Леонід Жмурко - автор книги "Приозёрная стынь"
- Dj Os
- Автор теми
- Адміністратор
- Редактор
02 трав. 2013 18:40 #85448
від Dj Os
Вітаю Леоніда Жмурка з виходом книги "Приозёрная стынь", яку маю задоволення тримати в руках, з трепетом дослухаючись до звуків душі автора.
Ничего, что на лугу роса,
Упаду крестом раскинув руки.
Загляжусь в рассвет и небеса
До душевной благости и муки.
Каждый раз иная красота,
Каждый раз слышны иные звуки.
Каждый раз иная высота
Забирает душу на поруки.
Боже мой, я весь перед тобой!
Помолюсь - не блага испрошая.
Но о птице, певшей в час ночной,
Мою душу к жизни воскрешая.
(Л.Жмурко)
Дякую Леоніду Жмурку за те, що стала однією з перших володарок книги, отримавши її сьогодні в подарунок з авторським побажанням добра і благополуччя. Так приємно гортати свіжі аркуші, на яких щирість помислів, краса природи - снігу, квітів, місяця чи просто метелика - підіймають душу за межі смутку і фізичного болю.
Поле в маках, белая ромашка, васильков небесные глаза,
Выползает, как медведь из перелеска, низовыми тучами гроза.
Пятна света тонут в пятнах тени, у земли проносятся стрижи,
Недвижимы липы у обочин, словно грумы и ливрейные пажи.
Давит небо силою вселенской, его можно тронув осязать,
Бледен воск небесного светила, словно то ... устало мир спасать.
Ах, как пахнут травы луговые, пресно мята и горчит полынь,
Шепчут грозовые перекаты заклинаний древнюю латынь.
(Л.Жмурко)
Я вперше познайомилась з віршами Леоніда Жмурка на сайті Хайвей, але тільки з книги довідуюсь, які корені його творчості.
Леонід Валерійович Жмурко народився 29 лютого 1968 року в місті Шепетівці. Вчився у початкових класах школи №1, потім 3,4,5 класи закінчив в Естонії, місті Тарту, де проходив лікування (залишкові явища ДЦП). Інвалід 2 групи.
Я прихожу в осенний лес,
Любуясь тайной глубиною
Его чащоб, его небес
С их непомерной синевою.
О, как в душе тоскую я,
Что не могу оборотиться
Водой живительной ручья,
Чтоб дать корням дерев напиться.
Кружится лист, летя ко мне...
И мне вот так бы закружиться.
И спелым жёлудем, к земле
Припав, с весною возродиться.
Мне б... белым облаком проплыть,
Дождями омывая сушу,
Чтоб смог бы где-то приютить
Свою истерзанную душу.
(Л.Жмурко)
Закінчив восьмирічку у 1984 році в с. Маркеєво Херсонської області, в тому ж році вступив до сільськогосподарського технікому в місті Шепетівці. У 1987 році отримав середню спеціальну освіту за спеціальністю - бухгалтер-економіст.
Працював у військовій частині нормувальником, пізніше - інженером з нормування і майстром ОТК до 1997 року. З 1997 по 2007 рік жив і працював у Сибіру в місті Сургут (продавцем, сторожем, будівельником і навіть нянем).
В даний час проживає у Шепетівці, щоб вижити, займається ремонтом квартир. З початку 2012 року через загострення хвороби знаходиться дома, іноді місяцями не покидаючи квартири.
Вірші пише з 1986 року з великими перервами. Деякі з них ввійшли у колективні збірники у Росії, Англії і США.
В січні 2013 року у міській бібліотеці ім. Коцюбинського відбулася презентація першого персонального друкованого збірника "Приозёрная стынь".
Приозёрная стынь,
Травы в инее зябнут до стона,
И кадит, обгорев, на морозе прозрачно полынь.
Слышен мне в тишине, до хрустального ломкого звона,
Тихий гомон в вечор, побелённых извёсткой святынь.
Колоколенки крест,
Догорает в закатном пыланье,
Осияя собой благодатный осенний окрест.
И в нависшей тиши, в безраздельном тревожном молчаньи,
Понимаю до слёз - не уйти никуда из святых сердцу мест.
