Степан Бандера (1.01.1909-15.10.1959)

  • ZzZ
  • ZzZ аватар Автор теми
  • Елітний учасник
  • Елітний учасник
Більше
16 квіт. 2011 08:06 #64676 від ZzZ
Лідерство Бандери визнавали керівники визвольного руху в Україні - на подання Романа Шухевича його було обрано членом Бюро Проводу ОУН в 1945 р., програмний текст провідного ідеолога визвольного руху Петра Федуна називався «Хто такі бандерівці і за що вони борються», тисячі повстанських листівок звершувалися гаслом «Хай живе Степан Бандера», відомий повстанський художник-гравер Ніл Хасевич зробив його портрет, підписавши «Другові Провіднику». В Україні в умовах боротьби ніхто не ставив під сумнів авторитет Бандери як керівника визвольної боротьби. Визнавали його й ті, хто боровся проти визвольного руху. Термін «бандерівці» набув фактично офіційного звучання і використовувався в документах Компартії та НКВД-МҐБ. Радянська влада до кінця життя Бандери вважала його небезпечним ворогом і навіть пішла на його ліквідацію в 1959 році. Тобто вже тоді, коли визвольний рух в Україні було придушено, і сама радянська влада намагалася представляти себе по-новому, відмежовуючись від злочинів Йосипа Сталіна. Степан Бандера був реальним і небезпечним для ворогів діячем українського визвольного руху. А разом з тим - він став його символом. Стати символом за життя і пронести цей тягар не спіткнувшись - це справжній виклик долі, достойно відповісти на який не зуміли тисячі тих, кого свого часу вважали героями. Маємо унікальні рядки, написані самим Бандерою, де він описує свої переживання: «Мушу Вам щиро сказати, що мені дуже важко. Гнітить мене невимовно те, що з моїм ім'ям зв'язується найбільші цінності нашої боротьби, куплені працею, великими жертвами і кровію Найкращих Друзів. Чуюся негідним служити за символічне зосередження тих вартостей українського визвольного руху. Під тим моральним тягарем людина слаба, все бачить, як мало сама внесла до спільних надбань, яка безмежна різниця між власним вкладом, власною спроможністю і власною вартістю та тим, що має репрезентувати й очолювати. Репрезентація - це не моє діло, не маю для цього жодних диспозицій і чуюсь зле в такій ролі. Змістом мойого життя досі була боротьба, так і мусить бути дальше. Не можу боротьби репрезентувати, коли не беру в ній участі. На репрезентанта «за склом» не надаюся». Проте доля розпорядилася по-інакшому - Степан Бандера так і не зміг повернутися безпосередньо на поле бою, змушений був до кінця життя нести цей хрест - бути символом. Прізвище Бандера, що перекладається «прапор», таки стало його життєвою місією. В Україні сьогодні друкують багато статей та книжок про Степана Бандеру. Автори переповідають основні факти із його життя: діяльність в підпільній організації, боротьба, тюрми, концтабори, відвертий виклик окупантам, принесене в жертву особисте життя, репресована родина, врешті, смерть від рук вбивці. Здавалося б, усе вже зрозуміло і немає жодного народу, який би відмовився від такого героя. Проте ще часто в українських авторів стосовно Бандери бракує відваги зробити висновок із цих фактів. Але переконаний, що настане момент, коли автори, читачі та всі інші українці знайдуть у собі достатньо сили назвати героя героєм. І Бандера знову стане символом, символом того, що українцям уже не треба оглядатися на когось, формулюючи свої погляди на минуле чи бачення майбутнього.

Ви, байстрюки катів осатанілих, не забувайте виродки, ніде:-Народ мій є! В його гарячих жилах Козацька кров пульсує і гуде!:am::am::am:[SIGPIC][/SIGPIC]

Будь-ласка, Увійти або Зареєструйтесь, щоб приєднатись до розмови.

  • ZzZ
  • ZzZ аватар Автор теми
  • Елітний учасник
  • Елітний учасник
Більше
16 квіт. 2011 08:08 #64677 від ZzZ
БАНДЕРА – ПРАПОР НАЦІЇЄ люди, які своїми духовними параметрами долають і рамки своєї епохи, і межі життя. Смерть не зупиняє їх впливу, вони залишаються необхідними нації і після смерті. І тоді говоримо про безсмертя. Таким був, є і буде Степан Бандера. Він витворив якісно новий – політично свідомий, активний і жертовний – тип українця-громадянина і сам був його ідеальним уособленням: служити не особам, а Україні, не урядам, а українській незалежній державі, боротися не за мандати і посади, а за Ідею – за свободу і державність нації. Сьогодні ми відзначаємо 100-ту річницю з дня народження Степана Бандери. А чому? Для чого? З якою метою? Тільки за звичаєм, бо явище історично вагоме, а дата ювілейна? Але ми не імпрезіоністи, для яких урочистості – це нагода погрітися в промінні чужої слави, людей побачити і себе показати. Ми – націоналісти: люди боротьби, а не імпрези. А тому наша відповідь на поставлені вище запитання завжди має бути конкретною і вмотивованою характером, обставинами і цілями нашої діяльності. Степан Бандера, до того ж саме з нагоди чергового ювілею керованої ним ОУН, учив: “Коли за тим звичаєм відзначається двадцять п’яту річницю Першого Конгресу українських націоналістів і переглядається пройдений Організацією Українських Націоналістів шлях, то слід мати на увазі передусім її дальшу діяльність і розвиток”. З часу виголошення цих слів минуло більше півстоліття, але вони залишаються актуальними для нас і досі, бо ми переконані: ОУН і Бандера – це не тільки героїчне минуле, а незрадлива надія і майбутня слава України. То ж ким він був для нинішніх поколінь, що з того, що він започаткував у свою героїчну епоху ми повинні наслідувати, і яка роль його політичної спадщини для нас – онуків Шевченка й дітей Бандери, для продовження національно-визвольної боротьби за право бути господарем своєї долі на своїй землі.? Для цього слід визначити той стан української нації в якій вона сьогодні перебуває, причини які породили цей стан, і що робити далі. Заодно – чітко окреслити своє ставлення до нинішньої влади, системи державного правління, політикуму, суспільства. Провідник „Тризуба” В.Іванишин з цього приводу писав: „Вороги української нації та їхні псевдопатріотичні прислужники (платні та баранізовані) з числа українців в один голос твердять, що нинішній ганебний і катастрофічний стан українського народу пояснюється тільки невирішеністю соціально-економічних проблем та недосконалістю системи керівництва державою, і пропонують себе, свої клани і шайки на роль рятівника, спасителів, месій. Але це – свідомий чи неусвідомлюваний обман. Потворні соціально-економічні деформації в нашому суспільстві – це не причина, а явний, зримий і відчутний для кожного наслідок саме нищівної внутрішньої окупації України. Внутрішня окупація – це така форма поневолення, коли народ опиняється під зловорожою владою вже не іноземних загарбників, а внутрішніх антинародних та антинаціональних сил, які зводять до мінімуму політичні права корінної нації (а це майже 80 % населення), захоплюють і використовують виключно у власних інтересах державний механізм, фінансову сферу, економіку, інформаційний простір країни, намагаються штучно ділити і деморалізувати, денаціоналізувати і нищити поневолену ними націю, щоб унеможливити її згуртування під прапором своєї національної ідеї, її визвольну боротьбу і своє власне – національне державотворення і народовладдя”. У наш час, коли здобуття незалежності не принесло ук¬раїнцям ні державності, ні омріяної Свободи а лише антиукраїнський режим внутрішньої окупації, коли перед на¬цією і надалі стоїть питання бути чи не бути, спадщина Степан Бандера сприймається з особливою актуальністю, вона є дороговказом для подальшої бороть¬би за УССД. Бо лише український націоналізм, його ідеологічна база, ме¬тодологія, спадкоємність боротьби поколінь дають відповідь, де шукати ту основу, відштовхуючись від якої можна випрацювати концепцію нашої подальшої боротьби в умовах, коли зовнішню окупацію замінила внутрішня і тому не здобуто державності корінної нації. Особливо багато цінних наробок знаходимо у збірнику праць Степана Бандери „Перспективи Української Рево¬люції”. Він зробив українську національну ідею пріоритетним, фундаментальним і неодмінним фактором української політики, якому нема і не може бути заміни чи альтернативи, і змусив виступати під гаслами національної державності інші, часто дуже далекі від націоналізму українські організації. Він збагнув суть творчості Дмитра Донцова: не навчати націоналізму як якоїсь політичної науки, а передусім – пробудити в українцеві українця. Решту зробить ідея, самоосвіта, життєвий досвід, а головне – участь у боротьбі за державність нації. Він розумів, що окупаційній політичній системі можна ефективно протиставити тільки іншу, власну, національну ідейно-політичну систему. Порівняймо те, що він писав, пропонував, від чого застерігав і куди унапрямлював політичний провід, із тим, що було зроблено провідниками „оксамитової” революції 1989-1991 років, що вони і створені ними партії прикриваючись знаменом Бандери роблять зараз, і тоді відразу ста¬не зрозуміло, чому ми „маємо те, що маємо”, хто, чому і як довів Україну до такого стану. Степан Бандера керував Організацією, під проводом якої боролася вся Україна, без розгулу вождизму та згубної отаманщини, він знав те, чого не зрозуміли нинішні „батьки наро¬ду”, коли їм той народ виявив великий кредит довіри і гото¬вий був під їх проводом боротися за власну державу. У своїй праці „Значення широких мас та їх охоплення" С.Бандера пи¬сав: „Наша внутрішньо політична праця скерована на те, щоб дослівно охопити весь загал громадянства, щоб дійти до кож¬ного українця, як причетного, так і непричетного до загаль¬ного громадянського життя, однаково – в рамцях того життя, чи поза ними і незалежно від них". Там же він застерігав: „Отже, якщо ми не охопимо мас, то вони частинно підуть не з нами чи частинно проти нас та великою мірою здеморалізу¬ються. А ми потребуємо мас у нашій політичній боротьбі”. Але керована демократичними лідерами боротьба пішла ін¬шим шляхом. Бандера застерігав: „Висування на перше місце в програмі визвольних змагань гасла „За демократичний лад” замість гас¬ла „За самостійну державу" має вкрай шкідливий аспект”. У 1989-1991 роках усе було зроблено з точністю до навпаки. Отже, боротьбу необхідно продовжувати. Яким – революцій¬ним чи еволюційним шляхом? Еволюційним ідемо вже 18 років. Ні помітних зрушень, ні обнадійливої перспективи. „Національна революція - єдиний шлях до визволення”, – вважав С.Бандера. У своїй праці „Перспективи ук¬раїнської національно-визвольної боротьби” він переконливо довів необхідність саме революційного шляху боротьби: „Знищити большевизм можна не еволюційним шляхом, тільки революційною розправою, в якій організова¬на революційна сила, з безпосередньою активною участю найширших народних мас, у могутньому зриві розтрощить і з ко¬рінням вирве головні елементи большевизму – режим, пар¬тію, систему і доктрину, всі їхні відгалуження і прояви. В тій остаточній розправі мусить зосередитися і завершитися процес революційної боротьби". У іншій праці „Призабута научка” він застерігав: „Партійні кадри, кровно пов’язані з большевицьким режимом, будуть йому помагати задавити визвольну революцію, доки почуватимуть до цього силу. Коли ж переконаються, що большевизм приречений на загладу, а революція бере верх, тоді і вони пристануть до неї... Метою їхнього переходу на бік революції буде передусім намагання бути знову зверху, при владі, а далі – знівечити висліди революції і зберегти якнайбільше комуністичних „здобутків“, панування бюрократії над народом. Большевицька школа формування партійних кадрів підготовляє такий елемент, який завжди і всякими засобами буде намагатися захопити і втримати в своїх руках владу, а народ і все його життя – в неволі“. Цього не було враховано, навпаки революційні процеси штучно призупинено, недобиту комуну залишили при владі і як результат – існує загроза втрати державності, галопу¬ючим темпом іде розгул антиукраїнських сил, представники „п’ятої колони” упевнено почу¬вають себе в структурах влади, а українці – національна меншина на своїй землі. Єдино правильним шляхом до вирішення всіх тих проблем, що постали перед нацією, є продовження рево¬люційної боротьби як у національній, так і соціальній пло¬щині – для зміни існуючої системи влади. Зараз, як ніколи, постає проблема консолідації здорових державницьких сил. Бандера чудово розумів і достойно оці¬нював роль політичних партій у державному будівництві. Але до повного здобуття національної держави головну роль він відводив не партіям, а національному ордену – ОУН. У партій свої методи, форми та способи боротьби. Вони змушені діяти в певних рамках існуючого законодавства, яке не завжди тотожне з істинними устремліннями бездержавно¬го народу, не виражає їх інтересів і настроїв. Такі закони є „правилами поведінки для рабів" і творяться для забезпе¬чення інтересів людей влади, а не громади. Але поза такими законами партії діяти просто не мають можливості. Це дале¬ко не єдиний аргумент, чому партія не може бути авангард¬ною силою в боротьбі за УССД – ні в минулому, ні на ниніш¬ньому етапі. Відродження ОУН як провідника української нації на шляху до її державності і розквіту – історична необхідність і неминучість. Це буде зроблено обов’язково. Бо ніщо і ніколи не зупинить нашу націю на шляху до власної державності. А єдиний реальний державотворчий чинник, який є в розпорядженні українців, – це не партії, не окремі безідейні особи з командою патріотів-іскаріотів, а тільки національний політичний орден: Організація Українських Націоналістів.

