Свято Івана Купала

 

Івана Купала (Купайла) — традиційне свято, яке відзначають в Україні, Білорусі, Росії в ніч на 7 липня, тобто на ніч з 23 на 24 червня за старим стилем. Свято має дохристиянські корені і сучасна назва є рудиментом епохи так званого «двоєвір’я».

В слов'янських народів відзначалося в день літнього сонцестояння, який шанується язичниками. Згідно з християнським календарем на ці дні припадало Різдво Івана Хрестителя (24 червня за старим стилем), яке і святкують християни східного обряду. В народі ж Різдво Івана Хрестителя помилково називають святом Івана Купала. Назву пов'язують з ім'ям язичницього бога Купало — богом земних плодів. Колись йому приносили в жертву хліб. 

Головні атрибути свята — це  Купало й  Марена (Марена, Мара, Марина). Згідно із слов'янським міфом, зимове божество, що морить землю стужею, а людину хворобою і голодом. Але в народі  вважали її старшою русалкою. Тому до цього свята молодь заздалегідь старанно готувалась: робили опудало, готували деревця (називали їх «Мареною» або «Купалом»), плели з живих квітів вінки, збирали хмиз, готували купи соломи на вогнище. За звичаєм, це дві уквітчані гілки, подібні до людських фігур. Довкола опудал молодь водить таночки та співають ритуальні купальські пісні.

Обов'язково розкладається велике вогнище, через яке стрибають дівчата і хлопці поодинці або в парі.

Купальське вогнище згідно з переказами має велику  міфічну силу. Через купальське вогнище стрибають всі, проходячи таким чином своєрідний ритуал очищення. Так, вважалось, що коли дівчина і хлопець, які кохають оди одного, узявшись за руки, стрибають у парі через вогнище і їх руки залишаються з'єднаними, то вони, побравшись, все життя проживуть разом. Проте в цьому видовищі можна бачити й інший бік — спортивний. Кожний намагався стрибнути через вогнище якнайвище і якнайдалі, не забуваючи й про те, щоб стрибок був красивим.

Після втоплення Марени (інколи топили Купала) дівчата тікають від хлопців до води, щоб ворожити («заворожувати вроду»). Вони дістають свічки, запалюють їх і прилаштувавши до своїх вінків, пускають на воду. Поки вінки пливуть, дівчата ідуть понад річкою й співають:

    В гаю зелененькім соловейко щебече,

Соловейко щебече;

Там дівчина мила віночок пустила

З барвіночку, з барвіночку.

Плинь, плинь, віночку, гарний з барвіночку,

За миленьким, за миленьким...

Згідно з народним повір'ям, якщо вінок пливе добре й гарно горить свічка, то дівчина вийде заміж, а якщо він крутиться на місці, — то ще дівуватиме, а як потоне — заміж не вийде взагалі. Якщо ж вінок відпливе Далеко й пристане до якогось берега, то значить, що туди дівчина заміж піде.

Існує повір'я про цвіт папороті, котрий ніби то з'являється в купальську ніч. За легендою, папороть цвіте лише одну коротку мить найкоротшої у році ночі під Івана Купала. Здобути цю квітку досить важко, оскільки її береже від людей нечиста сила. Той, хто має цвіт папороті, може розуміти мову будь-якого створіння, може бачити заховані в землю скарби.

Існує повір'я, що зібрані в ніч на Івана Купала чи вранці з «іванівською» росою лікарські рослини мають особливу, надзвичайну силу. За народними легендами цілющі трави сіють русалки — потоплені дівчата,мавки — душі маленьких нехрещених дітей та інші духи природи. Вони ж доглядають за зіллям і знають, як і коли його вживати.