Треба відійти від негативу і припинити залякувати самих себе.

  • Oleksandr
  • Oleksandr аватар Автор теми
  • VIP шепетівчанин
  • VIP шепетівчанин
Більше
17 бер. 2015 21:35 - 18 бер. 2015 09:05 #96730 від Oleksandr
Цю актуальну для Шепетівки статтю хотів викласти раніше, але деякі люди ніби навмисно "не дають відійти від негативу" і тоді теж приходять думки типу: "та пішли вони всі!". І забуваєш що хотів зробити. Але люди бувають різні і обставини в житті бувають різні. Обставини міняються, інколи навіть і люди міняються. І тоді радієш що помилявся в комусь...
В різних районах Шепетівки люди живуть по-різному, це характерно для всіх міст. Одні райони чисті, зелені, спокійні. Інші щільно забудовані і перетворилися на такі собі бізнесцентри. З ініціативами в різних районах теж по-різному і ініціативи різні. Думаю, багатьом цікаво буде прочитати цю статтю. Це стосується не лише міста, можливо в районі теж є цікаві ідеї, для втілення яких потрібна лише критична маса ініціативних людей...
Анна Григораш, УП
У свідомості більшості киян "Пейзажка" асоціюється з ім’ям автора дивовижних фігур котів скульптора Костянтина Скритуцького. Однак мало хто знає, що друге життя Пейзажній алеї подарував київський бізнесмен Володимир Колінько. Спершу він садив у сквері липи, а потім надихнув на перетворення міського простору місцевих мешканців, активістів, бізнесменів.
Будувати дитячий майданчик замість гаражів на Пейзажці Колінько замовив Скритуцькому, з яким на той час вже плідно співпрацював.
"Всі знають, хто такий Гауді, але ніхто не згадує мецената Гуеля, який все життя підтримував митця", - каже Колінько. І додає: це нормально, він звик бути в тіні.
Представити Колінька одним словом важко - він меценат, письменник, філософ, київський активіст. Кандидат фізико-математичних наук, колишній співробітник київського Інституту кібернетики, він створив успішну компанію з розробки навігаційних карт. Паралельно корінний киянин багато років займається облаштуванням міста.
Для втілення своїх ідей Колінько створив благодійний фонд "Київська ландшафтна ініціатива", який ініціював та підтримав десятки проектів. Найвідоміші серед них – скульптури Їжачка в тумані, Балерини, Віслючка, пам’ятник київському інтелігенту.
"Я купив цього дивного птаха на барахолці. Що за птах, їй Богу, не знаю. Але його вигляд мені дуже сподобався. Я побачив у ньому інтелігента", - демонструє Колінько бронзову статуетку і справді дивного птаха з похиленою головою. Цей образ втілився у черговій скульптурі, встановленій у сквері на розі Великої Житомирської і Гончара. Саме сюди виходять вікна кабінету Колінька.
Направляємося в парк одразу після інтерв’ю. До "інтелігента" пан Володимир водить усіх своїх гостей. По дорозі розповідає, як правильно "домовлятися з ЖЕКом" про висадку дерев, як їх захищати від шкідливої солі, якою взимку посипають київські дороги.
"Українська правда. Життя" пропонує розмову з Коліньком про мешканців і їхню роль в облаштуванні міського простору, про те, чи варто українцям сподіватися на владу, а також про зміни в свідомості людей, які приводять до змін в країні.
"ЯКЩО ЛЮДИНА ГОТОВА РОБИТИ КОРИСНІ РЕЧІ, НЕ ЧЕКАЮЧИ ВИЗНАННЯ, ВОНА ОТРИМУЄ ШЛЯХ ВПЕРЕД"
- У Києві майже щодня відбуваються акції протесту проти чергових забудов. Однак мало прикладів, коли мешканці об’єднуються навколо облаштування спільного простору. На Пейзажці свого часу сталося саме це. Ви були одним з ініціаторів будівництва сквера з котами. Чому і як все почалося?
- Перед тим, як говорити про те, що відбулося на Пейзажці, я хочу звернути увагу на потребу суспільства в подібних перетвореннях. Такі дії потрібні не лише споживачам, але й людям, які можуть робити щось корисне в майбутньому. Якщо ми це усвідомимо, буде значно легше.
- Мені здається, що для того, щоб це усвідомило суспільство, потрібна критична маса людей, яким не все одно. За вашими відчуттями, вона вже сформувалася?