Ви, байстрюки катів осатанілих, не забувайте виродки, ніде:-Народ мій є! В його гарячих жилах Козацька кров пульсує і гуде!:am::am::am:[SIGPIC][/SIGPIC]

Будь-ласка, Увійти або Зареєструйтесь, щоб приєднатись до розмови.

  • ZzZ
  • ZzZ аватар Автор теми
  • Елітний учасник
  • Елітний учасник
Більше
16 квіт. 2011 08:09 #64678 від ZzZ
Нинішній Провід ОУН не зміг у найвідповідальніший момент української історії, після проголошення незалежності і створення держави, запропонувати народові власну ідеологію і програму національного державотворення, концепцію діяльності політичного ордену нації в умовах незалежності, концепцію участі націоналістів у владі, концепцію діяльності легальних націоналістичних об’єднань, нові форми і методи боротьби нації в умовах внутрішньої окупації. Не зроблено цього й досі – через 19 років. А замість цього – порожні наради, фальшиві імпрези, видумані спогади, ідейна безплідність, політична безпорадність, внутрішня гризня, руйнівний розбрат, імітація діяльності, націоналістична фразеологія без націоналістичної ідеології, патологічне виродження і потворне переродження. Результат – цілковите розчинення в безідейно-кон’юнктурних партіях і навіть братання цих “теж-націоналістів” із “червоними” в лавах блоків “Наша Україна” та БЮТ... Що з цього приводу можна взяти із спадщини Бандери. Він геніально розв’язував проблему формування ідеології ОУН і проблему консолідації тодішніх націоналістичних сил. Вказуючи на те, що ідея і людина є головними рушіями революції С. Бандера зазначав: ”При однаковій важливості і необхідності цих двох чинників одночасно між ними існує така різниця, що один є постійний, а другий – змінний, провідні ідеї й програмові позиції ідеологічного й політичного руху в своїй основі залишаються незмінні. Їхня зміна, переродження внутрішнього ідейного змісту якогось руху – це насправді постання нового руху на місці старого. Навіть тоді, як залишається той самий людський склад, назва, організаційні форми, той самий терен і методи дії, – із зміною внутрішнього ідейного змісту твориться, суттю, новий рух”. Отже, ще в часи С. Бандери, такі тенденції не одноразово виникали, інакше він не зумів би їх так глибинно вивчити, відчути їхню небезпеку, зрозуміти природу їхнього походження і дати рекомендації щодо їхньої нейтралізації, як своїм сучасникам, так і їхнім нащадкам. А тепер змоделюймо ним писане на нашу нинішню дійсність, придивімося уважніше до нинішніх “спадкоємних” націоналістичних лідерів, порівняймо їхні нинішні ідейні і програмові засади, з програмою і ідеологією ОУН (особливо ідейно-світоглядні засади прийняті на 11-му Великому Зборі ОУН), їхнє ствердження щодо нинішнього державного статусу української нації; їхнє трактування, що нинішнє державне утворення – є віковічною мрією українців; їхнє входження в ворожий соціал-демократичний табір та плазування перед його лідерами; спочатку відхід від революційних, орденських методів боротьби, а пізніше цілковита зупинка цієї боротьби; злочинне трактування про можливу зміна статусу української етнічної нації та заміну її політичною нацією – космополітичним конгломератом. Порівняли. Тепер стало зрозуміло, чому український націоналістичний рух нині опинився в такому жалюгідному становищі? Тому відзначуючи столітній ювілей Великого Провідника, слід не тільки робити спільні імпрези, наукові конференції, випускати книги, календарі, ставити пам’ятники – це закономірна данина його генію (не випадково за опитуванням Великим Українцем став Степан Бандера, за нього однаково голосували як на заході, так і на сході України, бо лише шляхом певних маніпуляцій проголошено було іншу кандидатуру). Поряд з урочистостями, перебуванням в ореолі слави Бандери треба поставити й інші пекучі, але сміливі й актуальні питання: „А що спільного з Донцовим, з Коновальцем, з Бандерою має більшість нинішніх так званих націоналістичних організацій (і похідні від ОУН, і новостворені), особливо її керівні ядра. Назва, націоналістична риторика чи успадкована організаційна легітимність, ще не дають права вважати ці організації насправді націоналістичними. Їх, у разі їхньої подальшої відмови від втілення у життя, шляхом національної революції, головної політичної мети – утворення української національної держави, необхідно віднести до охарактеризованих С. Бандерою перероджених структур, носіїв чужих ідей, чужорідним тілом у живому націоналістичному революційному середовищі, яке вже не можливо реанімувати, а тому необхідно його вивести поза ідейне та організаційне поле українського націоналізму. Бандера знав причини, які породжують опортунізм всередині революційної націоналістичної організації. Як у боротьбі проти чистоти ідеї: “Боротьба в ідеологічно-політичній площині полягає не тільки в прямому протиставленні ідей і цілей даного руху до ворожих. Противники і вороги мають на меті насамперед послаблення позицій і лінії визвольного руху, будь-якими засобами. Для того вони послуговуються посередніми засобами внутрішнього підриву й ідейного відпряження. Якщо у визвольному русі починається фермент і процес підмінювання ідейних позицій і політичної лінії іншим напрямком, хоч теж неприхильним і небажаним для ворога і противників, то вони радіють уже з самого негативного, розстрою чого наслідку для визвольного руху”. Так і в боротьбі проти її носія – людини: “Наступ на діючу людину в русі з боку ворогів і противників ведеться теж різними способами. Не завжди він зосереджується на намаганні знищити, чи спаралізувати дію активних учасників руху Часто метою ворожого діяння є – різними засобами ідейно-політично зламати активних учасників руху. Слідом за цим ідуть старання, щоб таких ідейно чи політично заламаних людей приєднати на свій бік і зробити з них інструмент внутрішнього розкладу в русі, або бодай залучити їх до будь-якого іншого напрямку, який перенесений всередину руху, створював би розстроюючи ферменти. З цього боку визвольному рухові грозять найбільші небезпеки”... А тому нам треба теж робити з цього належні висновки. Бандера також знав як і у який спосіб поборювати ці шкідливі, утворені завдяки синтезу внутрішніх і зовнішніх ворожих чинників, тенденції. Він вважав що у боротьбі з цим потворним явищем терапевтичні заходи є неефективні: “В такій ситуації збереження руху, його напрямку, змісту та дієздатності вимагає розкритті суті деструктивних тенденцій, виявлення та усунення всіх тих елементів, які з будь-яких причин впряглися у шкідницьку акцію. Кожен процес розкладу ховає в собі небезпеку, що від заражених клітин захворіють здорові. Затамування, знешкідливлювання та лікування хворих клітин внутрішнім діянням на них життєвих сил руху є дуже ускладнене в умовах боротьби з ворогом, чи протидії натиску противників. А вже цілком недоцільно залишати в середині руху чужий ідейно-політичний новотвір, хоч він постав з власних клітин руху, але почав діяти і розвиватися на його організмі, як пістряк, під впливом постійно діючих зовнішніх чинників.” А тому Бандера пропонував більш радикальні – хірургічні методи: “В таких випадках необхідно довести до виявлення й усунення всього, що, залишаючись всередині руху, почало діяти на його шкоду. Це конечне для збереження обидвох найголовніших складників, діючих сил руху – ідеї та людини – її носія і борця”. Бандера з оптимізмом дивився на подальші наслідки такого розмежування революційних і всіх інших (еволюційних, опортуністичних, опозиційних, колабораціоністських, прагматичних, угодовських) течій: “Якщо через усунення зародків і продуктів розкладу зберігається здоровим і дієздатним цілий організм, то всі втрати рекомпенсуються в дальшому розвитку”. Ці настанови Провідника треба сприймати не тільки як історичний, політологічний та методичний матеріал, а як наказ до дії, і стосується він всіх без виключення організацій націоналістичного правого табору. Дехто докоряв і навіть звинувачував ОУН за те, що ця боротьба “трагічних оптимістів” була приречена на поразку, привела до марних жертв, а тому не мала сенсу. Так, це правда, що національно-визвольна боротьба часто супроводжується великими жертвами. Але є й інші правди. Бо правдою є й те, що народ, який не бореться за свою свободу і державність, у кінцевому рахунку зникає зі сторінок історії. Правдою є Шевченкове “Борітеся – поборете!..” І правдою є слова поета Петра Скунця: “Той знаходить смисл бодай у смерті, хто його шукає у житті”... Але ці правди недоступні розумінню ні безголових, ні безхребетних. Лише боротьба на ідейних засадах українського націоналізму, без найменшого компромісу з ворогом та всіма його діями і замислами, може сформувати новий героїчний тип людини, людини – лицаря, людини – воїна, витворити необхідний прошарок борців просякнутих новою героїчною ідеєю, провідних людей в здеморалізованому, зматеріалізованому та духовно деградованому суспільстві. Треба створити умови для виявлення росту і гарту нового героїчного покоління, у горнилі боротьби, проти наїзників всіх типів і мастей як Москви, так і Страсбурга, так і Вашингтона, так і своїх доморощених яничарів. То ж боротьба за справу ОУН привідником якої був Степан Бандера продовжується і буде продовжуватися. Здобудемо Українську Державу або згинемо у боротьбі за Неї! З ОУН – переможемо! І хай допоможе нам Бог! А найкращим пам'ятником Провідникові буде здобута, роз¬будована, квітуча Українська держава. Дороговказом до неї були, є і будуть для нас Біблія, „Кобзар" і збірка праць Бандери „Перспективи Української Революції”.

