бюро ЦК ВКП(б). У складі групи ЦК відряджений в Ленінград для ідеологічної боротьби з зинов'ївською опозицією. Убитий пострілом в потилицю.

У 1919 р. в Астрахані очолив придушення контрреволюційного заколоту, було розстріляно робочі виступи за участю червоноармійців. 24 травня 1919 р. розстріляно хресний хід. Переслідував духовенство і релігію. За його сприяння в Ленінграді знесено багато храмів. Був одним з ініціаторів погрому вчених Російської Академії наук. При проведенні паспортизації в СРСР з Ленінграда насильно були виселені тисячі колишніх дворян. У віданні Кірова перебувало будівництво Біломорсько-Балтійського каналу, гірничодобувних комбінатів на Кольському півострові, та СЛОН – Соловецький табір особливого призначення ОДПУ.

Вулиця Червоноармійська та однойменний провулок – названі на честь Червоної Армії, що була невід'ємним інструментом злочинного тоталітарного режиму і червоного терору.
*****
Курортна замість теперішньої назви (вулиця Барського) історична назва однієї з найдавніших міських вулиць.

Княгиня Ольга (904 – 969) – дружина князя Ігоря, мати Святослава Хороброго. У 957 році прийняла християнство, канонізована православною церквою.

Князь Святослав (935 – 972) – легендарний київський князь, син Ігоря та Ольги, батько Володимира-хрестителя (від Малуші) та вбитих ним Ярополка й Олега (від Предслави); дід Ярослава Мудрого. Зачіска Святослава нагадувала козацький чуб (оселедець). Ідучи у військовий похід, князь надсилав ворогові письмове попередження: «Іду на ви». Підкорив волзьких булгар, аланів, радимичів, в'ятичів; розгромив Хозарський каганат і Перше Болгарське Царство. Підступно вбитий печенігами на острові Хортиця.

Максим Залізняк (1740 – 1768) – козацький полковник, один із ватажків селянського повстання 1768 року. У 13-річному віці пішов на Січ. Працював на рибних промислах. У 1767 році став послушником у монастирі на Черкащині. Зібрав у Холодному Яру загін до тисячі чоловік і захопив Умань, знищивши там від 2 до 20 тисяч чоловік. Зраджений росіянами і страчений поляками.

Герої Крут – українські студенти (від 300 до 400 чоловік), які 29.01.1918 року вступили в нерівний бій із російсько-більшовицькими окупаційними військами Михайла Муравйова (4000 чоловік) біля станції Крути Ніжинського району Чернігівської області (за 130 км від Києва). Бій тривав 5 годин і затримав просування ворога на Київ на 4 дні, надавши передишку українським військам перед Брест-Литовським мирним договором.

Роман Шухевич (1907 – 1950) – головнокомандувач УПА, Герой України (посмертно). Рідний брат Юрій замордований російсько-більшовицькими окупантами у Львівській тюрмі на Лонцького. Після проголошення 05.07.1941 року Акта Відновлення Української Держави став заступником члена тимчасового правління по справах військових.

Степан Бандера (1909 – 1959) – провідник ОУН, в'язень нацистського концтабору Закценгаус, вбитий агентом КҐБ. Брати Бандери замордовані в нацистських, а сестри – в радянських концтаборах.

Сергій Оврашко (1976 – 2014) – герой російсько-української війни 2014 – 2015 років, командир розвідроти 24-го батальйону територіальної оборони «Айдар» (позивний «Динаміт»). Загинув у районі м. Щастя під Луганськом. Похований на батьківщині – у с. Коськів Шепетівського району.

Андрій Молодика (1978 – 2015) – артилерист, герой російсько-української війни 2014 – 2015 років, який народився і проживав у с. Велика Медведівка Шепетівського району.

Питання про те, навіщо міняти старі назви вулиць чи міст, демонтувати старі пам'ятники, постійно звучать в дискусіях довкола цієї проблеми. При цьому противники змін апелюють до історії – «таким було наше минуле, тож ми не в праві його змінювати». Але насправді ця розмова не так про минуле, як про майбутнє, адже народ, який сам себе не поважає не може викликати повагу в інших.

Імена людей, причетних до масових злочинів, людей, що творили один із найжахливіших тоталітарних режимів в історії людства, мають зникнути з мапи нашої країни та нашого міста.

Дім, в Києві то вібулось 20 років тому, і вже звикли, і в нас звикнуть