- Цих людей не так мало, хоча не можна сказати, що сформувалася критична маса. Хтось приходить, хтось розчаровується, хтось іде… От я вам розповім свою історію, і ви зрозумієте, як це відбувається.
У 2000 році я усвідомив, що Київ вбивають. Була друга каденція Омельченка, почалися забудови, старі будинки зносили. Я зрозумів, що у мене є потреба щось робити. Почав з того, що садив дерева на вулицях. Купив липи, домовився, дві з них посадив на Пейзажній алеї. А потім одного дня прийшов і не знайшов їх на місці. Ці липи вирвали з корінням і викинули в урвище – на асфальті лишився слід.
Це був удар: "Ну, як так може бути, я для людей, а вони… Та пішли вони всі!". Але я ще раз подумав і вивів для себе формулу, яку пропоную всім, хто починає щось робити: любити людей такими, які вони є і нічого від них не чекати. Якщо людина до цього готова, вона отримує шлях вперед. Якщо вона буде мучитися і вимагати визнання від суспільства, нічого з цього не буде, краще не братися за справу взагалі.
Я знаю достатньо багато людей, які щось роблять, але вимагають визнання, а коли його не отримують, розчаровуються: люди погані, суспільство не таке, нічого не буду робити.
- Якщо повернутися до Пейзажки, як люди почали об’єднуватися? З чого усе почалося?
- З боротьби! (сміється). Ця історія відома. Знищили не тільки мої липи, але й гаражі, вирили котлован, показали всі дозволи, "все законно". Але люди вперлися. Потім підтягнулася молодь, "Збережи Старий Київ", і почалася боротьба. Це була типова історія: один суд тягне в один бік, інший – в інший. Ми ще тоді були наївні і думали, що рішення суду може бути остаточним (сміється).
В якийсь момент терези хитнулися в сторону громадськості, і гаражні кооперативи, які спершу знесли, знову повернулися. Це виглядало жахливо – будівельний майданчик, все перекопано, бетонні коробки. Тоді гаражники звернулися до мене: "Що тут можна зробити?".
- Ви самі брали участь в акціях протесту?
- Ні, мені більше подобається будувати, перетворювати. Я підтримував активістів, але не занурювався в боротьбу. Тоді я вже працював зі Скритуцьким, ми поставили кілька вуличних скульптур, наприклад, у Чкалівському скверику ("Мавка", "Риба", "Крокодил" - УП). Була ідея подовжити життя засохлим деревам, щоб їх не спилювали повністю.
Я сказав Костянтину: "Подумай, що можна зробити", і він придумав тих котів. Потім я підключився з ідеями, наприклад, вигадав Маленького принца як символ, який охороняє дитинство. Потім з’явився проект "Аліса в країні чудес".
Не все, що є на Пейзажці сьогодні, мені подобається, але це нормально: місце стало відомим де-факто і кожен хоче там щось зробити. Я ставлюся до цього філософськи: якщо це буде щось погане, воно відімре, якщо добре – приживеться.
- Розкажіть, як ви співпрацюєте з владою. Для багатьох проектів потрібні узгодження, дозволи
- Ми намагаємося не конфліктувати. Але я не переймаюся дозволами. Іноді ми ставимо якусь скульптуру, а нам кажуть: "Знесемо". Ну, зносьте. З "Зеленбудом" ми дружимо. Звісно, ми виконуємо їхню роботу і говоримо: "Кажіть, що це ви робили" (сміється).
- Ви самостійно фінансували ці проекти чи збирали гроші з громади?
- Фінансував не лише я, а й багато інших бізнесменів. Я впевнений: все, що робиться з добром, не може бути поганим, а те, де є присмак бізнесу…
- Але з точки зору ефективності будь-які інфраструктурні зміни не мають бути просто подарунком громаді. Мешканці повинні теж відчувати свою відповідальність за результат. Скажімо, меценат будує дитячий майданчик, але люди мають вкласти або трохи грошей, або зусилля, принаймні посадити кущі…
- Так, звісно. Це ж стара історія: якщо тобі щось дісталося безкоштовно або без зусиль, то ти це не цінуєш. Відносно мене, то я роблю те, що можу і хочу. Можу когось долучити – долучаю, люди дають гроші. Але у мене нема часу та інфраструктури, щоб збирати гроші з людей.
Мені цікаво виступати менеджером: якщо я когось надихнув і він почав будувати якісь речі, я своє завдання виконав.