На лампадку луны
Натыкаются сонные зори,
Обгорая дотла, опадая за озера сны.
А из диких степей, нагулявшись на вольном просторе,
Наплывает туман, собирая коней, белогривых своих табуны.
Приозёрная стынь,
Травы в инее зябнут до стона,
И кадит, обгорев, на морозе прозрачно полынь.
И звенит в тишине, до хрустального ломкого звона,
Тихий гомон в вечор, побелённых извёсткой святынь.
(Л.Жмурко)
Книга присвячена мамі Леоніда Жмурка Тамарі Олександрівні Безверхій. В книгу ввійшли вірші і проза різних років - 228 сторінок і більше 300 віршів. Леонід пише про них: "Они просто приходят, и от этого не избавиться. Часто сам удивляюсь тому, что приходит, и испытываю уверенность в том, что второй раз я не смог бы написать такой же текст."
Всё так просто, а сказать словами...
Не могу, мне не хватает их.
Вот стою под неба образами,
А в груди - души комок притих.
Жмётся к сердцу перед не озорной
Ширью нивы в золотой волне...
Перед каплей мака иллюзорной,
На колючей, убранной стерне.
Ничего нет лишнего, но всё же,
Робко пред небесной высотой
Я ложусь и чувствую на коже
Солнца луч янтарно-золотой.
Слышу топот лошади монгола...
Или сердца яростный набат?
Крик гортанный чудится из дола...
...Нет, курганы беспробудно спят.
Я смотрю, прищурившись, на небо -
Облаков не стриженных стада
Топчут поле, пахнущее хлебом,
Забредая в маки иногда.
Всё так просто, а сказать словами...
Не могу, мне не хватает их.
Вот я весь под неба образами,
А в груди не высказанный стих.
(Л.Жмурко)
Я перегорнула щойно лише декілька сторінок цієї духмяної, наповненої любов'ю до всього живого, книги. Щасливої їй дороги до читача.
Здоров'я Вам, Леоніде, радості, натхнення, задоволення від зустрічей з читачами і щасливих миттєвостей життя.
Автор: Наталія Безсонова
Леонід Жмурко - автор книги "Приозёрная стынь" був створений Dj Os
Попередження: Спойлер!
Вітаю Леоніда Жмурка з виходом книги "Приозёрная стынь", яку маю задоволення тримати в руках, з трепетом дослухаючись до звуків душі автора.
Ничего, что на лугу роса,
Упаду крестом раскинув руки.
Загляжусь в рассвет и небеса
До душевной благости и муки.
Каждый раз иная красота,
Каждый раз слышны иные звуки.
Каждый раз иная высота
Забирает душу на поруки.
Боже мой, я весь перед тобой!
Помолюсь - не блага испрошая.
Но о птице, певшей в час ночной,
Мою душу к жизни воскрешая.
(Л.Жмурко)
Дякую Леоніду Жмурку за те, що стала однією з перших володарок книги, отримавши її сьогодні в подарунок з авторським побажанням добра і благополуччя. Так приємно гортати свіжі аркуші, на яких щирість помислів, краса природи - снігу, квітів, місяця чи просто метелика - підіймають душу за межі смутку і фізичного болю.
Поле в маках, белая ромашка, васильков небесные глаза,
Выползает, как медведь из перелеска, низовыми тучами гроза.
Пятна света тонут в пятнах тени, у земли проносятся стрижи,
Недвижимы липы у обочин, словно грумы и ливрейные пажи.
Давит небо силою вселенской, его можно тронув осязать,
Бледен воск небесного светила, словно то ... устало мир спасать.
Ах, как пахнут травы луговые, пресно мята и горчит полынь,
Шепчут грозовые перекаты заклинаний древнюю латынь.
(Л.Жмурко)
Я вперше познайомилась з віршами Леоніда Жмурка на сайті Хайвей, але тільки з книги довідуюсь, які корені його творчості.
Леонід Валерійович Жмурко народився 29 лютого 1968 року в місті Шепетівці. Вчився у початкових класах школи №1, потім 3,4,5 класи закінчив в Естонії, місті Тарту, де проходив лікування (залишкові явища ДЦП). Інвалід 2 групи.
