Середа, 23 травня 2007
  202 Replies
  19K Visits
0
Votes
Undo
  Subscribe
Говорят,что читать книги сейчас не модно.Можно согласиться,а можно нет.И в связи с этим хотелось бы узнать,а как обстоят дела у наших форумцев?..
Субота, 14 серпня 2021, 21:42
·
#10583
0
Votes
Undo
Я люблю в свободное время помимо книг читать историю разных времен. 
П'ятниця, 21 квітня 2017, 10:42
·
#10582
0
Votes
Undo
Наразі читаю Акуніна - мені подобається стиль і його історії.
Понеділок, 07 листопада 2016, 10:55
·
#10581
0
Votes
Undo
Пiдскажiть, будь ласка, яку з цих книжок варто почитати першою. I чи вартi вони уваги взагалi http://www.ivetta.ua/obzor-knig-chto-chitat-osenyu/ дякую.
Четвер, 29 вересня 2016, 16:41
·
#10580
0
Votes
Undo
Пытаюсь "Майн кампф" прочитать. Дальше третьей страницы не осилил.
Не понимаю.
Использую смартфон.
Четвер, 29 вересня 2016, 13:24
·
#10579
0
Votes
Undo
А я задам питання по-іншому: як ви читаєте (книга, електронна книга, планшет, комп'ютер, щось інше) ? Особисто я, якщо є така можливість, завжди стараюсь читати "справжню" книгу. Можливо, це трохи олдскульно, але зате надовго осідає в пам'яті.
Четвер, 29 вересня 2016, 12:16
·
#10578
0
Votes
Undo
Зараз читаю:
Ілон Маск. Tesla, SpaceX і шлях у фантастичне майбутнє
Середа, 28 вересня 2016, 16:38
·
#10577
0
Votes
Undo
А мне нравиться Булгакова Мастер и Маргарита, в этом романе есть все, и мистика и драма и история и религия....
Вівторок, 12 липня 2016, 14:44
·
#10576
0
Votes
Undo
На днях прочитала Книгу украинского писателя Сергея Пономаренко Темный ритуал. Книга очень даже неплохая. Люблю совмещение детектива и мистики, всегда интересно, чем все закончится. а этот писатель умеет держать интригу до последней страницы.
Четвер, 16 червня 2016, 11:23
·
#10575
0
Votes
Undo
Очень люблю перечитывать Джека Лондона. Даже подумать не могла, что он был самым высокооплачиваемым писателем Америки. Уже к 1907 году (к 30-ти годам) он был очень состоятельным человеком, его гонорар доходил до 50 тысяч долларов за книгу (по тем временам это была фантастическая сумма).