- Яким чином налаштувати людей на конструктивні перетворення, як ви це робите?
- Суспільство ще формується, тому немає якогось однозначного рецепту: "треба так і ніяк інакше". Я намагаюся не сильно виступати публічно, говорити про своє меценатство, тому що я фізично не можу втілити всі ідеї. Я повинен буду з усіма спілкуватися, допомогти, інакше буду поганим. Багато людей думають, що їхні ідеї найкращі і всі повинні їх виконувати.
Тому треба започатковувати якісь основи. Тут важливе розуміння: людей з ідеями багато, а втілювати їх – фінансово, організаційно - можуть одиниці. Але ці одиниці мають це робити. Навіть якщо їхні гроші пропадуть або їх вкрадуть, у свідомості вже будуть зміни.
Взагалі я вважаю, що трансформація суспільства на краще можлива через зміну і покращення простору, в якому живуть люди. Тобто всі ці інфраструктурні речі змінюють суспільство. Не так очевидно, як якби я чи хтось був президентом, мав усі важелі, але це не менш дієво, хоча і розтягнуто в часі.
- Ви кажете, що не зважаєте на дії влади і просто робите те, що можете. Але опоненти вам заперечать: коли ми все робимо за владу, ми її привчаємо до безвідповідальності. А ще ми платимо податки і маємо право вимагати справжнього, а не міфічного "покращення".
- Зараз можна сказати, що влада не робить нічого. Хіба що під якісь вибори. Якщо влада не заважає, це вже добре. Але моя ідея – це самоврядування. Якщо я не роблю тому, що це не робить влада, а влада не робить тому, що вона ніколи нічого не робила, не робить і ніколи не робитиме, то що, жити без змін?
Кожен обирає свій шлях. У літературі та історії все вже сказано. Знаєте, як у Булгакова, коли Воланд каже: "У світі багато теорій. Кожна теорія варта іншої. Серед них є і така, що кожному буде дано по його вірі". Ти віриш у добро – ти його отримуєш, не віриш – не буде тобі добра, все.
- Тобто універсальних рецептів змін не існує?
- У всіх є ідеї і всі шукають, як їх реалізувати. В житті взагалі немає нічого однозначного. Є тренди, напрями. Над усім стоять принципи. Найбільш відомі принципи – це 10 заповідей. Суспільна мораль.
Скажімо, ми звикли до того, що перед інвестором всі мають стати на коліна. А хто такий інвестор? Це людина або фірма, яка вкладає гроші з метою отримання прибутку. Але до чого його прибуток до того, що потрібно суспільству? Якщо наші цілі співпадають – добре. Якщо ні, то інвестор має піти зі своїм прибутком подалі. Якщо ця людина отримає мільйони і кудись зникне, нам з цього що?
Розумієте, що таке громадський простір? Кожен його сприймає як якусь незрозумілу територію, не свою. Але він на нас дуже впливає, бо ми проводимо там багато часу, плюємося на тих, хто плюється на вулиці і так далі (сміється).
Кожен облаштовує свою квартиру, дім, але не розширює свою свідомість на вищий рівень. Для цього люди повинні спілкуватися, але не на негативі.
Наші люди роз’єднані, вони більше говорять про негатив – погані сусіди, суспільство, влада. Це природна річ: коли людина говорить про негатив, вона більш захищена. А для того, щоб говорити про позитив, треба піднятися на щабель вище. Але відійти від негативу треба, бо зараз ми один одного залякуємо.
Завдання ЗМІ – зліпити такий простір. Треба намагатися це робити. Знову таки, не для когось, а для себе.
"У ВЛАДІ МАЛО НЕЗАЛЕЖНИХ ЛЮДЕЙ. ВОНИ ВНУТРІШНЬО ПОВ’ЯЗАНІ СВОЇМИ СТАТКАМИ"
- У вас є власне бачення розвитку Києва? Яким він має бути?
- В першу чергу Київ повинен зберегтися. Кажуть, вже пізно. Але ніколи не пізно. Поки ми живі, ніщо не вирішено остаточно.
Щоб правильно розвивати місто, потрібно зрозуміти його місію. Якщо ми хочемо, щоб всі історичні будинки були знесені і побудовані торгово-розважальні комплекси, щоб хтось отримував прибутки – це одне. Але Київ – це місто, де народилося християнство, це історичне, ландшафтне місто. Мені здається, що доля України вирішиться в Києві, тому я бачу велику його місію. Принаймні, не бачу його забудованим.