Я прихожу в осенний лес,
Любуясь тайной глубиною
Его чащоб, его небес
С их непомерной синевою.
О, как в душе тоскую я,
Что не могу оборотиться
Водой живительной ручья,
Чтоб дать корням дерев напиться.
Кружится лист, летя ко мне...
И мне вот так бы закружиться.
И спелым жёлудем, к земле
Припав, с весною возродиться.
Мне б... белым облаком проплыть,
Дождями омывая сушу,
Чтоб смог бы где-то приютить
Свою истерзанную душу.
(Л.Жмурко)
Закінчив восьмирічку у 1984 році в с. Маркеєво Херсонської області, в тому ж році вступив до сільськогосподарського технікому в місті Шепетівці. У 1987 році отримав середню спеціальну освіту за спеціальністю - бухгалтер-економіст.
Працював у військовій частині нормувальником, пізніше - інженером з нормування і майстром ОТК до 1997 року. З 1997 по 2007 рік жив і працював у Сибіру в місті Сургут (продавцем, сторожем, будівельником і навіть нянем).
В даний час проживає у Шепетівці, щоб вижити, займається ремонтом квартир. З початку 2012 року через загострення хвороби знаходиться дома, іноді місяцями не покидаючи квартири.
Вірші пише з 1986 року з великими перервами. Деякі з них ввійшли у колективні збірники у Росії, Англії і США.
В січні 2013 року у міській бібліотеці ім. Коцюбинського відбулася презентація першого персонального друкованого збірника "Приозёрная стынь".
Приозёрная стынь,
Травы в инее зябнут до стона,
И кадит, обгорев, на морозе прозрачно полынь.
Слышен мне в тишине, до хрустального ломкого звона,
Тихий гомон в вечор, побелённых извёсткой святынь.
Колоколенки крест,
Догорает в закатном пыланье,
Осияя собой благодатный осенний окрест.
И в нависшей тиши, в безраздельном тревожном молчаньи,
Понимаю до слёз - не уйти никуда из святых сердцу мест.
На лампадку луны
Натыкаются сонные зори,
Обгорая дотла, опадая за озера сны.
А из диких степей, нагулявшись на вольном просторе,
Наплывает туман, собирая коней, белогривых своих табуны.
Приозёрная стынь,
Травы в инее зябнут до стона,
И кадит, обгорев, на морозе прозрачно полынь.
И звенит в тишине, до хрустального ломкого звона,
Тихий гомон в вечор, побелённых извёсткой святынь.
(Л.Жмурко)
Книга присвячена мамі Леоніда Жмурка Тамарі Олександрівні Безверхій. В книгу ввійшли вірші і проза різних років - 228 сторінок і більше 300 віршів. Леонід пише про них: "Они просто приходят, и от этого не избавиться. Часто сам удивляюсь тому, что приходит, и испытываю уверенность в том, что второй раз я не смог бы написать такой же текст."
Всё так просто, а сказать словами...
Не могу, мне не хватает их.
Вот стою под неба образами,
А в груди - души комок притих.
Жмётся к сердцу перед не озорной
Ширью нивы в золотой волне...
Перед каплей мака иллюзорной,
На колючей, убранной стерне.
Ничего нет лишнего, но всё же,
Робко пред небесной высотой
Я ложусь и чувствую на коже
Солнца луч янтарно-золотой.
Слышу топот лошади монгола...
Или сердца яростный набат?
Крик гортанный чудится из дола...
...Нет, курганы беспробудно спят.
Я смотрю, прищурившись, на небо -
Облаков не стриженных стада
Топчут поле, пахнущее хлебом,
Забредая в маки иногда.
Всё так просто, а сказать словами...
Не могу, мне не хватает их.
Вот я весь под неба образами,
А в груди не высказанный стих.
(Л.Жмурко)
Я перегорнула щойно лише декілька сторінок цієї духмяної, наповненої любов'ю до всього живого, книги. Щасливої їй дороги до читача.
Здоров'я Вам, Леоніде, радості, натхнення, задоволення від зустрічей з читачами і щасливих миттєвостей життя.
Автор: Наталія Безсонова
Будь-ласка, Увійти або Зареєструйтесь, щоб приєднатись до розмови.
Час відкриття сторінки: 0.074 секунд