Ви, байстрюки катів осатанілих, не забувайте виродки, ніде:-Народ мій є! В його гарячих жилах Козацька кров пульсує і гуде!:am::am::am:[SIGPIC][/SIGPIC]

Будь-ласка, Увійти або Зареєструйтесь, щоб приєднатись до розмови.

  • ZzZ
  • ZzZ аватар Автор теми
  • Елітний учасник
  • Елітний учасник
Більше
16 квіт. 2011 08:10 #64679 від ZzZ
В РІК СТЕПАНА БАНДЕРИ(ProNacionalism)Його ім’я для нас, українців, стало називним: «бандерівцями» нас називають в Росії, «бандерівці» живуть в Канаді і в Австралії, волелюбних українців-бандерівців знає увесь світ. Бандерівський рух став еталоном безкомпромісної боротьби і жертовної праці без сподівання на тимчасові блага, на нагороди і славу, але задля майбутнього української нації. Рецептом перемоги для нас мусить стати «чинний націоналізм» Коновальця, Бандери, Шухевича, сотень тисяч невідомих борців-героїв, що жили на цій землі і заради нас загинули. Націоналізм, як вияв вищої любові до своєї країни, народу і до Бога, українського правдивого Бога.хххххххххххххххМабуть не лише в мене з настанням Нового року, Різдва Христового в душі з’явились якісь нові очікування на добрі зміни, на те, що так жити, як раніше вже не можна, що потрібно щось дуже важливе зрозуміти усім нам і стати кращими, зробити наше життя змістовнішим, а майбутнє більш прогнозованим. Кожного разу ми звертаємо погляди в минулі роки на те, що там було зроблено, що добре і за що соромно, прагнемо не повторювати помилок і брати за приклад усі минулі успіхи. Якщо аналізувати досягнення нашої країни, то одним незаперечним успіхом є вже те, що держава Україна існує, якою б вона не була, вже її якість і наповнення - то є ми з Вами. І від того, наскільки ми є досконалі, настільки і країна ця буде успішною. Скільки ми вкладаємо в розуміння святості усіх засадничих речей, стільки і отримаємо за це, і сторицею. Очікувати, що хтось збудує нам сильну і славну державу, мабуть, вже ніхто ніколи не буде; вірити в те, що політичні партії на чолі з їхніми «лідерами» на щось здатні – вже не повірить ніхто. Що ж нам залишається? - Продовжувати «гнити в путах мов німі раби? Виїхати з цієї країни за кордон? Жити далі своїм окремим життям і старатися не бачити того, що діється навколо? Ніхто з нас, даючи такі відповіді не залишиться задоволеним собою. Ніхто не захоче такого майбуття для своїх дітей. Який же шлях нам обрати з початку 2009 року, в часи, коли виповнюється 100 років від дня народження великого Провідника Української Нації Степана Бандери, в час, коли приклад жертовної боротьби і праці українців за власне гідне життя в ХХ ст. стає як ніколи актуальним і важливим для усвідомлення і наслідування. Все менше стає живих свідків тих героїчних часів, сивочолих воїнів ОУН–УПА, духовенства, інтелігенції, простих селян і міщан, які пережили ці лихоліття. Чимраз далі, здається, від нас той Дух звитяжної боротьби і перемог українців на своїй землі і у всьому світі. Впевнений, що тільки детальне вивчення нашої історії, усвідомлення її уроків і їх правильного наслідування дасть нам шанс вижити і перемогти в цьому прагматичному і жорстокому світі. Вважаю, що мусимо продовжити справу, що не довершили Святослав, Сагайдачний, Хмельницький, Мазепа, Коновалець, Шухевич, Бандера. Реалізувати мрію Шевченка, Шептицького, Стуса та усіх тих мільйонів українців, що віддали своє життя в обороні права на життя нації, частиною якої є ми, сучасні українці ХХІ століття. Аналізуючи непрості події історії, мусимо зауважити, що все повторюється, що історія, будучи вчителькою життя, вчить нас нерозумних нащадків, «що це все вже було», «що ми вигравали і програвали з тих самих причин», «що зраджували нас і будуть», «що сильного поважають, а слабкого духом цураються і залишають напризволяще» і так до безконечності. Небагато провідників українського народу зрозуміли ці уроки, але ті, що вивчили і діяли згідно, залишилися в історії переможцями. Останніми в історії збройної і політичної боротьби за державність в минулому сторіччі були національно визвольні змагання під проводом УВО-ОУН-УПА – військово-політичної формації, що стала унікальним явищем в світовій історії боротьби народів проти поневолювачів, боротьби, що не є закінченою, і далеко, не програною. Саме цю боротьбу, цю працю залишили нам у спадок наші героїчні попередники, важку, але благородну справу – здобути Українську Самостійну Соборну Державу, першу серед рівних, сильну і процвітаючу країну, з якою будуть рахуватися у світі і якою ми будемо пишатись. Націоналізм, як ідеологія будівництва і захисту національної держави є і залишається найефективнішою силою та інструментом кожного народу, без нього пропадає бажання до життя націй, до розвитку і процвітання національних держав, як основи людської цивілізації і гармонії світу. Якщо зважити, що кожен національний організм завжди перебуває в процесі розвитку, то націоналізм в його природному вияві – є закономірним процесом росту кожної нації, її становлення, розвитку і захисту від зовнішніх загроз. Практично усі європейські нації пройшли шляхом від зародження до становлення з допомогою націоналізму. В кожній нації, яка перебувала в полоні чужих імперій саме націоналізм був тією силою, що піднімав суспільство на боротьбу за незалежність. Українці у ХХ ст. не мали достатньо часу для «росту» власної нації, усі перемоги були надто короткочасними, щоби дати змогу перерости націоналізму українців у довготривалі державні традиції, проте ми пройшли важливі етапи свого розвитку поруч з європейськими націями. Закінчення ІІ-ої Світової війни на користь СРСР, після чого Україна потрапила в ізоляцію від загальноєвропейських політичних процесів, фактично відкинуло розвиток української нації на 50-60 років назад, в той час коли «чинний націоналізм» був основною дієвою ідеологією і практикою українців. Нам, українцям, ще потрібно завершити той шлях, яким йшли європейські народи, адже неможливо без практичного досвіду будівництва державного устрою мати повноцінну державу, в якій панує верховенство закону, працює ринкова економіка, розвиваються сучасні технології, шануються національні традиції, люди живуть заможно і з почуттям гордості за власну країну. Яка країна нам потрібна? Посттоталітарна, «країна вічноперехідної економіки», «євроатлантичних орієнтирів», чи «східно-азійської орієнтації», соціалістична чи капіталістична, корумпована країна «третього світу», чи «дике поле», межа між Сходом і Заходом, порядком і безладом, країною втрачених можливостей чи великих місій? Зрештою, якою вона буде залежить тільки від нас, від нашого якісного змісту і покликання. Розуміємо ми себе як народ, націю, яка мусить стати в першу лаву передових держав світу, чи всю свою подальшу історію залишитись на задвірках прогресивних процесів людства в цілому і якісних змін в середині нас? Україна не може бути для всіх, як дехто любить казати, але для нас, українців, що усвідомлюють себе частиною України, незважаючи на своє етнічне походження та мову, якою вони розмовляють у своїй родині. Татари, росіяни, болгари, поляки та вірмени і грузини також мають право називати Україну своєю Батьківщиною, за умови, що поважають її традиції, володіють державною мовою та сповідують її закони і цінності. Кожна людина, яка проживає в Україні може зробити нашу країну кращою, якщо зрозуміє свою роль і можливості. Усі ми тільки виграємо в кінцевому випадку від цього. Щоб жити, потрібно мати силу і розуміння навіщо ти прийшов у цей світ, що ти можеш зробити для своєї країни чи міста. Мусимо плекати в собі відчуття власної місії, свого призначення. Розуміти, що нічого немає вічного і не завжди будуть при владі учорашні «рекетири», аферисти і просто негідники. Вичекати на свій час, який прийде, обов’язково, тільки тоді коли ми будемо до цього готові і зможемо відчути його. Жити за нашими українськими та християнськими канонами, не «уподібнюватись» до тих, кого ми вважаємо причиною своїх нещасть і бід, стати кращими за них в усьому, починаючи з дрібного хабаря закінчуючи гіршими проступками і проявами звичайної бездуховності. Це і буде революція в кожному з нас, нехай маленька, але вона мусить розпочатися і згодом, вилитись у справжню Велику Революцію, революцію Духу і Змін, задля якої жив і помер Степана Бандера. Тільки бандерівське безкомпромісне «опертя на власні сили» в будівництві держави та фанатична віра Донцова в особливе призначення України «на грані двох світів» повинні бути для нас основними орієнтирами в політиці, суспільних відносинах, економіці. Щира християнська віра і проукраїнський світогляд покажуть напрямки руху в нашому непростому сьогоденні. Життя продовжується і добре, коли ми в ньому почуваємось переможцями, а не переможеними.

