Після революції Гідності жоден із суддів Хмельниччини не втратив мантію за порушення присяги

Справедливість, безпека, свобода слова, євроінтеграція – такі гасла висувалися під час революції гідності. За два роки після буремних подій на Майдані час дізнатися на прикладі Хмельниччини, як втілювалися народні прагнення у життя та чи втілювалися взагалі.

Гнила система управління державою, яку потрібно міняти, – за це стояв Майдан два роки тому. Тоді багато говорили про очищення. У першу чергу, судової гілки влади. Бо ж саме судді за часів Януковича за велінням зверху, наче під копірку, ухвалювали рішення про заборони мирних зібрань та утримання невгодних за гратами.

Ще восени 2015 від Президента пролунала гучна заява: на звільнення чекають майже 400 українських суддів. Справедливо? Начебто, так. Втім, виявилося, зняти мантію збираються не із заплямованих, а з тих, хто досяг 65 років. Або з тих, хто хоче піти за власним бажанням.

У всіх інших – імунітет, бо звільнити служителів Феміди можна лише за поданням вищої кваліфікаційної комісії суддів України. Кандидатів же для люстрації визначають, знову ж таки, голови місцевих судів. Тобто система має люструвати сама себе.

Після революції Гідності жоден із суддів Хмельниччини не втратив мантію за порушення присяги. Водночас, члени люстаційної комісії громадської ради вважають: в області за це мають бути звільнені щонайменше 60 відсотків суддів. На їхню думку, найгірша ситуація із суддівською порядністю у Чемеровецькому, Красилівському, Городоцькому та, особливо, у Ярмолинецькому районі.

Думки пересічних краян ще радикальніші. Всупереч рішенню Венеціанської комісії, треба очистити не якийсь відсоток, а всю систему. Щоб вона, як гідра, не обросла новими потворними головами.

Ще одне гасло Революції Гідності – європейські стандарти. Від весни 2014 року про євроінтеграцію не говорив тільки ледачий. Два роки поспіль громадян годували обіцянками про покращення стосунків з Європою та безвізовий режим ледь не щоквартально. А віз і нині там.

Два роки тому на Майдані вимагали і свободи слова. Зараз начебто із цим проблем нема: всі говорять все, що хочуть. Забуваючи: свобода – не беззаконня а, передусім, відповідальність. І за вчинки, і за слова.
А от міліцію таки вдалося перетворити на поліцію та сформувати нову генерацію правоохоронців. Вони не заплямовані та самі вірять у справедливість. Принаймні, поки що. Краяни ж сподіваються: нові поліцейські не спаплюжать честь мундира.