Озеро Джека Лондона — одно из самых красивых и экзотических озёр Дальнего Востока. Старожилы рассказывают, что своё название озеро получило благодаря необычной находке, сделанной «первооткрывателями». Когда озеро было обнаружено, на берегу исследователи нашли книгу Джека Лондона «Мартин Иден». Однако есть и другая версия возникновения такого названия у озера. Многие геологи любили произведения Джека Лондона. Ю. А. Билибин, руководитель первой геологической экспедиции на Колыму, открывшей здесь золото, высказывал мысль назвать один из географических объектов на Северо-Востоке именем Лондона. В 1932 геолог П. И. Скорняков, работавший в районе одного из живописнейших озёр Северо-Востока, дал ему имя Джека Лондона.
Понеділок, 23 березня 2015, 13:59
·
#10574
0
Votes
Undo
Вдома, в родині, Іван часто був свідком неспокою і горя. За його пам'яті вже двічі коло їх хати трембітала трембіта оповіщаючи горам і долам про смерть: раз, коли брата Олексу роздушило дерево в лісі, а вдруге, коли браччік Василь, файний веселий легінь, загинув у бійці з ворожим родом, посічений топірцями. Се була стара ворожнеча між їхнім родом і родом Гутенюків. Хоч всі в родині кипіли злістю й завзяттям на той диявольський рід, але ніхто не міг докладно розказати Іванові, звідки пішла ворожнеча. Він теж горів бажанням помститись і хапавсь за татову бартку, важку ще для нього, готовий кинутись в бій.
То байка, що Іван був дев'ятнадцятий в батька, а Анничка двадцята, їхня родина була невелика: старині двоє та п'ятеро дітей. Решта п'ятнадцять спочило на цвинтарі біля церковці. Всі вони були богомільні, любили ходити до церкви, і особливо на храм. Там можна побачитись було з далеким родом, що осівся по околишніх селах, та й траплялась нагода оддячить Гутенюкам за смерть Василеву та за ту кров, що не раз чюрила з Палійчуків. Витягалось найкраще лудіння (одежа), нові крашениці, писані кептарі, череси і табівки, багато набивані цвяхом, дротяні запаски, черлені хустки шовкові і навіть пишна та білосніжна гугля, яку мати обережно несла на ціпку через плече. Іван теж дістав нову кресаню і довгу дзьобню, що била його по ногах.
Сідлались коні, і суточками зеленим верхом ішов пишний похід та закосичував плай гейби червоним маком.
По горах, долами й верхами, тяглися святочно прибрані люди. Зелена отава царинок розцвіталася раптом, вздовж Черемошу плив різнобарвний потік, а десь високо, на чорному запиналі смерекових лісів, жаром горів під ранішнім сонцем червоний дашок гуцульського парасоля.
Незабаром Іван побачив стрічу ворожих родів. Вони вже вертали з храму, тато був трохи напитиц. Раптом на вузенькій дорозі, між скелею і Черемошем, зробився тиск. Вози, кінні і піші, чоловіки й жінки - спинились і збились в купу. В лютому гвалті, що звіявсь одразу, як вихор, невідомо од чого, заблищали залізні бартки та заскакали перед самим обличчям...

Інша повість М.Коцюбинського - Тіні забутих предків сьогодні є не менш актуальною. Люди киплять злістю й завзяттям на чужий рід, на політичних опонентів, на сусідні країни, "тримбітають тримбіти", але ніхто не може докладно розказати, звідки пішла та ворожнеча...
П'ятниця, 13 березня 2015, 10:19
·
#10573
0
Votes
Undo
Пісня волі, споетизованої, може в дні лихоліття чаруючим акордом лунала в серцях молоді, поривала її туди, де ще не чуть кайданів, скованих на людей людьми. На широкі бессарабські степи, вільні, без пана й панщини, рвалася гаряча уява й тягла за собою сотки й тисячі…

Раптом зовсім близько форкнула коняка. Усі оторопіли .
- Сідай швидше, - сикнув перевожчик.
Та було пізно.
- Хто там? – гукнув із темряви сердитий голос. У ту ж хвилину кінська голова наткнулась на купу людей, а над нею звівся козак, немов шукав чогось на землі.
- Еге-е! – протяг він наче до себе, скинув із плеч рушницю і бахнув над головами принишклих втікачів.
Люди опам’яталися. Адже він був один, а їх багато. Сміливіші кинулися на козака, та голіруч нелегко було його взяти.
Тим часом стріл, певне, почули, бо з темряви неслась уже на втікачів кінська тупотня, брязк зброї і грубі людські голоси.
- Лови їх! Вяжи! – гукали козаки, впадаючи на тих, що не встигли сісти у човен. Вони зіскакували з коней і кидалися на втікачів…

Михайло Коцюбинський яскраво описав те що ми сьогодні спостерігаємо. За 20 років існування України, ще ніколи не було в нас стільки різного роду козачків. Два фактори спровокували це явище. З однієї сторони відсутність роботи з іншої попит зі сторони тих хто фінансує ось таке полювання на людей, яких намагаються “записати у господарський інвентар дідича разом з волами й кіньми”, як писав автор.
Робота в таких козачків не пильна і головою думати не потрібно, достатньо підтримувати необхідний рівень терору і час від часу когось карати.
Дехто ще вчора сам був таким наймитом, а сьогодні вони вже теж хочуть бути козачками. Їх роками обкрадали, і “доводили до межі – руйнували психіку”, щоб перетворити нормальну людину на ідеального козачка. Тепер і вони хочуть хоть щось чуже поцупити і хоть над кимось познущатися - відвести душу...
Неділя, 08 березня 2015, 12:52
·
#10572
0
Votes
Undo
Треба хліба людині й металу,
Треба музики і пєдисталу,
Та, мабуть, над усе до загину
Треба віри людині в людину (Забаштанський)