Я спілкуюся з багатьма чиновниками. Ніхто не хоче нічого поганого, але вони внутрішньо зв’язані своїми статками. Що, вони не хочуть, щоб їхні діти бавилися в парках? Хочуть. Але після того, як отримають свій прибуток. Хіба забудовник хоче такого міста? Ні. Він навіть готовий боротися за благоустрій, але не там, де він будує, а десь в іншому місці.
Всі чиновники пов’язані одне з одним. У владі дуже мало незалежних людей. Влада вже стала якимсь абстрактним поняттям. От була нормальна людина, прийшла у владу – все, починає генерувати якісь ненормальні думки.
- Ви спостерігали вже певну еволюцію київської громади, активістів. Щось змінюється у свідомості людей, вони виходять на інший рівень, про який ви кажете?
- Так, звісно. Але потрібна дуже велика робота. Серед активістів хтось приходить, хтось іде, хтось втомлюється боротися. Багато людей думають, що якщо вони зробили якийсь громадянський вчинок, то суспільство одразу має їх оцінити. Якщо не оцінює, то суспільство погане. Як мінімум, ці люди відходять від боротьби, максимум – виїжджають за кордон. Влада суспільства відштовхує своїх активних членів, які можуть щось змінити.
Але я не погоджуюсь, що нинішнє покоління якесь не таке. Це освічені люди, які багато подорожують. Так, є інша біда – цинізм. Коли такі молоді люди, не маючи достатнього культурного, вікового, життєвого цензу, отримують владу, ох вони можуть багато чого наробити. Їм здається, що вони вже вхопили бога за пазуху, і тут вже тільки бабло…
Але я сподіваюся, що все це буде змінюватися на краще. Тому ці ідеї треба постійно кидати в суспільство, принаймні морально підтримувати людей, які йдуть цим шляхом.
Last edit: 18 бер. 2015 09:05 by Oleksandr.
Ці користувачі подякували: Dj Os, Алої3
  • Dj Os
  • Dj Os аватар
  • Адміністратор
  • Адміністратор
  • Редактор
Більше
17 бер. 2015 23:18 #96736 від Dj Os
Нажаль рівень самоорганізації у шепетівчан катастрофіно низький. Я був би щасливий, якби люди брали приклад зі статті вище
Ці користувачі подякували: Oleksandr
  • Oleksandr
  • Oleksandr аватар Автор теми
  • VIP шепетівчанин
  • VIP шепетівчанин
Більше
18 бер. 2015 08:49 - 18 бер. 2015 08:53 #96744 від Oleksandr
Місто – це мешканці. Як львів’яни будують сквери і рятують пам’ятки, не чекаючи влади.
Відреставрована історична пам’ятка, новий сквер на місці, де раніше була парковка, звільнені від машин тротуари для проходу пішоходів, таблички з назвами зупинок – це лише частина громадських ініціатив, які були реалізовані у Львові протягом останніх двох років.
Проекти розробляються не у кабінетах чиновників, а на міських форумах і у соцмережах. Гроші не вибиваються з бюджету, а збираються від небайдужих людей на картки активістів. Так львів’яни облаштовують міський простір, не чекаючи, поки цим займеться влада або забудовники.
Активісти рухів "Дайте пройти", "Lypneva.com" і "Врятувати Меркурія", з якими зустрівся кореспондент "Української правди. Життя", переконані: місто – це власність мешканців, і лише вони мають право вирішувати, як його облаштовувати.
ЛЬВІВ’ЯНИ, ЯКІ БУДУЮТЬ СКВЕРИ І ДИТЯЧІ МАЙДАНЧИКИ
- Люди якось звикли, що у Львові все має бути історичним. Ось, дивіться, чергове "покращення". З будинку зробили таке собі старовинне "псевдо": пофарбували у персиковий колір, заштукатуривши цеглу, поставили пластикові вікна, і ще ковку додали. У нас чомусь дуже люблять цю ковочку, - вказує на черговий архітектурний об’єкт урбаніст Дем’ян Данилюк.
Його екскурсія, присвячена позитивним змінам, що відбуваються у місті завдяки громаді, поступово перетворюється на прогулянку трущобами з тематикою "рагулізми Львова". Через певний час зауваження і критика міського простору викликають легке роздратування і снобізм типового киянина: "Нам би ваші проблеми".
