Як у нас з культурою чайових.

Чим українці відрізняються від іноземців і скільки не соромно дати ”на чай”.

На відміну від інших країн, де чайові вважаються обов’язковою нормою і платяться таксистам, коридорним, офіціантам, швейцарам, перукарям, у нас вони і досі залишаються переважно елементом ресторанної субкультури. І тут простежується парадокс – про щедрість словянської душі за кордоном ходять легенди. Однак якщо запитати рідних українських офіціантів (не кажучи про барменів чи таксистів), вони знають чимало випадків, коли навіть посидівши на кількасот доларів у ресторані, українець може не залишити ані копійки ”на чай” або залишити кілька гривень. Однак є й такі, хто, попивши кави з тістечком, залишає чайових… 50$. Журнал ”Контракти” вирішив дослідити, що у нас трапляється частіше – жлобство чи навпаки – марнославство в особливо великих розмірах і чи є золота середина. До дослідження залучили рестораторів, офіціантів, соціологів. Результати виявилися невтішними.

Статистика каже: найбагатші – не означає найщедріші.
Соціологи КМІСу провели спеціально для ”Контрактів” телефонне опитування населення Києва про його “чайову” активність. Загалом опитано 488 респондентів з різним рівнем доходів . Зясувалося, що половина усіх опитаних звикли залишати гроші ”на чай” і знають про ”неписаний міжнародний стандарт чайових” – 10% від вартості послуг. На питання “Чи залишаєте ви чайові?” серед респондентів з місячним доходом до 100$ “так” відповіли 36%, з доходом 100-200$ - 68%, 200-300$ - 57%, понад 300$ - 67%. Спостерігається цікава тенденція: розмір чайових не є пропорційним рівню доходів. Серед людей з невисокими доходами (до 100$ на місяць) є такі, що залишають до 5% чайових, а є такі що залишають 25% від загальної вартості послуг. Найщедрішими виявилися респонденти з групи з місячним доходом 200-300$ майже половина з них залишають “на чай” близько 25%. А ось найзаможніша верста – з місячними доходами понад 200$ - займає одну з перших позицій серед тих, хто залишає ”на чай” менше 5% від загальної вартості послуг. Висновків може бути кілька: або щедрої душі українці просто якимось дивом не потрапили до нашого опитування, зокрема, через не чисельність людей “з можливостями” щодо загальної кількості населення. Варіант другий: ми не знаємо, від яких сум залишають чайові респонденти з високим рівнем доходів. Може, там такі суми, що й 5% - немало. Бо коли ти поїв на 20$, залишити 2$ не проблема. А ось якщо посидів на 200$, то залишити офіціанту 20$ ніби і шкода… І висновок третій і останій – що заможніша людина, то вона ощадливіша. То, може, тому вони й багаті?..

Читачі ”Контрактів”, як виявилося, залишають чайові не лише в ресторанах, а й у хороших перукарнях, салонах краси і навіть у таксі. Які можна зробити узагальнення? Звичайно, розмір чайових залежить від настрою і якості послуг і, як це не банально звучить, від виразу обличчя людини, яка надає послуги. Тобто, клієнтові за великим рахунком байдуже до особистих якостей та інтелектуальних здібностей офіціанта в ресторані, але якщо той підходить до тебе з виразом глибокої печалі і скорботи, не хочеться не те що “на чай” давати, а й взагалі замовляти щось з меню. Офіціанти різних столичних ресторанів та кафе, з якими поспілкувався автор цього матеріалу, розповіли, що в середньому, розмір чайових справді коливається в межах 5-10% від загальної суми (чим більша сума тим менший відсоток!). Щодо крайнощів, то вони засвідчили, що надміру щедрі клієнти зустрічаються значно рідше, аніж такі, що пообідавши чи повечерявши на кругленьку суму залишають кілька гривень. Взагалі, треба сказати, спілкування з рестораторами виявилося справою непростою. В більшості столичних закладів нам відповідали незмінне – “Директора немає, телефонуйте пізніше”. А в одному ресторані, коли гостева нарешті погодилася поділитися своїми спостереженнями, розповіла, що, за її спостереженнями, про класичні 10% чайових знає приблизно третина клієнтів, це переважно постійні відвідувачі, які завжди залишають непогані чайові. На запитання, чи зустрічаються такі, що “на чай” дають жалюгідні копійки, відповіли, що таких нажаль багато. Інший співрозмовник, бармен з крутого і модного ресторану сказав, що половина відвідувачів лишають чайові, але не завжди це 10% чи навіть 5%. Часто набагато менше. Звичайно, зустрічаються і дуже щедрі клієнти, зазвичай іноземці. А частина наших співвітчизників, навіть завсідників ресторану, взагалі нічого не залишають “на чай”. На його думку, справа навіть не у відсутності культури. “Це їхня принципова життєва позиція, - каже він, це люди, які часто бувають за кордоном, бачать як це робиться там і певно не хочуть здаватися гіршими за інших, але вдома не вважають за потрібне давати чайові або дають мало”. Господар іншого столичного ресторану, який попросив його не називати, пояснив це тим, що дехто з клієнтів сприймає чайові, як милостиню, а не як винагороду за відмінну роботу.


Недавно довелося побачити як працює одне зі згаданих правил. Якщо люди працюють з виразом глибокої печалі і скорботи, не хочеться не те що “на чай” давати, а й взагалі замовляти щось. І навпаки, якщо люди, працюючи, до кожної дрібнички підходять з ентузіазмом, то в них навіть в такі скрутні часи є робота.