Сьогодні ми маємо страшенний дифіцит такої довіри. Довіри без якої усе інше втрачає цінність і сенс. Цю довіру знищували інколи раптово з допомогою різного роду провокацій, а інколи повільно і планомірно (вода й камінь точить). Так можливо зруйнувати й найміцнішу довіру між найблищими людьми. Знищити довіру інколи дуже легко, а на її відновлення потрібен час...
П'ятниця, 06 березня 2015, 13:32
·
#10571
0
Votes
Undo
Згадав дещо й досі актуальне з Гоголя.
Эти бурсаки составляли совершенно отдельный мир; в круг высший, состоявший из польских и русских дворян, они не допускались. Сам воевода, Адам Кисель, несмотря на оказываемое им покровительство академии, не вводил их в общество и приказал держать их построже.
Субота, 02 листопада 2013, 17:52
·
#10568
0
Votes
Undo
Синити Судзуки.Взращенные с любовью.
досить цікавий підхід до виховання дітей. :)
_.doc
Attachments (1)
Середа, 11 вересня 2013, 14:55
·
#10566
0
Votes
Undo
Недавно листав Чехова. Згадав про маленьке, але досить цікаве оповіданнячко. Толстый и тонкий

http://bookmate.ua/r#d=X8GNylqh
Майже кожного дня доводиться спостерігати за такими розмовами. Між колишніми або нинішніми начальниками і його підлеглими або сусідами.
Середа, 11 вересня 2013, 14:33
·
#10565
0
Votes
Undo
Дж. Мартина - Игры престолов, 5 книгу дочитываю. Советую любителям жанра, и сериал советую, оч хорошо снят.
В планах - Хоббита все же прочесть) фильм оч понра) прям мурашки по телу гоняли, когда в кинотеатре смотрел.


Книжки не читала, але серіал бомбезний)))

http://adsound.net/images/banners/bar2.png :cs:http://adsound.net/community/Morkovka/profile/app.html?app=badger&tmpl=component&do=showimage


Середа, 11 вересня 2013, 14:21
·
#10564
0
Votes
Undo
З останнього Історія Русів (автора точно не відомо) - варто прочитати, Д. Браун Втрачений символ - ну щось таке..., а також Е. Джеймс П"ятдесят відтінків сірого в 3 частинах...читала без відриву, незважаючи на багато критики в адресу цього видання

http://adsound.net/images/banners/bar2.png :cs:http://adsound.net/community/Morkovka/profile/app.html?app=badger&tmpl=component&do=showimage


Середа, 11 вересня 2013, 12:27
·
#10562
0
Votes
Undo
Недавно листав Чехова. Згадав про маленьке, але досить цікаве оповіданнячко.

Толстый и тонкий

На вокзале Николаевской железной дороги встретились два приятеля: один толстый, другой тонкий. Толстый только что пообедал на вокзале, и губы его, подернутые маслом, лоснились, как спелые вишни. Пахло от него хересом и флердоранжем. Тонкий же только что вышел из вагона и был навьючен чемоданами, узлами и картонками. Пахло от него ветчиной и кофейной гущей. Из-за его спины выглядывала худенькая женщина с длинным подбородком – его жена, и высокий гимназист с прищуренным глазом – его сын.

– Порфирий! – воскликнул толстый, увидев тонкого. – Ты ли это? Голубчик мой! Сколько зим, сколько лет!

– Батюшки! – изумился тонкий. – Миша! Друг детства! Откуда ты взялся?

Приятели троекратно облобызались и устремили друг на друга глаза, полные слез. Оба были приятно ошеломлены.