Втім, після чергового "занурення" у міське середовище починаєш відчувати, про що йдеться: Львів - це не лише старовинна архітектура, австрійська бруківка і смачна кава, яким його звикли бачити туристи. Це ще й вузенькі тротуари, захаращені літніми терасами кафешок і запруджені людьми, застарілий громадський транспорт та історичні будинки, які в буквальному сенсі сиплються львів’янам на голови.
Зупиняємося біля чергового джипа, припаркованого на тротуарі.
- Подивіться, під’їхав під самий ресторан і перегородив прохід. От у нас всі так мислять: навіть якщо буде вільне місце за 100 метрів, я все одно припаркуюся під самими дверима, щоб бачити машину з вікна, - обурюється Дем’ян, одночасно фотографуючи джип.
За деякий час активіст викладе фото "злісного порушника" у Facebook і збере сотні лайків. 24-річний Дем’ян Данилюк – засновник громадської ініціативи "Lypneva.com" і активіст ще однієї спільноти "Дайте пройти", що бореться з незаконним паркуванням на вулицях Львова.
Нещодавно діяльність Дем’яна та інших активістів "Липневої" увінчалася успіхом. На площі Галицькій, де раніше була незаконна стоянка, з’явилося кілька лавочок із зеленими деревами і кущами. Спільнота ініціювала та розробила проект, погодила його з владою, а також знайшла інвестора.
Підходимо до скверу активістів. Місця зовсім небагато – початковий план встановити три клумби з деревами не спрацював. Тротуару вистачило лише на два бетонних кільця, в які висаджені клени. Вони ж виконують функцію лавочок. Зате звільнилося місце для велопарковки. Сквер одразу окупували мами з візочками, діти кидаються одне в одного камінцями і бігають навколо клумб. На парковці стоїть велосипед.
- Ну що тут розповідати. Все просто. Ідеї, як краще облаштувати цей майданчик, збирали на форумі. Наш архітектор Олександр Шутюк зробив макет, підключилися журналісти, і якось все закрутилося, - розповідає Дем’ян, нервово спостерігаючи за грою малюків у камінці, - Потім я прийшов до міськради…
Як і у великих містах в Шепетівці існує проблема з паркуванням на тротуарах...
Це лише початок статті. Хто зацікавився ініціативами львівян, може прочитати весь текст.

life.pravda.com.ua/society/2013/09/4/137784/
Долучення:
Last edit: 18 бер. 2015 08:53 by Oleksandr.
Ці користувачі подякували: Dj Os
  • Oleksandr
  • Oleksandr аватар Автор теми
  • VIP шепетівчанин
  • VIP шепетівчанин
Більше
19 бер. 2015 10:22 #96773 від Oleksandr
Зовнішній вигляд сіл, селищ та міст області – спільна справа влади і людей, вважають в Одеській обласній державній адміністрації. Таким чином ще в 2013 році, по всій території Одеської області, зокрема і в самому місті Одеса, стартували так звані «суботники». Тобто, мешканці у вільний від роботи день власноруч наводять порядок біля свого помешкання.

Однією з перших територій, де пройшов такий «суботник», став мікрорайон «Південний Б», який, до речі, є першим в списку виконання заходів обласної програми розвитку соціальної інфраструктури обласного центру Одеської області в м. Одеса на 2013 - 2016 роки в рамках ініціативи Одеської ОДА «Народний бюджет».

На «суботники» виходять як місцеві жителі, так і працівники Одеської обласної державної адміністрації, і спільними зусиллями очищають територію від сміття, фарбують та лагодять все те, для чого потрібні не стільки гроші, скільки власна ініціатива жити в комфорті та чистоті.

Одесити не менш креативні ніж кияни і львівяни, але згадав саме про цю їх ініціативу, яка весною є дуже актуалью. Чисто не там, де прибирають, а там, де не смітять, але завжди знайдуться ті хто це робить, в прямому і переносному сенсі, тому такі ініціативи потрібні...
  • Oleksandr
  • Oleksandr аватар Автор теми
  • VIP шепетівчанин
  • VIP шепетівчанин
Більше
29 бер. 2015 12:43 - 30 бер. 2015 12:09 #96921 від Oleksandr
Чернівці – один із найкрасивіших обласних центрів Західної України. Чвертьмільйонне місто, що розкинулося на берегах Прута, найбільші патріоти воліють величати “маленьким Парижем”.
Уперше Чернівці згадуються у феодальній грамоті молдавського господаря Олександра Доброго, яку він видав львівським купцям 8 жовтня 1408 р. Ця дата нині відзначається як День міста.