Ви, байстрюки катів осатанілих, не забувайте виродки, ніде:-Народ мій є! В його гарячих жилах Козацька кров пульсує і гуде!:am::am::am:[SIGPIC][/SIGPIC]

Будь-ласка, Увійти або Зареєструйтесь, щоб приєднатись до розмови.

  • ZzZ
  • ZzZ аватар Автор теми
  • Елітний учасник
  • Елітний учасник
Більше
16 квіт. 2011 08:11 #64680 від ZzZ
СТРАТЕГ НАЦІЇЗ ім’ям Степана Бандери, 100-ліття від дня народження якого відзначаємо 1 січня 2009 р., нерозривно пов’язаний національно-визвольний рух українського народу у XX столітті за свободу і незалежність. Прізвище Бандери стало символом українських національно-визвольних сил – Організації Українських Націоналістів, воїнів Української Повстанської Армії, усіх патріотів-борців і чесних людей, які боролись зі зброєю в руках за державність нації та карались у в’язницях і концтаборах ворожих окупаційних режимів. Бо ж недурно мені говорили селяни на Україні, коли ще німці перший раз арештували Бандеру: “Мабуть пропала Україна, коли арештували Бандеру”. Народився майбутній борець 1-го січня 1909 р. у підкарпатському селі Старий Угринів Калуського повіту Станиславівського воєводства (нині Івано-Франківської обл.) у родині греко-католицького священика Андрія Бандери, колишнього капелана Української Галицької Армії, постійно переслідуваного польською владою. Отримавши з дому національно-патріотичне виховання, юнак став учнем української класичної гімназії у Стрию. На чотирнадцятому році життя поповнив лави молодіжної організації “Пласт”, а згодом – таємної революційно-виховної організації молоді, що у недалекому майбутньому дала кадри для Української Військової Організації. Склавши успішно випускні іспити в гімназії, Степан Бандера у 1928-1933 рр. вчився на рільничому відділі Львівської політехніки, сподіваючись стати фаховим агрономом. Водночас як студент повністю поринув у вир підпільної революційної праці з різних ділянок пропаганди. 1929 року Бандера став членом новоствореної ОУН, яка своїми програмними завданнями прагнула визволення України з-під ярма більшовицької Росії (СРСР), Речі Посполитої, Румунії і Чехословаччини та проголошення Української Самостійної Соборної Держави. Наприкінці 1932 р. Бандера – заступник крайового провідника ОУН, а згодом, у половині 1933 р. – провідник усієї ОУН на західноукраїнських землях, яка під час його керівництва вийшла за рамки замкнутої корпорації революціонерів і стала авангардом найширших народних мас, знаряддям активної підпільної боротьби у Західній Україні. В історії поневоленої України 1932-1933 роки, як відомо, були періодом штучного голодомору. У відповідь на більшовицький терор Степан Бандера організував демонстративний замах на представника радянського консульства у Львові. На протипольському боці став на чолі оборони українського шкільництва, якому загрожувало остаточне зникнення. За знущання над селянами в умовах польської пацифікації націоналісти убили міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава П’єрацького у червні 1934р. У відповідь польська влада організувала повальні арешти серед молодіжного активу ОУН. Схопивши Бандеру, польський суд судив його двічі: у січні 1934 і влітку 1936 рр., – й прирік на смертну кару із заміною на довічне ув’язнення. З тих пір у польських тюрмах Бандера карався понад п’ять років аж до розвалу Речі Посполитої 1939 року. З розв’язанням німецько-радянської війни 22 червня 1941 р. ОУН, захопивши владу у багатьох районах Західної України, 30 червня 1941 р. проголосила Акт відновлення української державності на Західноукраїнських землях. Укомплектовані соратниками Бандери похідні групи націоналістів понесли у центральні і східноукраїнські землі ідеї Акта 30 червня та Маніфесту ОУН пуд гаслом “Воля народам й людині”, чим викликали гостру реакцію німецьких окупантів. Гестапо приступило до негайних дій і засудило та розстріляло сотні провідних членів ОУН. Бандеру арештували й вимагали відкликати Акт 30 червня 1941 р., але він категорично відмовився і за це був посаджений на півтора року в поліційну тюрму в Берліні, а потім у концтабори Саксенгаузена і Оранієнбурга, де перебував у суворій ізоляції до вересня 1944 р. Розуміючи популярність Степана Бандери, гітлерівці намагались втягнути його в спільні військово-політичні акції, але Бандера залишався незламним. На той час у лісах Волині формувались сотні Української Повстанської Армії, а в Галичині – боївки Української Національної Самооборони, що починали зачіпні бої з окупантами. У грудні 1944 р. провідника звільнили під домашній нагляд, але він утік і з новою енергією почав збирати розпорошені кадри ОУН на закордонні. Після закінчення війни очолив Закордонні Частини ОУН (ЗЧОУН) і на цьому посту залишався до своєї трагічної смерті 1959 р. Бандера був не лише талановитим організатором і політиком, але й теоретиком визвольної боротьби. Український визвольний рух середини XX століття бачився йому у широкому фронті всіх поневолених Москвою народів з опорою на власні сили кожної нації. Він мужньо стояв на позиціях двофронтової боротьби супроти нацистської Німеччини і більшовицької Росії, які нічим не відрізнялись між собою. Бандера “плекав культ збройної сили і мілітарний дух народу”, і всяка м’якотілість щодо ворога була для нього чужою. Ще у далекому 1936 р. на Варшавському процесі він кинув суддям гнівне: “Нас розсудить залізо і кров”. У програмному “Слові до українських націоналістів-революціонерів за кордоном” Бандера чітко з’ясовував зміст і характер ОУН: “Організація Українських Націоналістів (революціонерів) – це визвольна політична організація, що своїм характером, своїми цілями, своїм ідейним змістом і своєю діяльністю істотно відрізняється від усіх українських політичних партій. Її основне завдання і посвята – це боротьба за визволення України, змагання за Українську Самостійну Соборну Державу, що єдина може забезпечити українському народові повну волю, всебічний свобідний розвиток, добробут, соціальну справедливість і справжнє народоправство”. Степан Бандера наголошував на універсальності ідеї націоналізму для всіх націй і народностей світу. Як відомо, в УПА служили воїни і старшини з поневолених російським імперіалізмом народів: казахи, грузини, азербайджанці, білоруси. “Усі вони були великими політиками, – наголошував Провідник, – й воювали за вільний Казахстан, Азербайджан, Грузію, Білорусь (...) цим довершили великого діла: ідейну універсальність націоналізму перетворили в чинну систему революційно-визвольної співпраці. “З етично-морального боку, – учив Степан Бандера, – всякий націоналізм повинен звільнитися від ідей чужоземного поневолення і нести моральну відповідальність за свою діяльність. Хіба мудрість: “Не бажай другому того, чого собі не бажаєш” не є найвищою моральною нормою для цілого людства, кожної нації, кожної людини і одночасно нормою здорового індивідуального націоналізму?” Степан Бандера свою політичну діяльність успішно поєднував з християнською практикою. Особливо звертав увагу суспільства і революціонерів на становище Церкви у майбутній українській державі. Про божевільні експерименти Москви над душею українця він писав, що “більшовицька інженерія в духовній ділянці натрапила в українського народу на такі первні душі, сила яких сягає далі, ніж життя і смерть”. Бандера закликав народ вірити в Бога, Спасителя, черпати з вічноживого джерела стільки сили, скільки їхня душа спроможна сприйняти. “Нам треба не відмежовувати оборону християнської віри і Церкви від національно-визвольних змагань, тільки зосередити головну вагу і головні зусилля довкола тих твердинь, проти яких ворог спрямовує найсильніший наступ”. Як особистість Степан Бандера був легкодоступний у спілкуванні. Чуйність, тактовність, розуміння особистих прикмет кожної людини – ось риси його шляхетної душі. В особистій кореспонденції до друзів і незнайомих, які зневірювались на чужині, він знаходив теплі і щирі слова підтримки: “Пишете, що зневірились у людях, – відповідав він адресату. – Таке буває! Але в кожній людині відшукуйте її шляхетні риси, відшукуйте у своїй особі, запитуйте себе наодинці: “Що доброго потрібно зробити людині? – і чиніть добро, а це Вам багато допоможе перебороти зневіру. Я не вірю, що кожна чесна людина є втіленням зла, а не добра. Я ніколи не вірив і не можу повірити, щоб національно свідомий українець свідомо заподіяв кривду іншому українцеві (..,). Я знаходив для себе розраду і підтримку у щирих молитвах, у яких просив Господа охоронити мою дружину і дітей, а це заспокоювало мою душу і сумління та запалювало мене вогнем надій і сподівань. Нехай Вам Бог допоможе у тяжкому і невідрадному житті на чужині...”. Національний діяч стійко переносив утрату друзів-соратників, які гинули у боротьбі в Україні. Отримавши вістку про загибель Головнокомандувача УПА Романа Шухевича, він у зверненні до “Друзів – українських націоналістів”, опублікованому у газеті “Сурма” за жовтень 1950 р., зголосив: “Наша віра не захиталась, хоча кров з серця вся спливає при одній думці, що Найбільшого, Найкращого в нашому русі вже немає”. У кінці п’ятдесятих – на початку шістдесятих років XX століття Німеччиною, Польщею, Угорщиною прокотилися повстання і заворушення народних мас. В СРСР застрайкували політв’язні концтаборів, і вони вже перестали бути знаряддям страху серед людей. Характеризуючи міжнародне становище, Бандера відзначав, що в радянській країні наступив психологічний злам, коли страх перед більшовицьким терором почав утрачати у народу паралізуючу силу.

