Варто Росії повернутися обличчям до України

Не можна згадувати про братню країну від випадку до випадку.

Досить очевидно, що Україні,сьогодні, належить зробити цивілізаційний вибір - або підписати Угоду про асоціацію з ЄС, або увійти до Митного союзу з Росією. Навіть інформація про те, що  договір з Євросоюзом може бути підписано не 28 листопада, а через рік, картини не змінює.

Для Росії залучити Україну до Митного союзу вкрай важливо. Адже Україна - країна з населенням в 45 мільйонів чоловік, тобто найбільша держава пострадянського простору. Свого часу ще Олександр Солженіцин у своєму трактаті «Як нам облаштувати Росію» радив створити нову державу на базі союзу Росії , України та Білорусії. Росіян разом з білорусами - 150 мільйонів чоловік. Якщо додати ще й українців - вже майже 200 мільйонів. В той час як розвинена Японія має 120 мільйонів.

 Захід прекрасно розуміє, що проблема союзу росіян з українцями - є основною з точки зору контролю над пострадянським простором.

На території України, в Криму, базується російський Чорноморський флот. Зрозуміло, що якщо Україна вступить в асоціацію з ЄС , ймовірність продовження договору оренди військової бази знизиться, а ймовірність його дострокового розриву сильно зросте. Не кажучи вже про те, що будуть остаточно втрачені завоювання епохи Катерини II, що дали Росії вихід  до Чорного моря.

Тому Росія, зрозуміло, відстоює свої позиції  в Україні. Інша справа, що ресурсів у неї для цього вкрай мало та й стандарти життя у неї як в Гондурасу. За десять років, що пройшли з часів «помаранчевої революції», що привела до влади Віктора Ющенка, російська влада не спромоглася створити навіть який- небудь серйозний аналітичний центр, що займався б проблемами свого західного сусіда.

Росія не бажала нічого знати про Україну. І коли, нарешті, з'ясовується, що потрібно проводити добросусідську взаємовигідну політику з Україною, у російського керівництва не виявилось ніяких інших напрямків добросусідства як брутального «відключення газу», або ж встановлення ціни на той же газ вищої, ніж у всіх європейських країнах, відмова від українського м'яса, сиру і цукерок та загострення таможених конфліктів.

Більше того, немає нічого смішнішого, ніж «проросійська організація», яка існує в Україні (є, звичайно, винятки, але вони лише підтверджують правило). Це стадо дрібних шахраїв, що отираються в прийомних московських емісарів в очікуванні подачок з Кремля.

Інакше кажучи, ніяких «м'яких важелів впливу» у Росії  на Україну як не було, так і немає, і в кризових ситуаціях за це неминуче приходить розплата. Раз Росія згадує про Україну від випадку до випадку, а Захід бореться за Україну постійно, результат очевидний. Прозахідних настроїв в українському суспільстві - вагон, а от проросійських майже немає. Проросійськість монополізувала Партія регіонів, контрольована Януковичем, і її непопулярність тягне вниз і престиж Росії. Тим паче що ніякі обіцянки щодо «великої дружби» «регіонали» виконувати не збираються.

У той час як у противників Януковича є ряд альтернатив на вибір - Тимошенко, Кличко, Яценюк. Правда, Москва допомагала розкручувати Кличка (див. бій з Повєткіним ), але зрозуміло, що якщо боксер прийде до влади, орієнтуватися він буде не на Кремль. При цьому у Росії немає партії прихильників навіть в  Південно- Східній Україні.

Коротше кажучи, якщо Росія хоче повноцінного союзу з Україною, потрібно повернутися обличчям до цієї країни. Не тільки з погляду риторики, але й з погляду вибудовування повноцінної  взаємовигідної економічної структури, яка б працювала на підтримання добросусідських союзницьких відносин з Києвом, які б забезпечили симпатії громадської думки до Росії. Якщо цього не буде, політика Росії (і не тільки по відношенню до України) постійно буде балансувати на межі поразки і «найбільшої геополітичної катастрофи».