Однак, початок свій Чернівці беруть з давньоруської фортеці, що проіснувала на лівому березі Прута до 1259 р. і була зруйнована на вимогу монголо-татар.
Від фортеці залишилися земляні вали та рови у західній околиці Чернівців і назва міста. Вона нібито походить від старославянського слова “черн” тобто “чорне місто”, бо фортечні стіни, збудовані з дуба і чорнозему, були чорними.
Пріорітетною сферою діяльності у Чернівцях завжди була торгівля. Ставши в середині 14 ст. частиною Молдавії, Чернівці тривалий час залишалися великим митним пунктом на важливому торговельному шляху зі Львова до Сучави. Це були благодатні часи для купців і бояр, котрі орендували мита і отримували великі прибутки.
З 1457 р. місто стало центром проведення ярмарків для всього регіону. Найвідомішим з них був Петрівський. Починаючи з 1786 р. він щороку проводився у першій половині липня. Тоді сюди з’їжджалися купці з різних країн Європи.
Часи змінилися, але Чернівці й надалі славляться своїм базаром. На знаменитий Калинівський ринок, що працює постійно, збираються перекупники мало не з усієї України.
Ще 200-250 років тому Чернівці були дуже невпорядкованими. Місце теперішнього залізничного вокзалу займали непролазні болота, а там, де нині знаходиться драмтеатр, шумів густий ліс.
Ознак європейського міста Чернівці починають набувати з середини 19 ст. Саме тоді тут зявилася перша лазня і запрацював телеграф, пожвавилося містобудування.
Впевненим кроком Ченівців у Європу нащадки особливо завдячують другому автономному бургомістрові Антону рицарю Коханівському фон Ставчану. За його правління були збудовані ряд архітектурних споруд, якими уславилося місто, зокрема, міський театр.
З часів феодалізму стоїть у Чернівцях Миколаївська церква, зведена 1607 р. з дубових брусів і вкрита гонтою. Зовні вона нагадує просту селянську хату, але має маківки з хрестами.
Є в місті деревяна Вознесенська церква кінця 17 ст. з дзвіницею і Георгієвська церква 1766 р. з давніми фресками на внутрішніх стінах.
Багато цікавого можна відкрити для себе у історичному і народному музеях, музеї мистецтв, меморіальних музеях О.Кобилянської і Ю.Федьковича.
А перлиною Чернівців є колишня резиденція буковинських митрополитів, збудована за проектом відомого чеського архітектора Йозефа Главки у 1862-1882 рр. Нині тут головний корпус Ченівецького державного університету ім. Федьковича.
Саме сюди найперше радять завітати гостям міста. А вже звідти вузенькі старовинні вулиці поведуть вас далі й далі…

Чернівці зі своїми форумами, фестивалями були і залишаються одним з культурних центрів України, а сьогодні стали ще й одним з центрів політичного життя країни. І щоб краще розуміти ініціативи, які йдуть з міста потрібно знати його історію.
Last edit: 30 бер. 2015 12:09 by Oleksandr.
  • Oleksandr
  • Oleksandr аватар Автор теми
  • VIP шепетівчанин
  • VIP шепетівчанин
Більше
07 квіт. 2015 16:16 - 07 квіт. 2015 16:22 #97101 від Oleksandr
Урочисте відкриття нового залізничного вокзалу в Чернівцях відбулось 30 листопада 1909 року, а фундамент майбутнього архітектурного шедевру було закладено 16 вересня 1906 року. Роботи тривали більше трьох років. Збудовали його у стилі модерн. Композиція будівлі симетрична. Вона являє собою 2-поверховий витягнутий прямокутник з підвищеною центральною частиною.
А ще раніше у 1905 р. в центрі міста на сучасній Театральній площі було відкрито новий театр, споруджений за проектом віденських архітекторів. На світлині місце перед театром ще порожнє; це свідчить про те, що цю світлину було зроблено відразу після того, як у 1905 р. було завершене спорудження театру. Тепер на цьому місці стоїть пам'ятник українській письменниці Ользі Кобилянській.
Можливості викласти світлини з основним текстом не було, а коли вже побачив їх, то не зміг не викласти...
Долучення:
Last edit: 07 квіт. 2015 16:22 by Oleksandr.
Ці користувачі подякували: Dj Os
Час відкриття сторінки: 0.287 секунд