Ви, байстрюки катів осатанілих, не забувайте виродки, ніде:-Народ мій є! В його гарячих жилах Козацька кров пульсує і гуде!:am::am::am:[SIGPIC][/SIGPIC]

Будь-ласка, Увійти або Зареєструйтесь, щоб приєднатись до розмови.

  • ZzZ
  • ZzZ аватар Автор теми
  • Елітний учасник
  • Елітний учасник
Більше
16 квіт. 2011 08:12 #64681 від ZzZ
У цей момент він націлював кадри до активізації та готовності вирушити в район безпосередніх дій. Такі групи, навіть малочисельні, можуть відіграти дуже важливу роль, коли вони дадуть революційному процесові влучні гасла, доцільний план і добру стратегію боротьби, – наголошував Провідник. За рік до трагічної загибелі Степан Бандера підготував для вишкільних курсів ЗЧОУН велику працю під назвою “Перспективи української національно-визвольної революції”, в якій закликав актив не чекати на зміни міжнародної ситуації, а, навпаки, своєю працею впливати на її розвиток, зокрема в Україні. Українці в діаспорі справедливо оцінювали заслуги Бандери в боротьбі за добро нації й готові були поповнити лави бандерівського руху. Як справедливо зауважив Дмитро Донцов, Бандера став “символом боротьби на життя і смерть з захланним завойовником”. Самозрозуміло, що більшовицька Москва доклала найбільше зусиль, щоб його фізично знищити. 15 жовтня 1959 р. у Мюнхені руками двадцятивосьмирічного українця з Галичини Богдана Сташинського було здійснено цей злочинний акт. Смерть Степана Бандери, як Симона Петлюри в Парижі, Євгена Коновальця в Роттердамі, Романа Шухевича в Білогорщі, була важкою втратою, водночас і животворною, мобілізуючою й організуючою силою. Вона стала черговим кривавим етапом “на шляху до визволення України, на якому поклали свої голови Найкращі борці”. Похорон Провідника ОУН у Мюнхені вилився у велику дорогу слави, хоч та дорога на цвинтар Вальдфрідгоф була зовсім короткою – всього 500 м. Учасники похорону виставили уздовж неї понад 250 вінків від міжнародних та різних націоналістичних організацій. На жалобних стрічках виднілися написи від міст і країн усіх континентів, куди доля закинула українців: Австралії, Аргентини, Великої Британії, Канади, США. Але найдорожчим написом був лаконічний: “Від безіменних приятелів”. Ще були вінки з написами: “Для нашого українського друга”, “Незламному лицареві”, “Світочеві Духа”, “Великому Синові України” та сотні інших. На смерть Провідника зі словами співчуття рідним, близьким і знайомим відгукнулись понад 900 часописів світу. Загибель Степана Бандери стала великою темою світової преси. Водночас у 800 церквах, каплицях і культурних установах української діаспори відбулися поминальні Служби Божі, панахиди і жалобні сходини. Кожне сказане і написане про Бандеру у цей скорботний час слово коштовною мозаїкою окреслювало велику постать Провідника. Так, Генеральний Секретар Антибільшовицького Блоку народів, великий друг українців, грузин Ніко Накашідзе над гробом свого українського приятеля сказав: “Прийде колись той час, коли у відродженій, вільній і самостійній Україні бандуристи оспівуватимуть у піснях цих мужів, які здобули велич для своєї нації. Між цими мужами Степан Бандера займе своє почесне місце. Ми втратили Великого Провідника і Великого Друга спільної боротьби. Це не перший важкий удар долі в історії наших народів, що їх довелось витерпіти. Народ Степана Бандери житиме вічно й вічно буде живим серед нього його ім’я. Ми горді з того, що стояли разом з ним в одних лавах спільної боротьби”. Підсумовуючи сказане у короткій публікації про Степана Бандеру, відзначимо його як прозорливого і досвідченого політичного керівника, людину, яка здатна була вирішувати стратегічні питання суспільної і політичної боротьби за Українську Самостійну Соборну Державу. Своїм революційним життям, діяльністю і трагічною смертю Степан Бандера увійшов до пантеону Героїв України. Для нас, українців, найбільшою гордістю буде те, коли усіх нас називатимуть бандерівцями, Бандерівці були революційним авангардом XX століття. Бандера у світі асоціювався з Україною. Говорити про Бандеру – це думати про Україну і навпаки. Хай же пам’ять про Степана Бандеру йде з роду в рід, а його життя і безкомпромісна боротьба за волю України служить прикладом для майбутніх поколінь.

Ви, байстрюки катів осатанілих, не забувайте виродки, ніде:-Народ мій є! В його гарячих жилах Козацька кров пульсує і гуде!:am::am::am:[SIGPIC][/SIGPIC]

Будь-ласка, Увійти або Зареєструйтесь, щоб приєднатись до розмови.