– Милый мой! – начал тонкий после лобызания. – Вот не ожидал! Вот сюрприз! Ну да погляди же на меня хорошенько! Такой же красавец, как и был! Такой же душонок и щеголь! Ах ты, господи! Ну, что же ты? Богат? Женат? Я уже женат, как видишь… Это вот моя жена, Луиза, урожденная Ванценбах… лютеранка… А это сын мой, Нафанаил, ученик третьего класса. Это, Нафаня, друг моего детства! В гимназии вместе учились!

Нафанаил немного подумал и снял шапку.

– В гимназии вместе учились! – продолжал тонкий. – Помнишь, как тебя дразнили? Тебя дразнили Геростратом за то, что ты казенную книжку папироской прожег, а меня Эфиальтом за то, что я ябедничать любил. Хо-хо… Детьми были! Не бойся, Нафаня! Подойди к нему поближе… А это моя жена, урожденная Ванценбах… лютеранка.

Нафанаил немного подумал и спрятался за спину отца.

– Ну, как живешь, друг? – спросил толстый, восторженно глядя на друга. – Служишь где? Дослужился?

– Служу, милый мой! Коллежским асессором уже второй год и Станислава имею. Жалованье плохое… ну, да бог с ним! Жена уроки музыки дает, я портсигары приватно из дерева делаю. Отличные портсигары! По рублю за штуку продаю. Если кто берет десять штук и более, тому, понимаешь, уступка. Пробавляемся кое-как. Служил, знаешь, в департаменте, а теперь сюда переведен столоначальником по тому же ведомству… Здесь буду служить. Ну, а ты как? Небось уже статский? А?

– Нет, милый мой, поднимай повыше, – сказал толстый. – Я уже до тайного дослужился… Две звезды имею.

Тонкий вдруг побледнел, окаменел, но скоро лицо его искривилось во все стороны широчайшей улыбкой; казалось, что от лица и глаз его посыпались искры. Сам он съежился, сгорбился, сузился… Его чемоданы, узлы и картонки съежились, поморщились… Длинный подбородок жены стал еще длиннее; Нафанаил вытянулся во фрунт и застегнул все пуговки своего мундира…

– Я, ваше превосходительство… Очень приятно-с! Друг, можно сказать, детства и вдруг вышли в такие вельможи-с! Хи-хи-с.

– Ну, полно! – поморщился толстый. – Для чего этот тон? Мы с тобой друзья детства – и к чему тут это чинопочитание!

– Помилуйте… Что вы-с… – захихикал тонкий, еще более съеживаясь. – Милостивое внимание вашего превосходительства… вроде как бы живительной влаги… Это вот, ваше превосходительство, сын мой Нафанаил… жена Луиза, лютеранка, некоторым образом…

Толстый хотел было возразить что-то, но на лице у тонкого было написано столько благоговения, сладости и почтительной кислоты, что тайного советника стошнило. Он отвернулся от тонкого и подал ему на прощанье руку.
Толстый и тонкий

Тонкий пожал три пальца, поклонился всем туловищем и захихикал, как китаец: «Хи-хи-хи». Жена улыбнулась. Нафанаил шаркнул ногой и уронил фуражку. Все трое были приятно ошеломлены.

http://bookmate.ua/r#d=X8GNylqh
Середа, 26 грудня 2012, 14:19
·
#10561
0
Votes
Undo
Дж. Мартина - Игры престолов, 5 книгу дочитываю. Советую любителям жанра, и сериал советую, оч хорошо снят.
В планах - Хоббита все же прочесть) фильм оч понра) прям мурашки по телу гоняли, когда в кинотеатре смотрел.
There are no replies made for this post yet.
Submit Your Response
Upload files or images for this discussion by clicking on the upload button below.
Supported: gif,jpg,png,jpeg,zip,rar,pdf
· Insert · Remove
  Upload Files (Maximum 128MB)

Сайт міста Шепетівка ©2005-2026

Передрук матеріалів тільки за наявності гіперпосилання на shepetivka.com.ua

0
репостів