Про новітню історію України, яку ми не знаємо чи забуваємо.

СКР-112: історія новітнього повстання

20 років тому (зараз вже 25, стаття була написана в 2012) , 21 липня 1992 року сторожовий корабель СКР-112 підняв синьо-жовтий прапор і вирушив до Одеси…
У липні 1992 року на досі не розділеному між Україною та Росією Чорноморському флоті, незважаючи на домовленості Дагомиської угоди, на кораблях і в частинах посилився тиск на тих, хто присягнув на вірність Україні. У моряків не вистачало терпіння, щоб винести всі приниження і утиски з боку керівництва ЧФ. Не витримуючи щоденного психологічного натиску, моряки-чорноморці, які присягнули Україні, в буквальному значенні слова тікали з кораблів і зверталися по допомогу до орггрупи ВМС України.
Апофеозом, який увінчав нездорове становище на Чорноморському флоті, став відчайдушний рейд 21 липня із Криму до Одеси сторожового корабля СКР-112 під командуванням капітан-лейтенанта Сергія Настенка.
За півроку до того старший лейтенант Олексій Комісаров здійснив перехід з бази Донузлав до Головної бази ЧФ — Севастополя. Причина: особовий склад малого протичовнового корабля МПК-116 теж присягнув Україні, а Комісаров і його помічники були проти. Після цього старший лейтенант Комісаров став майже національним героєм Росії, а військовослужбовців, які присягнули на вірність Україні, розкидали по інших кораблях.
Українське командування «сторожовика» СКР-112 вирішило вчинити інакше, аніж Комісаров: піти не вночі, а вдень – з гордо піднятим Державним прапором України.
Подія, що сталася 21 липня 1992 року, набула гучної назви “сенсація” і надовго залишила свій слід в історії Українського військового флоту. Несподіваний і відважний перехід сторожового корабля Чорноморського флоту СКР-112 із Кримської військово-морської бази до порту Одеса підняв на Чорноморському флоті справжній “дев’ятий вал”, і був охрещений “Авророю” і “Прометеєм” Українського флоту. Ось як про складну долю легендарного корабля, який першим увійшов до складу Військово-Морських Сил України, розповідає Перший Командувач ВМС України Борис Кожин. «Яскравим прикладом відчайдушної любові і відданості Україні був вчинок екіпажу СКР-112. Важливо, що це відбувалось в складний час, коли Україна ще тільки починала жити у умовах незалежності, і фактично залишалася під впливом Росії. Справді, важко повірити в те, що не так давно у спину людям, які одягнули форму українських моряків, свідомо і твердо обрали шлях підтримки і творення національної держави, лунали лайка і погрози. Першу звістку про несподіваний перехід сторожового корабля я отримав о 10-й годині ранку 21 липня 1992 року. Як командувач ВМС України негайно зателефонував начальнику штабу Чорноморського флоту віце-адміралу Г.Гурінову і запропонував: “Якщо є воля людей, то хай корабель іде в Одесу”. На це віце-адмірал відповів погрозою, що при потребі він використає зброю. Не було часу для роздумів, діяти треба було негайно. Терміново я виїхав на севастопольське радіо. Перервавши його ефір, я звернувся з наступною промовою: “Шановні севастопольці! До вас звертається командувач ВМС України контр-адмірал Кожин. 20 хвилин тому мені стало відомо про те, що екіпаж сторожового корабля СКР-112, який дислокувався в Донузлаві, підняв Державний прапор України, вийшов в море і зараз прямує в порт Одеса. Перед цим особовий склад корабля на чолі з командиром капітан-лейтенантом Сергієм Настенком прийняв військову присягу на вірність народу України. Корабель з мирною метою вийшов в море, підняв Державний прапор України, проходить в її територіальних водах і прямує в порт Одеса. Коли я звернувся до начальника Чорноморського флоту віце-адмірала Гурінова з проханням не протидіяти кораблю, то отримав відповідь, що по ньому буде застосовано зброю, а це може привести до людських жертв. У складі цього екіпажу відбувають службу і представники міста Севастополя, ваші діти та онуки. Тому, дорогі севастопольці, не втрачаючи часу, телефонуйте по всіх телефонах на командний пункт Чорноморського флоту і вимагайте від його командування в жодному випадку не застосовувати зброю проти сторожового корабля СКР-112. З прибуттям в Одесу компетентної комісії, нею будуть оперативно і всебічно вивчені причини такого відчайдушного кроку екіпажу, про що ви будете своєчасно проінформовані через усі засоби масової інформації”. Та незважаючи на всі спроби уникнути конфлікту, який міг привести до людських втрат, протягом восьмигодинного переходу корабель СКР-112 переслідували направлені з командного пункту флоту кораблі МКД-184 і МПК-93 