  • makar75
  • makar75 аватар
  • Елітний учасник
  • Елітний учасник
Більше
03 трав. 2011 19:38 #65660 від makar75
Это наша гордая история."...уповцы в день годовщины УПА решили преподнести своему «генералу» необычный подарок – 5 голов, отрезанных у поляков. Тот был приятно удивлен как самим подарком, так и находчивостью своих подчиненных.Подобное «рвение» смущало даже видавших виды немцев. Генеральный комиссар Волыни и Подолья обергруппенфюрер Шене просил «митрополита» Поликарпа Сикорского унять свою «паству» 28 мая 1943 года: «Национальные бандиты (курсив мой) проявляют свою деятельность также в нападениях на безоружных поляков. По нашим подсчетам, на сегодня замордовано 15 тыс. поляков! Колонии Янова Долина не существует».В «хронике СС стрелковой дивизии «Галичина», которую вела ее Войсковая управа, имеется следующая запись: «20.03.44 г.: есть на Волыни, который, вероятно, уже в Галичине, украинский повстанец, который хвалится, что своей мотузкой удавил 300 душ поляков. Его считают героем».Поляки издали десятки фолиантов таких вот фактов геноцида, ни один из которых бандеровцы не опровергли. Рассказов же о подобных деяниях Армии Крайовой наберется не более чем на общую тетрадь. Да и ту еще следует подкрепить существенными доказательствами.Причем не обошли вниманием поляки и примеры милосердия со стороны украинцев. К примеру, в Вирке Костопольского уезда Франтишка Дзеканьская, неся свою 5-летнюю дочурку Ядзю, была смертельно ранена бандеровской пулей. Та же пуля задела детскую ножку. На протяжении 10 дней ребенок находился при убитой матери, питаясь зернами из колосков. Спас девочку украинский учитель.При этом он наверняка знал, чем ему грозило подобное отношение к «чужакам». Ведь в том же уезде бандеровцы замордовали двоих украинских детей только потому, что они воспитывались в польской семье, а трехлетнему Стасику Павлюку разбили голову о стену, держа его за ножки.Разумеется, страшная месть ожидала и тех украинцев, которые без вражды относились к советским воинам-освободителям. Районный проводник ОУН Иван Ревенюк («Гордый») вспоминал, как «ночью из села Хмызово привезли в лес сельскую девушку лет 17-ти, а то и меньше. Ее вина заключалась в том, что она вместе с другими сельскими девчатами ходила на танцы, когда в селе стояла воинская часть Красной Армии. Кубик (комбриг войскового округа УПА «Туры») увидел девушку и попросил у Варнака (проводника Ковельского округа) разрешения лично допросить ее. Он требовал, чтобы та созналась, что «гуляла» с солдатами. Девушка божилась, что этого не было. «А я сейчас это проверю», – усмехнулся Кубик, заостряя ножом сосновую палку. Через мгновение он подскочил к пленной и острым концом начал втыкать ей между ног, пока не вогнал сосновый кол в половой орган девушки».В одну из ночей бандиты ворвались в украинское село Лозовое и за полтора часа убили свыше 100 его жителей. В семье Дягун бандеровец зарубил троих детей. Самому маленькому, четырехлетнему Владику, отрубил руки и ноги. В семье Макух убийцы застали двоих детей – трехлетнего Ивасика и десятимесячного Иосифа. Десятимесячное дитя, увидев мужчину, обрадовалось и со смехом протянуло к нему ручки, показывая свои четыре зубчика. Но безжалостный бандит полоснул ножом головку младенца, а его братику Ивасику топором разрубил голову.Из села Волковыя в одну из ночей бандеровцы привели в лес целую семью. Долго издевались над несчастными людьми. Затем, увидев, что жена главы семьи беременна, разрезали ей живот, вырвали из него плод, а вместо него затолкали живого кролика.«Они превзошли своими зверствами даже немецких садистов эсэсовцев. Они пытают наших людей, наших крестьян... Разве мы не знаем, что они режут маленьких детей, разбивают о каменные стены их головки так, что мозг из них вылетает. Страшные зверские убийства – вот действия этих бешеных волков», – взывал Ярослав Галан. С подобным гневом зверства бандеровцев обличала и ОУН Мельника, и УПА Бульбы-Боровца, и правительство Западно-Украинской Народной Республики в изгнании, и Союз Гетманцев-Державников, обосновавшийся в Канаде.

Будь-ласка, Увійти або Зареєструйтесь, щоб приєднатись до розмови.

  • makar75
  • makar75 аватар
  • Елітний учасник
  • Елітний учасник
Більше
03 трав. 2011 19:38 #65661 від makar75
Пусть запоздало, но все же раскаиваются в своих преступлениях и некоторые бандеровцы. Так в январе 2004 года в редакцию «Советской Луганщины» пришла пожилая женщина и передала пакет от своей ушедшей недавно из жизни подруги. Гостья редакции объяснила, что своим визитом она выполняет последнюю волю уроженки Волынской области, активной в прошлом бандеровки, которая к концу жизни переосмыслила свою жизнь и решила своей исповедью хоть на малую толику искупить непоправимый грех.«Я, Вдовиченко Надежда Тимофеевна, уроженка Волыни... Я и моя семья просим простить нас всех посмертно, потому что, когда люди будут читать это письмо, меня уже не будет (подруга выполнит мое поручение).У родителей нас было пятеро, мы все были завзятые бандеровцы: брат Степан, сестра Анна, я, сестры Оля и Нина. Мы все ходили в бандерах, днем отсыпались по хатам, а ночью ходили и ездили по селам. Нам давались задания душить тех, кто укрывал пленных русских и самих пленных. Этим занимались мужчины, а мы, женщины, перебирали одежду, отбирали коров и свиней у погибших людей, скот резали, все перерабатывали, тушили и укладывали в бочки. Однажды за одну ночь в селе Романове задушили 84 человека. Старших людей и старых душили, а детей маленьких за ножки − раз, ударил головкой об дверь – и готово, и на воз. Мы жалели своих мужчин, что они крепко намучаются за ночь, но за день отоспятся и на следующую ночь − в другое село. Были люди, которые прятались. Если мужчина прятался, принимались за женщин...Других на Верховке убрали: жена Ковальчука Тилимона долго не признавалась, где он, и открывать не хотела, но ей пригрозили, и она вынуждена была открыть. Сказали: «Скажи, где муж, и мы тебя не тронем». Она призналась, что в стоге соломы, его вытащили, били, били, пока забили. А двое детей, Степа и Оля, хорошие были дети, 14 и 12 лет... Младшую разодрали на две части, а мать Юньку уже не надо было душить, у нее разрыв сердца случился. В отряды брали молодых здоровых парней, чтобы душить людей. Так, из Верховки два брата Левчукив, Николай и Степан, не захотели душить, убежали домой. Мы приговорили их к казни. Когда поехали за ними, отец говорит: «Берете сыновей – и я иду». Калина, жена, тоже говорит: «Берете мужа – и я иду». Вывели их метров за 400 и Надя просит: «Отпустите Колю», а Коля говорит: Надя, не проси, у бандеров никто не отпросился и ты не выпросишься». Колю убили. Надю убили, отца убили, а Степана живым забрали, две недели водили в хату в одном белье − рубашка и штаны, били шомполами железными, чтобы признался, где семья, но он был твердый, ни в чем не признался, и последний вечер побили его, он попросился в туалет, один повел его, а была сильная метель, туалет был из соломы, и Степан прорвал солому и убежал из наших рук. Нам все данные давали из Верховки земляки Петр Римарчук, Жабский и Пучь....В Новоселках Ривненской области была одна комсомолка Мотря. Мы ее забрали на Верховку к старому Жабскому и давай доставать у живой сердце. Старый Саливон в одной руке держал часы, а в другой сердце, чтобы проверить, сколько еще будет биться сердце в руке. И когда пришли русские, то сыновья хотели поставить ему памятник, дескать, боролся за Украину.Шла еврейка с ребенком, убежала из гетто, остановили ее, забили и в лесу закопали. Один наш бандера ходил за девушками-полячками. Дали ему приказ убрать их, и он рассказал, что сбросил в ручей. Их мать прибежала, плачет, спрашивает, не видела ли я, говорю, что нет, идем искать, идем над тем ручьем, я и мать туда. Нам был дан приказ: евреев, поляков, русских пленных и тех, кто прячет их, всех душить без пощады. Задушили семью Северинов, а дочка была замужем в другом селе. Приехала в Романове, а родителей нет, она плакать начала и давай вещи откапывать. Бандеры пришли, одежду забрали, а дочку живьем в тот же ящик закрыли и закопали. И осталось дома двое ее маленьких детей. А если б детки приехали с матерью, то и они были б в том ящике. Был еще в нашем селе Кублюк. Его направили в Котов, Киверцовский район, на работу. Поработал неделю и что же – отрубили голову Кублюку, а дочку взял соседний парень. Бандеры приказали убить дочку Соню, и Василий сказал: «Идем в лес за дровами». Поехали, привез Василий Соню мертвой, а людям сказал, что дерево убило.Жил в нашем селе Ойцюсь Тимофей. Старый-старый дед, что он сказал, так оно и будет, был то пророк от Бога. Когда пришли немцы, им сразу донесли, что есть такой в селе, и немцы сразу же поехали к старому, чтобы тот сказал, что с ними будет... А он им говорит: «Ничего я вам не скажу, потому что вы меня убьете». Переговорщик пообещал, что пальцем не тронут. Тогда дед им и говорит: «До Москвы вы дойдете, но оттуда будете убегать, как сможете». Немцы его не тронули, но когда старый пророк сказал бандерам, что удушением людей Украины они ничего не сделают, то пришли бандеры, били до тех пор, пока не забили.Теперь опишу про свою семью. Брат Степан был завзятый бандеровец, но и я не отставала от него, ходила везде с бандерами, хотя была замужем. Когда пришли русские, начались аресты, вывозили людей. Нашу семью тоже. Оля договорилась на вокзале, и ее отпустили, но пришли бандеры, забрали и задушили ее. Остался отец с матерью и сестрой Ниной в России. Мать старенькая. Нина наотрез отказалась идти работать на Россию, тогда начальство предложило ей работать секретарем. Но Нина сказала, что советского пера в руках держать не хочет. Ей снова пошли навстречу: «Если ты не хочешь ничего делать, то распишись, что будешь выдавать бандеров, и мы тебя отпустим домой. Нина, долго не думая, расписалась, и ее отпустили. Еще Нина не приехала домой, как ее уже ждали бандеры, собрали собрание парней и девушек и судят Нину: смотрите, мол, кто поднимет на нас руку, со всеми так будет. По сегодняшний день не знаю, куда ее дели.Всю свою жизнь носила тяжелый камень в сердце, я ведь верила бандерам. Я могла продать любого человека, если кто-то что-то скажет на бандеров. А они, окаянные, пусть будут прокляты и Богом, и людьми на веки вечные. Сколько людей порубили невинных, а теперь они хотят, чтобы их прировнять к защитникам Украины. А с кем же они воевали? Со своими соседями, душегубы проклятые. Сколько крови на их руках, сколько ящиков с живыми закопано. Людей вывозили, но они и теперь не хотят возвращаться на ту бандеровщину.Слезно умоляю Вас, люди, простите мне мои грехи» (газета «Советская Луганщина», январь 2004, N 1)...

