Карантин в раю, або "як з Шепетівки перебратись жити на Балі"

Березень 2020 року. Світ лихоманить від коронавірусної зарази, Київ ось-ось закриють на карантин, я сиджу в аеропорту Мюнхена і читаю Financial times. Фондовий ринок ось ось полетить в затяжне піке відкривши сезон розпродаж для інвестора, я уже думаю які акції варто купити, і ще не знаю що насправді уже знаходжусь на початку нової глави у своєму житті, глави сповненої неймовірними пригодами: плаванням серед акул, сідланням хвиль, купанням у водоспадах, психоделічними тріпами, проміскуітетом та массою життєвих уроків. Який хлопець, котрий ріс і значну частину життя провів у Шепетівці не мріяв про таке?

Але давайте почнемо з початку. «Що я знаю про Антверпен?.. здається, там брильянти добувають»…. ой, це не то кіно. Про Балі я теж дізнався з фільму, коли в уже далекому 2010 році одна з дівчат, з котрою ми пішли на побачення у кіно, замість триллера, котрий хотів подивитись я, наполягла на мелодрамі «Їш, молись, люби», саме там я вперше дізнався про острів Балі.

Це вже потім індійське Гоа втратить титул меки серфінгу і дауншифтингу, і всі заговорять про острів Балі як про новий рай, а в 2010 році про Балі в нашій частині світу не знав ще майже ніхто. І, мабуть, це було дуже круто.

Одна з неприємних істин про «райські місця» полягає в тому, що та картинка, котру вам транслюють youtube-канали і трепел-шоу дуже сильно відрізняється від реальності. Якщо ви думаєте що будете самотньо купатись у водоспадах, досліджувати джунглі і валятись в пустельних місцях, як у лайфстайл відео кліпах, то ви помилаєтесь. Насправді у багатьох відомих туристичних місцях вам доведеться ледь не годину стояти в черзі щоб просто сфотографуватись коло водоспаду, тому що місце буде забите іншими людьми. Хто дивився фільм «Пляж» з Дікапріо – зрозуміє мене. Однак тут прийшов 2020 рік, котрий змінив світ і дав можливість тим, хто духом сильний, таки попасти в казку.

Людей, котрих я зустрічав прибувши на Балі можна поділити на 2 категорії: перші як тільки зачули за закриття кордонів – одразу ломанулись додому, вимітаючи всі доступні квитки або забивали собою евакуаційні рейси, і це при тому що більшість з них повертались у свою країну просто щоб закритись дома в квартирі і сидіти там без роботи на карантині. Але була й друга категорія – це ті, хто будучи на батьківщині і почувши про карантин, взяв квиток куди завгодно, лиш би не сидіти в 4х стінах, дехто прилітав на Балі зі 100 доларами в кишені, але повірте – Балі ще й не такі історії бачив.

Таким чином, завдяки коронавірусу, Балі дійсно став раєм, вільним від натовпів і доступним лише для справжніх любителів пригод. Картинка почала дорівнювати реальності. Мене смішило, коли в певних місцях бачив таблички «дотримуйтесь, будь ласка черги», а вся черга складалась з мене і 2-3 моїх друзів)

Але це вже тема для наступних постів, котрі публікуватиму в міру доступності часу і натхнення.

Можливо, когось ця розповідь надихне по-новому поглянути на життя. Якби в моєму дитинстві серед мого оточення були люди, котрі могли розповісти такі історії – я б швидше прийшов до успіху.

Деякі частини цієї історії по об'єктивним причинам я публікуватиму лише для своїх друзів у Фейсбук, тому що контент дуже 18+

Якщо вам цікаво дізнатись більше – підписуйтесь на мене у ФБ:

https://www.facebook.com/mr.Vasylyk

Також, пишіть в приват свої побажання та запитання про життя на Балі – спробую написати про ці речі в першу чергу. Замутимо разом такий собі "Світ навиворіт" лише для Шепетівчан