з метою примусити ”втікача” повернутися. Застосовувалося все: стрільба із артилерійської установки в повітря та по курсу корабля, небезпечне маневрування із зближенням з метою нанесення пошкоджень, спроби висадження на корабель групи захоплення. Проте ніякі заходи командування ЧФ не примусили екіпаж корабля СКР-112 змінити свій курс і о 18 год. 50 хв. він прибув до порту Одеса і пришвартувався біля пірсу бригади прикордонних кораблів України. Командування Чорноморського флоту аж із шкіри лізло, щоб скласти про цей інциндент громадську думку в усьому світі як про корабель, що «порушив усі норми і правила і став справжнім террористом». Посипалися протести і заяви, активізувалися прес-конференції командувача Чорноморським флотом адмірала Касатонова, на яких за старим сценарієм звинувачувалося керівництво Міністерства оборони і ВМС України. У громадськості хотіли створити імідж проведення в такий спосіб протиправної акції державного рівня. Через два дні після переходу бойового корабля у Севастополі зустрілися парламентські делегації Росії та України. Присутніх на прес-конференції особливо цікавила позиція І. Касатонова. Ось найсуттєвіше із адміральської анафеми Україні: “Міноборони України і Служба базпеки перейшли на поодиноке вербування кораблів”, “це інспірована операція”, “втеча корабля…результат того, що приймається українська присяга”, “таємна війна проти Чорноморського флоту” та ін. Проте, “касатонівцям” не вдалося очорнити цей героїчний вчинок в очах представників свідомої громадськості. Люди, колективи та представники різних громадських організацій всебічно підтримували моряків СКР-112». Після довгих з’ясувань ситуації на Чорноморському флоті, у штабі ЧФ відбулась прес-конференція, на якій адмірал Касатонов нарешті хоча б зізнався, що під час переслідування корабель штабу МДК «зробив попереджувальну чергу із артустановки».
Ще тривала дипломатична «війна» між Росією та Україною, але у справі поділу ЧФ нарешті зрушилася крига. Після розподілу кораблів ЧФ СРСР, СКР-112 увійшов до складу ВМС України. Однак, вищому керівництву армії та держави були чужими патріотизм та принциповість, проявлена українськими моряками 1992 року. Громадськість України, багато військових та політичних діячів бачили корабель — як майбутній музей Військово-Морських Сил. У Севастополі члени «Просвіти», Спілки офіцерів України та інших організацій створили комітет із захисту «СКР-112» та направили Міністру оборони десятки звернень і заяв громадськості, але все марно. З Міністерства оборони поступило розпорядження утилізувати корабель. Влітку 1996 року його було розібрано на металобрухт…
За повідомленнями преси, СКР-112 планували перегнати до Києва і поставити у столиці на довічну стоянку, зробивши на основі першого корабля відновлених Військово-Морських Сил України відповідний музей, але гору взяли інші міркування. Сторожовик був терміново виключений зі складу Військово-морських сил і буквально за три місяці порізаний на металобрухт. Його командир Сергій Настенко в подальшому був призначений командиром флагману українського флоту «Гетьман Сагайдачний». Звільнився зі служби, маючи військове звання капітан 1-го рангу.
Адмірал Кожин, який на той час вже був у відставці, прокоментував знищення легендарного корабля так: «Навіть у страшному сні, я не міг уявити, що ми так безглуздо втратимо живу морську реліквію України, корабель, який міг стати діючим музеєм для громадян України, служив би справі військово-патріотичного виховання молоді. Комусь цей корабель був як кістка в горлі. На мою думку, скоріше всього, на чиєсь замовлення хтось спеціально хотів знищити героїчну славу корабля СКР-112. Історія СКР-112 свідчить про те, як нам треба берегти і плекати свої духовні святині. Бо яким важким не було б економічне становище в Україні, але наші люди, мабуть, як ніхто, добре знають, що не хлібом єдиним живе людина. Вона потребує духовної їжі, яка дає потужний заряд енергії, моральної та фізичної сили, перш за все нашій молоді».

Ігор АРТЕМЕНКО – за матеріалами інтернет-видань

Якраз ту духовну енергію яку Ви вкінці описуєте потрібно направляти не туди один раз направили та вже називають вулиці (Небесна Сотня)! Корабель який з Криму добирався своїм ходом до Одеси на свій страх та ризик і його в столиці десь поставити хотіли як памятник Геноциду українського народу! Наплювавши на мужні серця справжніх патріотів які в напіврозваленій концервній банці пофарбованій з одного боку добрались до Одеси на свій страх та ризик. І не зрадили державу. Слава справжнім героям України!!!