Будь-ласка, Увійти або Зареєструйтесь, щоб приєднатись до розмови.

  • makar75
  • makar75 аватар
  • Елітний учасник
  • Елітний учасник
Більше
03 трав. 2011 19:40 #65662 від makar75
135 пыток и зверств, применяемых террористами ОУН — УПА к мирному населениюВбивание большого и толстого гвоздя в череп головы.Сдирание с головы волос с кожей (скальпирование).Нанесение удара обухом топора по черепу головы.Нанесение удара обухом топора по лбу.Вырезание на лбу «орла».Вбивание штыка в висок головы.Выбивание одного глаза.Выбивание двух глаз.Обрезание носа.Обрезание одного уха.Обрезание обоих ушей.Прокалывание детей колами насквозь.Пробивание заострённой толстой проволокой насквозь от уха до уха.Обрезание губ.Обрезание языка.Разрезание горла.Разрезание горла и вытягивание через отверстие языка наружу.Разрезание горла и вкладывание в отверстие куска.Выбивание зубов.Ломание челюсти.Разрывание рта от уха до уха.Затыкание ртов паклей при транспортировке ещё живых жертв.Разрезание шеи ножом или серпом.Нанесение удара топором в шею.Вертикальное разрубание головы топором.Сворачивание головы назад.Размозжение головы, вкладывая в тиски и затягивая винт.Отрезание головы серпом.Отрезание головы косой.Отрубание головы топором.Нанесение удара топором в шею.Нанесение колотых ран головы.Резание и стягивание узких полосок кожи со спины.Нанесение других рубленых ран на спине.Нанесение ударов штыком в спину.Ломание костей рёбер грудной клетки.Нанесение удара ножом или штыком в сердце или около сердца.Нанесение колотых ран груди ножом или штыком.Отрезание женщинам груди серпом.Отрезание женщинам груди и посыпание ран солью.Отрезание серпом гениталий жертвам мужского пола.Перепиливание туловища пополам плотницкой пилой.Нанесение колотых ран живота ножом или штыком.Пробивание живота беременной женщине штыком.Разрезание живота и вытаскивание наружу кишок у взрослых.Разрезание живота женщине с беременностью на большом сроке и вкладывание вместо вынутого плода, например, живого кота и зашивание живота.Разрезание живота и вливание вовнутрь кипятка — кипящей воды.Разрезание живота и вкладывание вовнутрь его камней, а также бросание в реку.Разрезание беременным женщинам живота и высыпание вовнутрь битого стекла.Вырывание жил от паха до стоп.Вкладывание в пах — вагину раскалённого железа.Вставление в вагину сосновых шишек вперёд стороной верхушки.Вставление в вагину заострённого кола и пропихивание его до горла, навылет.Разрезание женщинам передней части туловища садовым ножом от вагины до шеи и оставление внутренностей снаружи.Вешание жертв за внутренности.Вкладывание в вагину стеклянной бутылки и её разбивание.Вкладывание в анальное отверстие стеклянной бутылки и её разбивание.Разрезание живота и высыпание вовнутрь корма, так называемой кормовой муки, для голодных свиней, которые этот корм вырывали вместе с кишками и другими внутренностями.Отрубание топором одной руки.Отрубание топором обеих рук.Пробивание ладони ножом.Отрезание ножом пальцев на руке.Отрезание ладони.Прижигание внутренней стороны ладони на горячей плите угольной кухни.Отрубание пятки.Отрубание стопы выше кости пятки.Ломание тупым инструментом костей рук в нескольких местах.Ломание тупым инструментом костей ног в нескольких местах.Перепиливание туловища, обложенного с двух сторон досками, пополам плотницкой пилой.Перепиливание туловища пополам специальной пилой.Отпиливание пилой обеих ног.Посыпание связанных ног раскалённым углём.Прибивание гвоздями рук к столу, а стоп к полу.Прибивание в костёле на кресте рук и ног гвоздями.Нанесение ударов топором в затылок жертвам, предварительно уложенным на пол.Нанесение ударов топором по всему туловищу.Разрубание топором целого туловища на части.Ломание по живому ног и рук в так называемой лямке.Прибивание ножом к столу языка маленького ребёнка, который позже висел на нём.Разрезание ребёнка ножом на куски и разбрасывание их вокруг.Разпарывание живота детям.Прибивание маленького ребёнка штыком к столу.Вешание ребёнка мужского пола за гениталии на дверной ручке.Выбивание суставов ног ребёнка.Выбивание суставов рук ребёнка.Удушение ребёнка накидыванием на него различных тряпок.Бросание маленьких детей живьём в глубокий колодец.Бросание ребёнка в пламя огня горящего здания.Разбивание головки младенца, взяв его за ножки и ударив о стену или печь.Подвешивание монаха за ноги возле кафедры в костёле.Посадка ребёнка на кол.Подвешивание на дереве женщины вверх ногами и издевательство над ней — отрезание груди и языка, рассечение живота, выкалывание глаз, а также отрезание ножами кусков тела.Прибивание маленького ребёнка гвоздями к двери.Вешание на дереве головой вверх.Вешание на дереве ногами вверх.Вешание на дереве ногами вверх и опаливание головы снизу огнём зажжённого под головой костра.Сбрасывание со скалы вниз.Утапливание в реке.Утапливание сбрасыванием в глубокий колодец.Утапливание в колодце и забрасывание жертвы камнями.Протыкание вилами, а после жаренье кусков тела на костре.Бросание на лесной поляне взрослого в пламя костра, вокруг которого украинские девушки пели и танцевали под звуки гармони.Вбивание кола в живот насквозь и укрепление его в земле.Привязывание человека к дереву и стрельба в него как по мишени.Выведение на мороз нагишом или в белье.Душение скрученной намыленной верёвкой, затянутой на шее, — арканом.Волочение по улице тела при помощи верёвки, затянутой на шее.Привязывание ног женщины к двум деревьям, а также рук выше головы и разрезание живота от промежности до груди.Разрывание туловища при помощи цепей.Волочение по земле привязанного к телеге.Волочение по земле матери с тремя детьми, привязанных к возу, запряжённому конём, таким способом, что одна нога матери привязана цепью к возу, а к другой ноге матери — одна нога самого старшего ребёнка, а к другой ноге самого старшего ребёнка привязан младший ребёнок, а к другой ноге младшего ребёнка привязана нога самого младшего ребёнка.Пробивание тела насквозь стволом карабина.Стягивание жертвы колючей проволокой.Стягивание колючей проволокой одновременно двух жертв.Стягивание колючей проволокой одновременно нескольких жертв.Периодическое стягивание туловища колючей проволокой и каждые несколько часов поливание жертвы холодной водой с целью прихода в себя и ощущения боли и страданий.Закапывание жертвы в стоячем положении в землю по шею и оставление её в таком положении.Закапывание в землю живьём по шею и срезание позже головы косой.Разрывание туловища пополам при помощи лошадей.Разрывание туловища пополам привязыванием жертвы к двум пригнутым деревьям и в последующем их освобождением.Бросание взрослых в пламя огня горящего здания.Поджигание жертвы предварительно облитой керосином.Обкладывание вокруг жертвы снопами соломы и их поджигание, делая, таким образом, факел Нерона.Вонзание ножа в спину и оставление его в теле жертвы.Насаживание младенца на вилы и выбрасывание его в пламя костра.Срезание лезвиями кожи с лица.Вбивание между рёбер дубовых кольев.Вешание на колючей проволоке.Сдирание с тела кожи и заливание раны чернилами, а также обливание её кипящей водой.Прикрепление туловища к опоре и бросание в него ножами.Связывание — сковывание рук колючей проволокой.Нанесение смертельных ударов лопатой.Прибивание рук к порогу жилища.Волочение тела по земле за ноги, связанные верёвкой.