Дослідження проводилися в столиці до погіршення економічної ситуації в країні, але будуть цікавими багатьом. Тим, хто надає перераховані послуги і тим, хто хоче, щоб їх не обраховували і хоче отримувати якісні послуги. Такою послугою є і неупереджена, збалансована, найсвіжіша інформація з можливістю обговорити актуальні теми на форумі. Я вже писав, що власники ресурсу мають переконувати людей.
Ось приклад, як це потрібно робити… )

Аліксандер, харош копіпастити.
Там ще тема про "проблеми бізнесу, ... в Шепетівці" досі чекає повернення (після свят) топікстартера в обговорення.

Тебе самого потрібно вчити і вчити, одну тему вже засмітив, там і самовиражайся. Дивуюся звідки такі прогалини...

ПС. Хлопці, ви ображаєтеся, як маленькі діти. В мене й думки не було образити вас фразою "працюють з виразом глибокої печалі " і лише тепер зрозумів причину такої реакції. Ви не такі вже й важливі персони. І фраза "недавно довелося побачити як працює одне зі згаданих правил" стосується не вас, а рельного бізнесу. Ось бачете все вам пояснив, а якби хотів вас задіти, я б усього цього не розжовував.
Люди створили тему про кнопку подяки ось я і виклав цей текст.

Если заказа больше чем на 100 гривен, оставляю 10%, если заказа на овер дофига, больше 100 гривен не оставляю лично с своего кошелька. Вот как-то так.

У більшості країн стандарт чайових – 10% вартості всього замовлення. Лише в Японії таке грошове заохочення взагалі заборонене і вважається образою. У Голандії, Німеччині, Австрії та Фінляндії великі чайові вважаються марнотратством. Там офіціантам залишають 3-6% від замовлення. Найбільше чайових потрібно давати у Бельгії і Франції. Якщо їх буде недостатньо, офіціант чи таксист може образитися і навіть “влаштувати сцену” занадто економному клієнтові. У цих країнах варто залишати 12-15% чайових від суми замовлення. У США елітою серед обслуговуючого персоналу є бармени, їм залишають 15% від замовлення. Менша сума вважається просто ганебною.
У барах Великої Британії на чай не залишають, а в ресторанах дають 10% від замовлення. В Італії чайові вносяться у рахунок і обкладаються податком разом з офіційною зарплатою. У Китаї чайові прийнято давати ще до того, як почнете їсти. А в арабських країнах справжній культ чайових. У хороших готелях навіть існує спеціальна система передачі щедрого клієнта з рук в руки.

У нас офіціанти в хороших ресторанах заробляють непогано і влаштуватися туди не так просто. Хоч кодексу чайових у нас поки немає, та публіка вже опанувала етикет і більшість все ж таки не скупляться. Приймаючи до свого ресторану на роботу офіціантку, ресторатори кажуть їй: “Якщо ти не так покладеш виделку чи ножа, це не біда, я тебе навчу, але мені потрібно, щоб ти безперервно посміхалася. Бо все насправді дуже просто: коли людина уважна і посміхається, рука сама тягнеться за гаманцем… ”
Подальшу долю чайових у різних українських закладах визначають по-різному. Більшість рестораторів вважають, що то заслуга не лише офіціанта, а й кухні і решти персоналу, тому всі чайові збирає метрдотель чи адміністратор зали, а потім їх ділять між усіма, хто брав участь в обслуговуванні. Тепер висновки, Отож висновок такий: чайові давати треба, скільки – у нас поки що справа довільна. Однак якщо обслуговування не сподобалося, краще вже взагалі не давати нічого, аніж копійки. А взагалі – результати нашого міні-дослідження потішили. Ми, виявилися, не такі вже й дикі.
Друга частина статті Валентини Малей

Чудово розумію, що клієнтів набагато більше ніж людей, які надають послуги. І ситуація сьогодні така, що людям часто самим на щось не вистачає кілька гривень. Достатньо, щоб люди просто розуміли і частіше посміхалися один одному.
Всі ми знаємо про безкоштовний сир... Стаття - це лише приклад і в кінці я зробив акцент на необхідності заохочувати людей до пошуку альтернатив. Тема про культуру чайових сьогодні в Шепетівці не дуже актуальна. Можливо варто змінити назву теми і обговорювати тут те на чому я зробив акцент, а можливо залишити все як є і обговорювати і те і інше. Це не так вже й принципово...

Нікому, ніде в Шепетівці не треба давати чайових.
За що? Адже навіть кави майже ніде нормально не вміють варити. Хіба лише "Мамин хліб" і будка навпроти медучилища вміє. Навіть у супер-пупер навороченому закладі в районі автостанції і там, подейкують, за 12 (!!) гривень дають якусь хірню чорного кольору в малюсінькій чашечці, а не каву

Спостерігач пише: Нікому, ніде в Шепетівці не треба давати чайових.
За що? Адже навіть кави майже ніде нормально не вміють варити. Хіба лише "Мамин хліб" і будка навпроти медучилища вміє. Навіть у супер-пупер навороченому закладі в районі автостанції і там, подейкують, за 12 (!!) гривень дають якусь хірню чорного кольору в малюсінькій чашечці, а не каву

От Ревізор і розкаже, де добра кава, а де нєєє. Він же ж гурман)))
А мені ще кава в Асторії подобається.

В Шепетівці є такі місця,де не те що чайові лишати, взагалі оминати хочеться...і таких чимало...