Будь-ласка, Увійти або Зареєструйтесь, щоб приєднатись до розмови.

  •  аватар
  • Відвідувач
  • Відвідувач
03 трав. 2011 20:09 - 03 трав. 2011 20:14 #65665 від
Відповідь від у темі Re: Степан Бандера (1.01.1909-15.10.1959)
30 июня 1941 г. Ворвавшийся на рассвете вместе с немецкими передовыми частями в г. Львов батальон "Нахтигаль" под командованием Р. Шухевича в первые дни уничтожил более 3 тысяч львовян-поляков, в том числе 70 ученых с мировым именем. А в течение недели батальон "Нахтигаль" Р. Шухевича зверски уничтожил около 7 тысяч мирных граждан, в частности детей, женщин, стариков. Во дворе Святоюрского собора митрополит Андрей Шептицкий провел богослужение в честь "непобедимой немецкой армии и её главного вождя Адольфа Гитлера". С благословения главы Украинской греко-католической церкви и началось массовое уничтожение мирных жителей Украины бандеровцами, нахтигалевцами, уповцами и вояками дивизии СС «Галычина». Созданный с началом Великой Отечественной войны агентом абвера, членом Черновицкого областного провода ОУН Войновским Буковинский курень (около 500 человек) 22 сентября 1941 г. прибыл в Киев, где с 28 сентября принимал участие в массовом убийстве ни в чем не повинных людей разных национальностей в БАБЬЕМ ЯРУ. Тогда были лишены жизни 350 тысяч человек, в том числе 160 тысяч евреев, из которых 50 тысяч детей! И не просто принимал участие, а был главным исполнителем этого кровавого побоища. За эти зверства и каннибализм, за усердие в служении фашизму Войновскому было присвоено звание майора СС. Среди 1500 карателей в Бабьем Яру было 1200 полицаев из ОУН и только 300 немцев! В начале 1942 года батальон "Нахтигаль" был переформирован в 201-й полицейский батальон СС и во главе с капитаном Шухевичем направлен в Белоруссию для борьбы с партизанами. Это нахтигалевцы стерли с лица земли белорусскую деревню ХАТЫНЬ, волынское село КОРБЕЛИСЫ, в котором убили и сожгли свыше 2800 мирных жителей, в основном детей, женщин, стариков и больных. 9 февраля 1943 г. бандеровцы из банды Петра Нетовича под видом советских партизан вошли в польское село Паросле близ Владимирца Ровенской области. Крестьяне, ранее оказывавшие партизанам помощь, радушно встретили гостей. Вдоволь наугощавшись, бандиты начали насиловать женщин и девушек. Перед убийством им обрезали груди, носы и уши. Потом стали мучить остальных жителей села. Мужчин перед смертью лишали половых органов. Добивали ударами топора по голове. Двум подросткам, братьям Горшкевичам, пытавшимся позвать на помощь настоящих партизан, разрезали животы, отрубили ноги и руки, обильно засыпали раны солью, оставив полуживых умирать в поле. Всего в этом селе было зверски замучено 173 человека, в том числе 43 ребенка. В одном из домов на столе среди объедков и недопитых бутылок самогона лежал мертвый годовалый ребенок, голое тельце которого было прибито к доскам стола штыком. В рот ему изверги засунули недоеденный квашеный огурец. Март 1943 г. В околицах Гуты Степанской, гмина Степань, уезд Костополь, украинские националисты обманом выкрали 18 польских девчат, которых после изнасилования убили. Тела девчат положили рядом, а на них положили ленточку с надписью: «Так должны гибнуть ляшки». 7 марта 1943 г. в округе Теража (уезд Луцк) бандеровцы схватили на пастбище несколько польских детей, которых замордовали в ближайшем лесу. 5 мая 1943 г. в Липниках (уезд Костополь) уповцы трехлетнему Стасику Павлюку разбили голову о стену, держа его за ножки. 8 июня 1943 г. в селе Чертож-Водник (уезд Ровно) уповцы в отсутствие дома родителей замордовали троих детей Броневских: Владислава 14 лет, Елену 10 лет и Генриха 12 лет. 11 июля 1943 г. на село Осьмиговичи во время службы Божьей напали бандеровцы и поубивали верующих. Неделю спустя напали на наше село... Маленьких детей побросали в колодец, а больших закрыли в подвал и завалили его. Один бандеровец, держа младенца за ножки, ударил его головой о стену. Мать того младенца орала, пока ее не пробили штыком. 11 июля 1943 г. Село Бискупичи, гмина Микуличи, уезд Владимир-Волынский. Украинские националисты совершили массовое убийство, согнав жителей в школьное здание. Тогда же зверски убили семью Владислава Яскулы. Палачи ворвались в дом, когда все спали. Топорами убили родителей и пятерых детей, положили всех вместе, обложили соломой из матрасов и подожгли. 11 июля в Калусове (Владимирский уезд) во время резни уповцы замордовали двухмесячного ребенка Иосифа Фили, разорвали его за ножки, а части тельца положили на стол. 1941-1945.at.ua/publ/prestuplenija_oun_u...ennoj_vojny/1-1-0-63
Добавлено в 20:09
Предыдущее сообщение было написано в 20:09
12 июля 1943 г. Колония Мария Воля, гмина Микуличи, уезд Владимир-Волынский. Около 15.00 ее окружили украинские националисты и начали мордовать поляков, применяя огнестрельное оружие, топоры, ножи, вилы и палки. Погибло около 200 человек (45 семей). Часть людей, около 30 человек, живьем бросили в колодец и там убивали их камнями. Кто бежал, тех догоняли и добивали. Во время этой резни приказали украинцу Дидуху убить женщину-польку и двоих детей. Когда он не выполнил приказа, убили его, жену и двоих детей. Восемнадцать детей в возрасте от 3 до 12 лет, которые спрятались на хлебных полях, преступники переловили, посадили на грядчатую телегу, завезли в село Честный Крест и там поубивали, пробивали вилами, рубили топорами. Акцией руководил Квасницкий. 29-30 августа 1943 года по приказу командующего так называемого военного округа ОУН «Олега» на территории Ковельского, Любомльского и Туринского районов Волынской области несколько сот человек УПА под верховодством Стельмащука Юрия вырезали все польское население. Все их имущество они разграбили, а хозяйства сожгли. Всего в этих районах за 29 и 30 августа 1943 года бандеровца вырезали и расстреляли более 15 тысяч человек, среди которых было много престарелых людей, женщин и детей. Они сгоняли поголовно все население в одно место, окружали его и начинали резню. После того как не оставалось ни одного живого человека, рыли большие ямы, сбрасывали в них все трупы и засыпали землей. Чтобы сокрыть следы этой страшной акции, на могилах мы разжигали костры. Так они полностью уничтожили десятки небольших сел и хуторов...» В середине сентября 1943 года бандами УПА в Гороховском и бывшем Сенкивическом районах Волынской области было убито и зарезано около 3 тысяч жителей польской национальности. Характерно, что одной из групп УПА руководил священник автокефальной церкви, находившийся в ОУН, отпускавший грехи своей пастве за учиненные злодеяния. Людей клали на землю рядами, лицом вниз, а затем расстреливали их. Укладывая в очередной раз людей для расстрела, бандеровец выстрелил в 3-4-летнего мальчика. Пуля снесла верхнюю часть его черепа. Ребенок поднялся, начал кричать и бегать то в одну, то в другую сторону с открытым пульсирующим мозгом. Бандеровец продолжал стрелять, а ребенок бегал, пока очередная пуля не успокоила его... 11 ноября 1943 г. по приказу командира Лайдаки одна сотня (рота. Авт.) во главе с Недотыпольским идет на ликвидацию польской колонии Хващевата. Вся колония сожжена, убито 10 поляков... забрано 45 лошадей... Осенью 1943 г. вояки «армии бессмертных» убили десятки польских детей в селе Лозовая Тернопольского уезда. В аллее они «украсили» ствол каждого дерева трупом убитого перед этим ребенка. Как утверждает западный исследователь Александр Корман, трупы прибивались к деревьям таким образом, чтобы создалась видимость «венка». Ю.Х. из Польши: «В марте 1944 г. на наше село Гута Шкляна, гмина Лопатин, напали бандеровцы, среди них был один по фамилии Дидух из села Оглядов. Убили пять человек, рубили пополам. Изнасиловали малолетнюю». 16 марта 1944 г. Станиславщина: группа «Л» и группа «Гаркуша» в количестве 30 лиц уничтожили 25 поляков... 19 марта 1944 г. группа «Л» и уездная боевка в количестве 23 лиц провели акцию в с. Зеленивка (Товмаччина). Сожжено 13 хозяйств, убито 16 поляков. 1941-1945.at.ua/publ/prestuplenija_oun_u...ennoj_vojny/1-1-0-63

Будь-ласка, Увійти або Зареєструйтесь, щоб приєднатись до розмови.

Час відкриття сторінки: 0.139 секунд
0
репостів
0
репостів